Ліберал Туск заявив, що без вирішення питання Волині Україна не стане членом ЄС.
Це ж було вже! Сім років тому міністр-націоналіст Ващиковський заявляв: «З Бандерою Україна в Європу не ввійде».
Правда, після того вся Україна заспівала «Батько наш Бандера», а після вторгнення взагалі помістила його десь біля Шевченка.
В Україні є дуже велика спокуса пояснити такі неконструктивні заяви польських політиків їхньою внутрішньою конкуренцією. Частково це так, але як бачимо з наведених заяв двох опонентів – це консенсусне рішення польської еліти. Просто хтось вміє делікатно сказати, а хтось – в московському стилі.
Але на чому стоїть цей ідеологічний консенсус? Його підмурівком є запит польського суспільства. Глибока заангажованість поляків в історичні питання. Такої кількості історичної попси в книгарнях, як у Польщі, я не бачив у жодній країні Європи. Цього разу купив собі два Newsweek та Historia і то лише тому, що на більше стало шкода грошей.
Там очі розбігалися.
Але поляки купують. І їм грошей не шкода.
Таку спеціалізовану історичну літературу не довелося шукати десь по книгарнях. Вона продається просто біля Маріацького.
Коли беру до рук польські шкільні підручники з історії, то щиро тішуся за польських дітей – наскільки круто і цікаво вони укладені.
І так само мені жаль українських дітей, з яких досі не зняли прокляття «сарбеївщини».
Я розумію, чому наші школярі ненавидять історію. Напевне так буде доти, поки не помруть ті, що вчилися по Сарбею.
Якось взяв до рук тести для ЗНО з історії. В мене було лише одне питання. Навіщо? Навіщо дитині знати як виглядав якийсь хтось на портреті з XIX століття? І, коли? Коли народилися укладачі цих тестів? В 1922, як Сарбей?
Пригадую, як на першому курсі професор Чорній сказав: «Забудьте ці тисячі дат, які вивчили для вступу, навіть ми їх не знаємо». Аби стати призером всеукраїнської Олімпіади з історії я був змушений визубрити три тисячі дат. Нахіба це все було? Але навіть тоді нам не тицяли під носа портрети з XIX століття.
Для чого катувати дітей?
На початку вторгнення в Україні стався вибух інтересу до історії. З’явився той самий суспільний запит, який так тримає поляків. І на цьому етапі мала включитися влада. Гранти під ютуб-канали, державне замовлення для телеканалів, копродукція з Discovery, History чи Viasat. Я вже не кажу про видання масовим тиражем (і перекладом) молодих і креативних істориків, які вміють не лише знайти, але й добре написати. Тому, що в нинішніх умовах вся наукова робота не варта ні шеляга, якщо не матиме медійної обгортки.
Так, ще в 2022 потрібно було створювати цілу індустрію. Паралельно з виробництвом дронів та ракет. Індустрію історичної попси. Одна «Локальна історія» та брати Капранови погоди не зроблять.
Але нині державою керують інтелектуальні та управлінські нездари. Вони не змогли підтримати той вогонь інтересу 22 року, і він помалу гасне. А, отже, свої умови нам будуть диктувати ті, для кого історія в осерді нації. Ті, хто мають політичне і суспільне розуміння її важливості. Ті, які інвестують в минуле, проектуючи майбутнє.
Це зараз – Бандера і Волинь.
Але чому б для вступу в ЄС нам не вибачитися і за щит на воротах Царгороду?
Як буде давньогрецькою «какая разніца»?
Олег Манчура
