25 березня канал “Інтер” двічі – о 10:00 і 2:15 – демонстрував фільм “Бомби, що підірвали світ” про повітряну операцію НАТО в Югославії “Союзна сила”, яка розпочалась 24 березня 1999 року.
Уже на етапі анонсування цього фільму з’явилися перестороги, що суспільству буде запропонована пропагандистська стрічка в стилі “кісєльов-ТВ”, про що казав навіть заступник міністра інформаційної політики Дмитро Золотухін.
Переглянувши стрічку, мушу констатувати, що, на жаль, цей фільм дійсно не має нічого спільного з об’єктивним дослідженням ситуації, що склалася на Балканах навесні 1999 року. Якщо брати загалом, за стилістикою фільм “Бомби, що підірвали світ”, повторює пропагандистську стрічку “КОСОВО. Как это было”, що вийшла на Першому каналі російського телебачення в 2014 році, незадовго після анексії Криму.
В обидвох фільмах близько 70% часу займають розповіді людей, що постраждали від бомбардувань, відеоматеріали із тілами загиблих, руйнацій будинків, об’єктів інфраструктури, церков. У фільмі “Інтеру” цитують в основному сербів, є пряма мова лише 2-х косовських албанців, яка, між тим, іде цілком в унісон з генеральною лінією “документального дослідження”.
Ще пару хвилин демонструються кадри реакції косоварів на операцію НАТО та хвилинні кадри про біженців. При цьому ведучий не пояснює, що стало наслідком втечі косовських албанців і не говорить про кількість вигнанців, натомість починає сипати розповідями про “ісконно сєрбскіє зємлі” і про те, що “албанци тоже прітєснялі косовскіх сєрбов”.
У фільмі не подано ані думку представників країн НАТО, ані штаб-квартири Альянсу. Дуже поверхнево говориться про передумови конфлікту, акцент лише робиться на тому, що “лідер соціалістичної Югославії Йосип-Броз Тіто почав переселяти албанців до Косова”. А потім, за словами ведучих фільму, албанці-косовари почали “витісняти сербів”. Уже такий підхід ставить під сумнів об’єктивність документальної стрічки….
“Насправді, уряд Югославії проводив “етнічні чистки”, використовуючи сили армії та сили органів правопорядку. У результаті в Європі опинилися сотні тисяч біженців (350 тисяч до початку операції, загалом протягом 1998-1999 рр. територію краю близько залишило 800 тисяч осіб – ред.) з Косово, які, починаючи з 1998 року, проводили масові акції в європейських країнах й вимагали у європейських інституцій вплинути на Мілошевича, аби той припинив політику геноциду”, – розповідає керівник Громадської Ліги “Україна-НАТО” Сергій Джердж.
“Реакція НАТО, як на мене, взагалі була запізнілою. Починаючи з 1991 року офіційний Белград зчинив ряд військових злочинів на території колишніх югославських республік. Уже тоді режим Мілошевича діяв методами “гібридної війни”, надаючи допомогу сербським сепаратистам в Хорватії, Боснії і Герцоговині. Як наслідок – вбивства мирних мешканців у Сараєво, етнічні чистки в Сребрениці, зруйнований Вуковар та інші містечка Хорватії. НАТО давав час Белграду вивести військові частини з Косово, протягом 1998 року не втручалося, а лише спостерігав за ситуацією. Коли терпець урвався, Мілошевичу було висунуто ультиматим. Але лідер Югославії протягом 57-х днів дії терміну ультиматимум не згодився піти на бодай якісь поступки”, – додає Голова Правління Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД Михайло Колібабчук.
Як і в російській стрічці про Косово, фільм “Інтеру” має документальні вставки, в яких розповідається про “підступні плани країн Заходу проти Сербії”.
Як і в російському пропагандистському фільмі від “Першого каналу”, ключовим експертом виступає представник офіційного Белграду. Тільки в фільмі “КОСОВО. Как это было” – це чинний на той момент посол Сербії в Росії, а в стрічці каналу “Інтер” – колишній віце-прем’єр уряду Мілошевича 1996-2000 рр.
Михайло Колібабчук вважає, що якби “Інтер” хотів показати фільм хоч з якимось натяком на об’єктивність, він міг би звернутись за коментарем до діючих посадовців Сербії, або ж показав документальний фільм власне сербського виробництва.
Чому це не було зроблено, експерт пояснює наступним чином:
“Позиція нинішнього Белграду трохи відрізняється від позиції прихильників режиму Мілошевича та від бачення російських пропагандистів. Адже зараз Сербія націлена на членство в ЄС і веде діалог з НАТО”, – каже Михайло Колібабчук.
У свою чергу Сергій Джердж відзначає, що якби всі серби так негативно були налаштовані проти західних міжнародних інституцій, то країна не брала б участі в програмі індивідуального партнерства з Альянсом, у Сербії не було б засновано і Атлантичну раду – громадську організацію, яка існує в країнах, що мають партнерські відносини з НАТО і не прагнула б вступити в ЄС.
Повертаючись до фільму, варто відзначити наявність ряду маніпуляцій з фактами та цифрами.
Зокрема, в фільмі йде мова про 2,5 тисячі загиблих цивільних під час операції НАТО, посилаючись ЛИШЕ на статистику Сербії. Дані з інших джерел не озвучуються.
Насправді, за офіційними цифрами, підтвердженими ООН, втрати серед мирного населення складають 528 осіб (дані Human Rights Watch) .
Також говориться про те, що операція НАТО відбувалася без мандату Ради Безпеки ООН. Але канал “Інтер” сором’язливо замовчав той факт, що всі рішення Радбезу щодо Косова блокувалися Росією, абсолютно в той самий спосіб, який ми можемо спостерігати протягом 2014-2017 рр.
Ще одна маніпуляція фактами – слова сербського віце-прем’єра про те, що НАТО хотів ввести свій миротворчій контингент для того, щоб дати можливість косоварам проголосити незалежність, відтяти Косово від Сербії… На жаль, творці фільму не надали можливість висловися іншій стороні конфлікту щодо цього. Насправді, за словами Сергія Джерджа, мова про незалежність Косова взагалі не велася, а піднімалося питання моніторингу ситуації силами НАТО і недопущення етнічних чисток, а також недопущення зіткнень між Армією визволення Косова та сербськими мілітарними з’єднаннями.
Є в фільмі й кадри, присвячені суду над Слободаном Мілошевичем. Однак в фільмі не йшла мова про факти злочинів, в яких обвинувачували колишнього югославського президента, а про те, цитую, що “єму нє хватіло сіл”, “єму нє прєдоставілі возможность лєчітся в госпіталє”, в результаті чого Мілошевич помер від серцевого нападу в своїй камері. Хоча насправді Мілошевичу надавали допомогу, а щодо шпиталізації югославського лідера, то він просив помістити його в госпіталь…на території Росії, очевидно, через бажання втекти від суду. Зрозуміло, що Гаазький трибунал відмовив йому, і не будо у суду повноважень приставати на такі вимоги Мілошевича.
За словами Михайла Колібабчука, “Інтер”, замовчуючи злочини, в яких було обвинувачено Мілошевича й перекручуючи факти, фактично відбілює міжнародного злочинця й демонструє неповагу до прав людини, людської гідності, до жертв етнічних чисток, здійснених сербськими військовими.
“Хочу запевнити, що під час операції НАТО в Югославії підтримка президента країни різко впала, нині тих, хто виправдовує Мілошевича, навіть в Сербії – меншість. “Інтер” мовчить про це і дозволяє собі викривляти дійсність”, – додає експерт.
“Цей фільм – елемент гібридної війни Росії проти України, “Інтер” виступає зброєю російської пропаганди. “Інтер” регулярно пропагує “рускій мір”, “совєтскіє ценності”, демонструє зневагу до української історії та українських героїв. Тепер цей канал взявся за поширення неправдивої інформації про західних союзників України. Очевидно, він діє за завданнями російської сторони, які цілком зрозумілі – Росія методом дезінформації намагається нав’язати нам тезу про “повернення позаблокового статусу” і зменшити кількість прихильників вступу України до НАТО”, – вважає Сергій Кузан, заступник Голови Проводу “Вільних Людей”.
На жаль, навіть така відверта пропаганда може бути підставою для скасування ліцензії каналу “Інтер” лише у випадку законодавчого посилення кримінальної відповідальності за поширення неправдивої або перекрученої інформації, які несуть загрозу національній безпеці й шкодять європейському та євроатлантичному курсу країни.
Принагідно нагадаємо, що від початку російсько-українського конфлікту в Альянсі зафіксували 32 міфи про НАТО, які поширює російська пропаганда.
