Нещодавня ескалація бойових дій у районі проведення антитерористичної операції (АТО) 6–11 червня в Луганській області на одній з ділянок автотраси Р66 (місцеві мешканці називають її Бахмуткою) між Новотошківським та селищем Смілим викликала справжній вибух різноманітних повідомлень, також і панічних, у пропагандистських та окупаційних ЗМІ Росії. Про що тільки з цього приводу вони не волали: «Збройні Сили України перейшли у наступ», «…важка артилерія ЗСУ обстрілює селища Жолобок та Донецьке», «…від українських снарядів гинуть мирні місцеві мешканці, включаючи дітей…», «…українська армія демонстративно порушує Мінські домовленості…», «влада ЛНР евакуює з селища Донецьке дітей» і таке інше. Дуже скоро ця агресивно-інформаційна хвиля під загальною назвою «український наступ на Жолобок» охопила не тільки інформаційний простір на окупованих територіях, а й поширилася на вітчизняний інформаційний простір…
Більше того, за своїм змістом жодне з цих повідомлень не містило і дещиці справді достовірних відомостей про ці події чи якихось логічних пояснень стосовно того, що там відбувалося в реальності. Тож незабаром стало очевидно — маємо справу із інформаційно-психологічною операцією агресора в межах його гібридних дій. Головною її метою, безсумнівно, стало інформаційне прикриття провокаційних дій збройних формувань окупантів у визначеному районі.
У зв’язку з цим у багатьох наших громадян виникли цілком обґрунтовані запитання: що ж насправді відбувалося на цій ділянці фронту і навіщо окупанти так завзято «перенесли» бойові дії із реальності саме в інформаційно-віртуальний простір, спочатку у свій, а згодом — і в український?
Нагадаємо, район так званої Бахмутки (себто дороги Р66), про який йдеться, згідно зі ще першими Мінськими домовленостями, досягнутими у вересні 2014 р., має перебувати під контролем українських військ.
У ході запеклих боїв восени 2014-го і на початку 2015-го окупанти, порушивши Мінські угоди, захопили частину цього району, встановивши контроль над південною частиною траси і примусивши українські війська залишити блокпост №31, з якого можливо було контролювати значну ділянку траси та прилеглу до неї територію. Але при цьому ключову для цього району висоту наші війська все ж таки втримали.
Аби приховати те, що відбити ключову висоту в ненависних «укропів» не вдалося і при цьому НЗФ зазнали значних втрат, окупаційною владою була організована неабияка інформаційна кампанія. ЇЇ головним лейтмотивом стала теза про те, що нібито «…українські війська атакували ключову висоту в цьому районі, але захопити її не змогли». Насправді саме «мирні шахтарі та трактористи» із російською зброєю і під керівництвом російських же військовиків несамовито раз за разом сунули в січні 2015-го на цю висоту і кожного разу поверталися на вихідні рубежі, зазнавши «неприйнятних втрат». Щоб замаскувати в інформаційному просторі ці невдачі, а також виправдати порушення ними Мінських угод, і була проведена командуванням окупантів вказана вище інформаційна кампанія із залученням окупаційних та російських ЗМІ.
Після того на цій ділянці фронту встановилося відносне затишшя, його лінія певною мірою була стабілізована. Але, починаючи з осені 2015-го, прибічники «руского міра» знову здійснили декілька спроб «зрізати» цей плацдарм українських військ й вийти в районі селища Кримське на правий берег річки Сіверський Донець.
Але, починаючи з осені 2016 року, українські війська розпочинають на цій ділянці фронту комплекс заходів для оптимізації власних оборонних позицій у тактичному відношенні, причому суворо дотримуючись Мінських угод, згідно з якими траса Р66 має контролюватися саме українськи- ми військами. Саме ж селище Жолобок українські війська не зайняли і не атакували, як про це пізніше повідомляли «обізнані» російські та сепаратистські ЗМІ.
Судячи з усього, такі дії українських підрозділів стали для окупантів, які стояли на цій ділянці фронту (батальйон територіальної оборони «Призрак»), несподіваними. Увечері 6 червня ворог відкрив шквальний вогонь по вже обладнаних в інженерному відношенні наших позиціях. Ці обстріли із застосуванням переважно автоматичної стрілецької зброї, 82-мм та 120-мм мінометів, станкових та ручних гранатометів і великокаліберних кулеметів майже безперервно велися протягом доби — до вечора 7 червня.
Наступної доби командування окупантів почало перекидати на цю ділянку фронту вагоме підсилення у вигляді зведеної батальйонної тактичної групи зі складу «4-ї омсбр 2-го АК». Причому із важкою бронетехнікою та артилерією. Підрозділи цієї групи були введені противником у бій ще увечері 7 червня. Розпочалися масовані обстріли позицій українських військ та їхнього найближчого тактичного тилу на цій ділянці, а також атаки піхотних груп окупантів (до посиленого взводу) за підтримки бронетехніки, які з невеликими перервами тривали до ранку 9 червня.
Характерно, що ініційована окупантами хвиля фейкових інформаційних повідомлень у ЗМІ про нібито «наступ» українського війська, була розпочата одночасно із введенням у бій сил та засобів «4-ї омсбр». Більше того, російські пропагандисти навіть вдалися в цьому сенсі до безпрецедентного для них кроку — визнали наявність у складі своїх окупаційних формувань значних втрат унаслідок боїв з українськими військами. Про це повідомляли, зокрема, російське видання «Свободная пресса» та низка інших російських та окупаційних ЗМІ. Окрім того, з низки фейкових акаунтів у соціальній мережі Facebook вони почали поширювати панічні «відомості» про нібито залишення «ополченцями» своїх позицій у районі Жолобка і значну кількість вбитих та поранених прибічників «молодих республік», доставлених у медичні заклади міста Кадіївка.
Це виглядало вкрай дивно. Адже такого «посипання голови попелом» за цими «майстрами слова» раніше ніколи не спостерігалося. Все стало зрозуміло, коли на українські позиції в районі «бахмутської» траси почали прилітати в значній кількості 152-мм снаряди, а у лісосмугах у районі Донецького з’явилися їхні танки та БМП. Тож сьогодні вже мало в кого виникають сумніви в тому, що весь цей інформаційний бум та галас був спричинений бажанням окупантів прикрити застосування ними важкого озброєння, а в разі не- можливості приховати цей факт, виправдати свої дії в очах ОБСЄ і світової спільноти…
Костянтин МАШОВЕЦЬ, «Народна армія» – Джерело
