Тарас Колісник, журналіст
Сенсаційну для України та світу подію, що трапилася наприкінці березня в Індії, українська преса, на жаль, такою не побачила і не представила нашій громадськості. Але саме в рамках грандіозної міжнародної виставки «Defexpo India 2016» (28-31 березня, Гоа) індійське міністерство оборони та низка компаній підписали з Україною 15 меморандумів про виробництво 500 транспортних літаків та довгострокове постачання газотурбінних установок для індійських військових суден! Це відбулося на тлі раніше замороженого спільного з Росією проекту щодо спорудження військово-транспортного літака Multi-role Transport Aircraft (MTA) та відмови від російського обслуговування морських суден.
Тематика «Defexpo India 2016» охоплює озброєння для сухопутних військ та військо-морських сил, включаючи засоби протиповітряної оборони, армійську авіацію, продукцію подвійного призначення. Як захід, виставка є визначальною для всієї Південної та Південно-Східної Азії. Вона проводиться раз у два роки і цього разу була дев’ятою. Участь у виставці на постійній основі беруть понад 600 компаній з усього світу, а її експозиція займає площу понад 40 тис. кв. м.
Українська делегація, очолювана державним концерном «Укроборонпром», цього разу представила майже 40 видів продукції, розробленої та виробленої українськими підприємствами. Вироби привезли Київський, Житомирський та Львівський бронетанкові заводи, КБ “Луч”, ДП “Антонов”, Акціонерна холдингова компанія “Артем”, Завод Артилерійського озброєння, “Зоря-Машпроект” та інші. Відвідувачі виставки побачили українські БТР-3, «Дозор-Б», Ан-132, Ан-148, Ан-178, моделі новітніх зразків оборонної продукції, які скоро надійдуть у серійне виробництво. За словами генерального директора концерну Романа Романова, «Укроборонпрому» «має значні потужності для виконання великих замовлень і виробництва інноваційної зброї та техніки і повністю відкритий до співробітництва за всіма напрямками».
Зазначимо також, що рамках виставки було проведено вісім успішних переговорів з міністром оборони Індії та вищим командуванням збройних сил.
Як пише у ці дні російська преса, успіх України став наслідком «агресивного маркетингу української делегації». Попри неприховувану недоброзичливість до України низки видань, вона ж подає чимало позитивних коментарів до цієї події російських експертів авіапрому. Заголовки матеріалів здіймають справжній лемент: Україна відвоювала Індію в Росії! Індійсько-українські угоди водночас стали центральною темою провідних політичних та економічних індійських видань http://www.newindianexpress.com/states/andhra_pradesh/ . Натомість українська преса подала цю подію як щось тривіальне – ось, мовляв, паслася бура корова, а молоко від неї було біле. Ну побували, ну підписали, 500 чи 5 літаків – це просто мало важливі деталі. А кого українці обійшли, кого залишили з облизнем – про це взагалі ніде не мовиться. Нічого надприродного, ніякої сенсації.
Та залишимо, як-то кажуть, «в дужках» тему висвітлення події на «Defexpo India 2016». Куди важливішим є все, що пов’язане з нею.
Тож тепер про все по порядку.
У кого – досягнення і угоди, у кого – чергові провали
Індійська компанія «Reliance Defence Ltd» і український авіаційний держконцерн «Антонов» домовилися про спільне створення багатофункціонального транспортного літака для потреб військових, десантників, а також комерційного використання в Індії. Йдеться про 500 машинах загальною вартістю 350 млрд. індійських рупій ($5,3 млрд.) впродовж 15 років. За повідомленням самої «Reliance Defence Ltd», http://www.reliancedefence.co/ , вона спільно з українською державною корпорацією«Антонов» пред’являтиме до проекту «різні вимоги, в тому числі для створення пасажирського літака на 50-80 місць в базовій конфігурації, а також у всіх варіаціях, в тому числі транспортних та інших військових цілей».
Вже навіть визначено і місце виробництва літаків – перший індійський інтегрований Аерокосмічний технопарк в аеропортовому центрі Міхан міста Нагпур, штат Махараштра, в Центральній Індії. У свою чергу це визначено стратегічною концепцією уряду Індії зі спеціальною назвою – створювати все на території своєї країни – Make in India. У цій оперативності рішень – ще один опосередкований ляпас Росії: мовляв, поки росіяни теоретизують щодо якогось «імпортозаміщення», Індія здатна приймати практичні рішення і здійснювати практичні дії. Все робити у себе зі своєю робочою силою, а імпортувати лише технології та послуги фахівців.
Звернемо увагу на певні важливі деталі. Передусім, партнерство з українськими фахівцями з їхніми технологіями передбачає розробку військового літака середньої вантажопідйомності для виконання оперативно-тактичних і стратегічних завдань з двома турбовентиляторними реактивними двигунами. Літак повинен злітати з коротких злітно-посадочних смуг і віддалених необладнаних аеродромів, в тому числі з грунтовою поверхнею. «Невелика кількість тактичних можливостей цього літака компенсується сучасною авіонікою і навігаційними системами з електродистанційною системою управління, що застосовуються в будь-яку погоду і час доби», – додають в «Reliance Defence Ltd».
Можливо, не зайвим буде повідомити також, що угоду було підписано головою правління «Reliance Defence» Анілом Амбані і першим заступником секретаря Ради з нацбезпеки України Олегом Гладковським, який відповідає за військово-технічне співробітництво і експортний контроль. Аніл Амбані – відомий в Індії магнат, власник «Reliance Group».
Загадаємо і про те, що військово-повітряні сили Індії вже експлуатують більше ста транспортних літаків Ан-32 українського виробництва і нещодавно вирішили продовжити строки їх експлуатації.
Нарешті, є вже домовленість про створення в Індії спільних підприємств з модернізації та ремонту поставлених радянських протиповітряних систем – таких, як зенітні ракетні комплекси (ЗРК) «Квадрат» (експортний варіант ЗРК «Куб»), «Стріла-1», «Тунгуска», «Шилка», переносні комплекси «Голка» і «Стріла-2». За оцінками українських експертів, щорічний обсяг військових контрактів з Індією становить $100 млн., цей показник планується збільшити в найближчі три роки до $500 млн. Зокрема, українські фахівці пропонують Індії спільно розробляти реактивну систему залпового вогню з дальністю до 100 км.
Думається, цієї інформації достатньо для уявлення про рівень українських досягнень – як в технічному плані, так і в маркетинговому. В українців є кому, є з чим і є з ким співпрацювати в світі на рівні світових вимог!
А тепер оглянемось на те, що з цього приводу кажуть росіяни, коментуючи березневу «авіабудівну» сенсацію в російській пресі. Так, директор агентства «Авіапорт» Олег Пантелєєв назвав спільну розробку літака з українськими фахівцями реалістичною. «У «Антонова» є практично готове сімейство літаків в різних сегментах – Ан-148, Ан-158 і Ан-178. Це майже готова лінійка літаків, що укладається в діапазон, про який йде мова в угоді», – каже він. На його думку, цю лінійку літаків на вимогу індійської сторони можна доопрацювати з точки зору застосовуваних агрегатів і бортового радіоелектронного обладнання. Крім того, у Індії та України є хоч і не ідеальний, але досвід співпраці з ремонту і модернізації транспортних літаків Ан-32.
А що ж із замороженим індійсько-російським проектом? Звернемо увагу, що угоду між РФ та Індією про розробку і будівництво MTA було підписано ще в 2007 році! Виробництво планувалося розгорнути і в Росії, і в Індії. Обидві сторони повинні були інвестувати в СП по $300 млн. Для ВПС РФ хотіли зробити 100 машин, для Індії – 45, а ще 60 літаків продати в «треті країни». Чому ж цей виробничо-торговий ґешефт не вдався? Причинами призупинення проекту індійська сторона назвала вимогу різкого збільшення вартості розробки транспортника з боку Росії і невдоволення ВПС Індії низкою технічних характеристик МТА.
За визначенням того ж О.Пантелєєва, проект МТА «мало не з народження відрізнявся неабиякою млявістю, і доцільність його реалізації викликала сумніви». Ще б пак! Якщо за повних вісім років, росіяни лиш те робили, що торгувалися щодо вартості розробки замість того, щоб довести до належного стану технічні характеристики свого літака, то кому таку «співпрацю» захочеться довше терпіти?! Це ж не те що можна було колись в Радянському Союзі чи в сучасній Росії тепер довго «тягнути гуму», щоб вийняти побільше бюджетних коштів, не давши результату. Цю звичку нехай росіяни залишать для себе.
Тому О.Пантелєєв резюмує: «Індія може отримати більш поступливого партнера, який на відміну від Росії не буде виторговувати преференції за складом бортового обладнання та ступеня участі своїх виробників в проекті».
Російський МТА – не єдиний «гіркий досвід» Індії. Нещодавно, а саме – в грудні минулого року – індійське аудиторське агентство «CAG» підготувало експертний висновок про експлуатацію місцевими пілотами куплених у Росії винищувачів Су-30МКІ. За цими висновками, показник льотної придатності російських машин значно нижчий норми, оскільки низка агрегатів літаків даного типу часто ламається. «CAG» стверджує, що в середньому з 210 постійно експлуатованих Індією Су-30МКІ від 115 до 126 винищувачів постійно знаходяться на землі через необхідність здійснення їх технічного контролю та ремонту. Поготів: згідно з офіційними даними індійського міноборони, з моменту експлуатації було втрачено шість машин «Сухого». Про це повідомляє американське видання «Defense News» http://www.defensenews.com/ .
Основною причиною частих поломок Су-30МКІ фахівці CAG називають брак комплектуючих до літаків, велика частина яких виробляється в Росії. У свою чергу проблема з агрегатами для цього літака у індійців виникає через бюрократію, яку розвели Рособоронекспорт та індійське міноборони. Процес подачі заявки на ту чи іншу запчастину дуже довгий, і час від її напрямки до поставки комплектуючих може зайняти багато місяців. Спочатку заявка йде в ФС ВТС, потім до питання підключається Рособоронекспорт. А він не зацікавлений в постачаннях дрібних партій запчастин, а у великих контрактах. Індійській стороні ж найчастіше необхідні саме дрібні партії комплектуючих. Питається: чому б не створити сервісний центр на індійській території, де б зберігався повний комплект комплектуючих, скажімо, на 2-3 літаки і постійно поповнювався? Його можна було б зробити у вигляді спільного підприємства. Щоправда, про це йшла мова в ході нещодавнього візиту індійських журналістів до Москви. Але тут вже питання в тому, хто цей сервісний центр буде фінансувати: адже навіть «розібрані» 2-3 машини – це десятки мільйонів доларів. Щоправда, зараз Делі вже веде з Москвою офіційні переговори про те, щоб відкрити на індійській території підприємства по збірці необхідних запчастин. Тож, від «Сухого» тут наразі не відмовилися.
Проте відмова від МТА – не єдиний випадок, коли Індія після довгих переговорів з Росією вибирає іншого постачальника літаків. Так, буквально на початку 2016 року в Індії вирішили придбати французькі Rafale замість захвалюваних російських МіГ-35. Ось такі реалії, ось такі провали…
Час російської монополії вичерпано
Що російська, що світова преса, висвітлюючи недавні події на індійській «Defexpo India 2016», залементували також через ще одну українську маркетингову «зухвалість». В центрі емоцій став відомий російський крейсер-авіаносець «Адмірал Горшков». Тепер, після певного переобладнання, він має індійську назву – «Вікрамадітья». («Адмірал Горшков» був спущений на воду в СРСР в 1982 році, а в 2004 році Росією був проданий Індії, відтак переданий ВМС Індії в листопаді 2013 року).
За повідомленням керівника військово-морських проектів ДК «Укроборонпром» Миколи Гордієнка, зробленим в рамках виставки, в даний час Індія допустила Україну до незалежної участі в оборонних програмах, і «ми запропонували нові методи обслуговування радянського авіаносного крейсера «Адмірал Горшков», які на 50 відсотків дешевші, ніж російські пропозиції». Для Індії, яка відома у світі своєю заощадливістю та звичкою на всьому економити, 50 відсотків здешевлення, – це неабиякий фактор привабливості. За аналізом результатів виставки згадуваного вже тут видання Defence News, Україна робить агресивні спроби порушити російську монополію на співпрацю з Індією, пов’язану з ремонтом і обслуговуванням військової техніки. «Ми тут, щоб допомогти з тією головною біллю, з якою Індії одній не впоратися. Впродовж майже десяти років Росія люто блокувала наші спроби. Ми запропонували безліч рішень, здатних дати нове життя зброї радянського часу, оскільки ми є початковими виробниками обладнання», – заявив журналістам радник концерну «Укроборонпром» Петро Федорук.
Та справа не лише у цьому одному судні. Українці впевнено зважилися на щось більше, системне. Індійським військовим Україна може допомогти в плані ремонту суднових газотурбінних установок. Потужності та кваліфікований персонал для цього є в миколаївського заводу «Зоря-Машпроект». Це визнають і російські експерти в Москві – навіть коли намагаються лякати (невідомо кого) фактом, за яким це підприємство, за їхнім висловлюванням, «кинуло» РФ по оплачених контрактах щодо постачання газотурбінних установок. Наче їх неодмінно почують де треба в Індії.
Загалом, за словами заступника директора «Укроборонпрому» Артура Херувімова, Індія планує організувати спільну з Україною військово-технічну комісію для забезпечення сервісного обслуговування радянського озброєння.
Наразі це плани. Та вже вони дають підстави Москві чимало хвилюватися. Адже час російської монополії і в цій сфері вичерпано. Десь дешевіє нафта, а десь – ремонтний ринок. Не відповідати ж Україні за вчорашні російські ціни. Вони тепер або безповоротно падають або пропонуються тими ж, що були, проте стають причиною відмови світу від російських послуг.
Авторський проект «Росія у власному дзеркалі»
