Алік Гомельський
(за матеріалами книг Аліка Гомельського «Єврейсько-Українські відносини. ХХ сторіччя» та «Історія. Незручна правда»)
Декілька часу тому побачив на сайті CBC статтю: “Victims of communism memorial received donations honoring fascists, Nazi collaborators, according to website” (Taylor C. Noakes · for CBC News · Posted: Jul 23, 2021 4:00 AM ET | Last Updated: July 23 https://www.cbc.ca/news/politics/victims-communism-memorial-fascists-1.6112809 ) і уважно її прочитав.
Як людина, яка дуже пильно і ретельно вивчала документи стосовно ОУН(Б), УПА, персоналій лідерів українського повстансьського руху, а також подібні матеріали стосовно єврейського сіонистського руху, присвятивши багато часу вивченню єврейсько-українських відносин у ХХ сторіччі, я був дуже здивований вкрай поверховим підходом містера Ноакса до такої важкої теми.
Для того, щоб звинувачувати Романа Шухевича в злочинах проти людяності цієї газетної статті без вагомих документальних доказів відверто мало. Ані Нюрнберзьким трибуналом, ані іншою судовою інстанцією Роман Шухевич військовим злочинцем визнаний не був. Таким чином, ця стаття, яка не містить доказів звинувачення, може розглядатися або як спроба самопіару або як наклеп.
Чи має сенс посилатися на думку пана Зуроффа стосовно Романа Шухевича? Зурофф вже потрапив у незручне становище, звинувативши в співучасті в Шоа[10] одного з лідерів антикомуністичного руху Литви Адольфаса Раманаускаса[1]. В результаті, протеже Зуроффа, пані Рута Ванагайте була змушена принести публічні вибачення за наклеп щодо Раманаускаса[2], в тому числі і щоб уникнути судового позову від родичів замордованного КДБ Адольфаса Рамаускаса[3]. Тим самим вона поставила під сумнів і свою компетенцію і нажаль, всі зусилля для увічнення пам’яті про Шоа в Литві.
Якщо розглядати пильно ряди нацистських колаборантів, то до їх числа можуть потрапити абсолютно всі громадяни СРСР, тому як ця держава з серпня 1939 і по 22 червня 1941 року активно і на найвищому рівні підтримувала нацистську Німеччину, в тому числі військовими поставками, також регулярно вітаючи нацистське керівництво з перемогами на Західному фронті, включаючи окупацію Франції.
Як я розумію, ані історик Пер Рудлінг, ані «Яд Вашем» не мають жодних доказів антисемітизму Шухевича. Я впевнений у цьому, тому що мені відомо, що наприкінці лютого – початку березня 2008 року група українських істориків та співробітників Служби Безпеки України (СБУ) відвідала державу Ізраїль, щоб вивчити документи стосовно участі Романа Шухевича в Шоа, зокрема його причетність до подій літа 1941р., у складі батальйону «Нахтіґаль», під час вбивств цивільного єврейського населення у місті Львові. Причиною цього запиту стала заява на Deutsche Welle. голови Ради «Яд Вашем» Йосефа Лапіда про наявність таких матеріалів в інстітуті.
Під час візиту керівники «Яд Вашем» спочатку заявили, що ізраїльська сторона не готова передати документи, оскільки вони не зібрані в окремий файл. Пізніше, однак, голова архіву «Яд Вашем» Хаїм Гертнер визнав, що такого досьє взагалі не існує. Він також додав, що Лапід – політик, а не історик у цій галузі, тому його твердження про існування справи Р.Шухевича не відповідає дійсності.[4]
Крім цього, у березні 2021 року я підписав спільний лист, адресований адміністрації цієї ізраїльської установи з проханням опублікувати матеріали по справі Романа Шухевича (якщо в «Яд Вашем» вона існує), або зробити офіційне повідомлення про відсутність таких матеріалів у цьому шановному центрі пам’яті Шоа.
Важливо зазначити, що, згідно зі свідченнями сина Романа Шухевича, Юрія-Богдана, родина Шухевичів приховувала єврейську дівчину на ім’я Ірина Райхенберг у своєму сімейному помешканні[5]. Крім того, на прохання Романа Шухевича для Ірини було підготовлено підроблене свідоцтво про народження, в якому зазначалося, що вона дочка Романа та Наталії Шухевич. Сім’я Шухевичів переховувала дівчину у своїй хаті з вересня 1942 р. до лютого 1943р. Коли у Львові стало небезпечно, для Ірини підготували нові документи на ім’я української дівчини Ірини Василівни Рижко. Рік народження було змінено з 1936 на 1937. Згідно з цими документами, Ірина була дочкою загиблого радянського офіцера. Після того як Наталію Шухевич заарештувало Гестапо в 1943 році, Роману Шухевичу вдалося перевезти дитину до дитячого будинку, що базувався в українському греко-католицькому жіночому монастирі василіанського ордену черниць поблизу міста Куликів, за тридцять кілометрів від Львова. Ірина мешкала там до кінця війни, переживши окупацію та Шоа. Після війни вона переїхала до Києва. У 1956 році Ірина надіслала настоятельці монастиря лист разом із своєю світлиною. Ірина померла у Києві у віці сімдесяти двох років. Юрій-Богдан Шухевич зустрівся з її сином в Києві вже після смерті Ірини, а також під час Шухевичфест-2017. Само собою зрозуміло, що всі члени родини командира УПА піддавали своє життя великій небезпеці, оскільки відповідно до нацистського окупаційного законодавства рятувальники і врятовані були б страчені, якби їх виявили.
На жаль, ані Ноакс, ані історики Зурофф і Рудлінг не вказують на цей приголомшливий акт гуманізму «вбивці євреїв». Схоже, що від їхнього відома також сховався факт, що станом на 31 травня 1943 року Роман Шухевич перебував у списку найбільш розшукуваних Sicherheitsdienst (SD), (спецслужби СС та нацистської партії NSDAP) на території Генерал- гу-бернаторства. Поряд з Шухевичем там були також імена інших українських націоналістів – Ярослава Старуха, Василя Сидора та Омеляна Грабця.
Список найбільш розшукуваних Sicherheitsdienst (SD) персон на території Генерал-губернаторства. Роман Шухевич помічений на наступній світлині.
Додам, також, що існують документальні докази бойового протистояння УПА нацистській Німеччині. Але радянськими органами агітації і пропаганди поширювалися чутки, листівки і матеріали які прагнули виставити таке протистояння брехнею.
Документальні докази бойового протистояння УПА нацистській Німеччині.
До цього дня нікому не вдалося надати жодних доказів, які б свідчили про причетність до Шоа підрозділів під командуванням Шухевича або його особисту участь в Шоа, незважаючи на численні спроби це зробити. Більш того, є докази[6], що радянська кампанія з наклепу на Теодора Оберлендера, колишнього командира батальйону «Нахтігаль», та українського командира цього підрозділу Романа Шухевича відбулася лише наприкінці 1950-х років. Я публікував розсекречені документи КДБ і писав про те, як розгорталася радянська пропагандистська кампанія проти Оберлендера. Нижче наведено цитату зі статті Герберта Ромерштейна «Розділяй і володарюй: Дезінформаційна кампанія КДБ проти українців та євреїв»: ««… Штазі повідомляла:« Майже щоденні розмови з членом Політбюро, відповідальним за агітацію на Заході, товаришем [Альбертом] Норденом або товаришем [Вернером] Ламберцем, секретарем ЦК та головою Комісії з агітації Політбюро». …Альберт Норден був активістом Комуністичної партії Німеччини з 16 років; у 1920р. під час Другої Світової війни він діяв у США як комуністичний пропагандист. У Східній Німеччині він був найгучнішим і найлютішим голосом проти Заходу в умовах комуністичної диктатури. У 1959 році він очолив кампанію наклепу проти федерального міністра у справах біженців Західної Німеччини Теодора Оберлендера. Норден опублікував книгу, що містила напад на Оберлендера, і на прес-конференції у Східному Берліні 22 жовтня 1959 року Норден визначив Оберлендера як політичного командувача українського підрозділу Нахтігаль, який разом з німецьким вермахтом воював проти Радянського Союзу. Це була справжня частина історії Нордена. Брехливою частиною було твердження, що ця військова частина була причетна до погрому євреїв Львова…».
Документ з архіву ЦРУ стосовно створення батальонів Абвера.
Важливо відзначити, що, як було виявлено в нещодавно розсекречених архівних документах ЦРУ, навчання та залучення батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд» проводилися Абвером таємно, не тільки від СС і СД, але й від Нацистської партії (НСДАП) теж. Однак не слід поспішати звинувачувати Абвер у скоєнні злочинів, оскільки вже багато років ХАБАД, одна з найбільших єврейських релігійних організацій у світі, подає прохання до «Яд Вашем» на отримання звання Праведника Народів Світу для адмірала Канаріса, очільника цієї служби німецької військової розвідки. На сьогоднішній день декілька колишніх офіцерів Абверу, включаючи всесвітньо відомого Оскара Шиндлера, отримали ці звання.
Заява Аллена Даллеса на засіданні Сенатського комітету США
Але це ще не все, що стосується Абвера. На секретному засіданні Комітету Сенату США, що відбулося 27 червня 1947р., Аллен Даллес, швейцарський директор Офісу стратегічних служб (OSS) і майбутній директор ЦРУ, оголосив, що адмірал Канаріс та його представники зв’язалися з OSS та самим Даллесом. Таким чином, західні союзники дізналися про деталі програми розробки ракет нацистської Німеччини, і це дозволило британським та американським військово-повітряним силам бомбардувати ракетні бази Німеччини, які обстрілювали Великобританію. За словами Даллеса, більш ніж десять відсотків персоналу Абверу, були причетні до антинацистської діяльності Німецького Руху Опору, завдяки тому що зневажливо ставилися до методів Гітлера та загальному ставленню нацистів до громадян СРСР.
Жорстока страта адмірала Канаріса та його однодумців за місяць до капітуляції нацистської Німеччини та, природно, їхня антинацистська діяльність мали вирішальне значення у рішенні не визнавати Абвер злочинною організацією.
Документ стосовно радянсько-нацистського співробітництва
Крім цього, я пропоную читачам фотокопії нещодавно розсекречених документів СБУ з архіву КДБ СРСР. Вони стосуються плану, розробленому МДБ СРСР щодо залучення єврейської інтелігенції міста Львова до пошуків Романа Шухевича та Василя Кука, керівників УПА, а також їхніх кур’єрів. Цей план датований червнем 1949 року, і я хотів би звернути увагу на кілька ключових моментів у цьому документі:
1) «…Зафіксовано декілька випадкпв, коли Роман Шухевич та інші відомі члени ОУН консультувалися у лікарів єврейської національності…», тобто, перебуваючи в підпіллі, Р.Шухевич (та інші члени ОУН) БАГАТО РАЗІВ зверталися до єврейських лікарів за допомогою. Це свідчить про те, що «кат єврейського народу» отримував від євреїв медичну допомогу та ліки. Роман Шухевич був досить відомою людиною у Львові. Йому належало рекламне агентство, яке час від часу організовувало спеціальні кампанії, які мали великий розголос у місті. Шухевич також був піаністом і часто акомпанував своєму брату-вокалісту під час концертів. Ще один момент: деякі єврейські лікарі повернулися до міста з формувань УПА (природно, вони не говорили про свою службу там), і вони знали Шухевича з часів підпілля. Якби Шухевич справді вбивав євреїв під час Другої Світової війни, як це намагаються зараз стверджувати жертви радянського агітпропу[7], серед євреїв, які щойно пережили Шоа, врешті-решт знайшовся хтось, хто вважав би своїм священним обов’язоком допомогти каральним органам СРСР знищити ката єврейського народу, незалежно від побоювання помсти з боку УПА або навіть персональної ненависті до радянської влади.
2) Цинічне висловлювання «правильне та вміле використання агентів із єврейської інтелігенції також дає змогу запобігти подвійним діям та зраді з їхнього боку у виконанні наших завдань», перекладене з радянського жаргону на нормальну мову – це комплекс заходів, винахідлива суміш брехні, хабарництва, використання погроз для залякування певної особи та її родини, друзів тощо (залежно від характеру та життєвої ситуації «об’єкта обробки»), за допомогою якої співробітники радянського Гестапо (маю на увазі сталінське МДБ) планували змусити представників єврейської інтелігенції працювати на комуністів і за допомогою яких вони сподівалися запобігти очікуваним (так!) випадкам зради, адже вони були великими майстрами і фахівцями в цьому…
З Бундесархіву Німеччини – стосовно фальшованих документів ОУН(Б) для євреїв
Українців не повинен обурювати той факт, що євреїв вербували для зради українських лідерів. І євреїв не повинен обурювати той факт, що ці «заходи» були сплановані співробітниками МДБ з українськими прізвищами. Комуністи не визнавали національності, совісті, віри чи шляхетності.
Оскільки львівський погром у липні 1941 року є одним із найважливіших подій, на яких ґрунтується звинувачення ОУН(Б) у нібито скоєнні страшних масових вбивств євреїв, я розгляну його детально.
Погром був спровокований відкриттям масових вбивств ув’язнених у тюрмах Львова, які були здійснені НКВС до відступу Червоної Армії з міста. Айнзацгрупа С відкрила міські в’язниці, щоб виявити наслідки жорстокості НКВС. Нацисти змусили львівських євреїв витягувати тіла замордованих, які мали сліди жахливих катувань. Тіла жертв були виставлені на огляд, щоб родичі могли ідентифікувати та поховати своїх близьких. Нацисти звинуватили євреїв у цих злочинах і провели майстерну агітацію мас, провокуючи їх на жорстокі дії проти єврейського населення міста. Нацистська пропаганда заявила, що погром був актом «священної помсти» з боку українців за злочини «юдео-більшовиків».
Список політв’язнів у львівській тюрмі № 1 (в’язниця на Лонського)
Існують також два дуже важливі історичні аспекти, які ігноруються деякими істориками та пропагандистами. Перший: Згідно з розсекреченими архівами, у в’язницях НКВС була значна кількість єврейських політв’язнів. Коли я ознайомився зі списками політв’язнів, які були замордовані у львівській тюрмі № 1 (в’язниця на Лонського), із 706 імен я виявив 50, чиї по батькові та прізвища не залишають жодних сумнівів у їх єврейському походженні. Але були також нащадки змішаних родин або ті, що були зареєстровані під русифікованими іменами чи прізвищами.
Другий аспект стосується того факту, що нацисти наказали опублікувати національність поляків та українців, які були вбиті у в’язницях, але ідентифікувати євреїв під категорією «національність невідома». Це було зроблено тому, що нацисти хотіли налаштувати населення проти євреїв, і вони не хотіли, щоб стало відомо, що комуністи вбивають єврейську інтелігенцію, як українців та поляків.[6]
Під час Нюрнберзьких процесів (1945–1946 рр.) було встановлено, що терор у Львові здійснювався німецькою оперативною групою СД[11], яка увійшла до міста вранці 29 червня 1941р., суд встановив, що підрозділи Айнзацгрупи C, зокрема Einsatzkommando 5 та 6, а також Sonderkommando 4b, брали участь у знищенні львівських євреїв. Треба уточнити, що, всупереч поширеній думці, склад Айнзацгруп був виключно арійським, іншими словами, в них зовсім не було українців. Виконавці цих злочинів свідчили, що розстріли євреїв проводилися за наказом фюрера і були представлені громадськості як акт помсти за вбивства поляків та українців у Львові радянською владою між 1939 і 1941 роками.
Спроба деяких дослідників покласти провину за львівський погром на ОУН(Б) ґрунтується на звинуваченнях, що ця організація мала тоталітарну ідеологію та була антисемітською. У програмних документах ОУН(Б), які були складені на ІІ Великих Зборах цієї організації у квітні 1941р., є таке речення: «…Антиєврейські настрої українських мас будуть використовуватися для того, щоб відвернути їх увагу від дісного спричинника лиха і щоб у час зриву спрямувати їх на погроми євреїв…»[12].
КДБ СРСР: підготовка провокації стосовно Теодора Оберлендера
Більше того, згідно зі свідченнями Костя Паньківського[13], члена уряду Ярослава Стецька, сформованого 30 червня 1941р., в натовпі погромників у Львові, що складався із міської шумовини, деякі надягали синьо-жовті пов’язки і намагалися говорити українською, нападали на представників української адміністрації, включаючи етнічних євреїв та поляків.
Не є винятком чи вигадкою, що євреї підтримували незалежність України. Як свідчать архівні документи Німеччини, під час окупації ОУН(Б) надавала фальшовані документи євреям, які були пов’язані з організацією. Той факт, що «Яд Вашем» офіційно визнав Праведниками Народів Світу щонайменше двох провідних членів ОУН – Олену Вітер (справа 421.1 – 1976р.) та Федіра Вовка (справа 8152 – 1998р.) – дуже показовий.
Взагалі порівнювати політиків, які протягом десятків років повністю контролювали тиранічні держави, із очільником повстанської армії не просто смішно, а й непрофесійно. Якби Ноакс потрудився б вивчити біографію Романа Шухевича і простежити долю його найближчих родичів, він міг би побачити, що всі вони стали жертвами як комуністичних, так і нацистських репресій. Це дуже показовий випадок, коли люди послідовно переслідувалися і знищувалися спочатку радянськими каральними органами, потім нацистськими, потім знову радянськими.
Одразу після того, як я прочитав статтю Ноакса, мою увагу привернула інша стаття. Вона, написана Дунканом Кінні, і має назву: “Nazi collaborator monuments in Edmonton defaced with red paint and words “Actual Nazi” and “Nazi Monument” (10 August 2021): https://www.theprogressreport.ca/monuments_to_nazi_collaborators_in_edmonton_vandalized_again
Кінні теж повторює звинувачення стосовно Романа Шухевича, посилаючись на Абе Сільвермана, менеджера з громадських справ організаціі «Бней Бріт» в провінції Альберта: «Чи був Роман Шухевич справжнім нацистом? Він був українським націоналістом, і докази свідчать, що це була фашистська організація, що виступала за нацистську Німеччину. Він ненавидів євреїв? Так. Це робить його нацистом? Мабуть, так».
Проте, під час німецької окупації України (1942-1944) УПА провела 2,526 збройних акцій проти нацистів та їхніх союзників. З липня 1941 по кінець Другої світової війни (8 травня 1945) понад 13,000 членів ОУН і вояків УПА загинуло у боротьбі проти німецьких окупантів або у нацистських концтаборах [17].
У статті Кінні є кілька нових звинувачень, наприклад: «ОУН більшу частину Другої Світової війни була приєднана до нацистської Німеччини і була однією з кількох груп, з яких була сформована 14-а дивізія Ваффен СС або дивізія «Галичина» – нацистська частина, що складалася із українців».
Тобто автор пов’язує ОУН з дивізією «Галичина», не надавши жодної доказової інформації – і, будьте впевнені, таких доказів немає, оскільки до весни – літа 1943р., коли дивізія тільки починала формування, обидві фракції ОУН (мельниківці та бандерівці) були вже практично вилучені і заборонені нацистами як ворожі. Важливо також зазначити, що ОУН(Б) з самого початку категорично виступала проти утворення дивізії «Галичина»[14]. Однак пізніше організація вирішила використати німецькі ресурси для військового вишколу молоді та для отримання зброї. Відповідно, вона направила своїх агентів у підрозділ. Подальші події повністю підтвердили розрахунки ОУН(Б).
Є важливо відмітити, що за приблизними підрахунками, від 3–ох до 4-ох тисяч вояків перейшли з Дивізії “Галичина” до Української Повстанської Армії, яка у цей час (літом 1944) ще воювала проти німців у західних регіонах України [18].
У статті також наводяться і інші звинувачення, наприклад: «У 14-й дивізії Ваффен СС були офіцери та унтер-офіцери з батальйону «Нахтігаль», того самого підрозділу, яким командував Шухевич».
Варто нагадати, що чимало етнічних українців, деякі з яких були офіцерами дивізії «Галичина», служили у польській армії та мужньо захищали Польщу від нацистської та комуністичної агресії у 1939 році. Серед них були:
• Павло Шандрук (народився на Волині) воював у Першій Світовій війні в лавах російської імперської армії (штабс-капітан). Після розпаду Російської імперії служив у лавах Армії УНР (майор). Після 1920 року іммігрував до Польщі, де служив у військових структурах українського еміграційного уряду. У травні 1936р. став офіцером-контрактником у польській армії (підполковник), а 1945 році очолив Ваффен СС «Галичина» як основу Української Національної Армії (генерала). Брав участь у польській кампанії 1939 року. Після поранення та захоплення німцями з вересня 1939 до січня 1940 року він був військовополоненим. За мужність під час оборони Польщі (1939р.) у 1965р. він був нагороджений найвищою військовою відзнакою Польщі: орденом Virtuti Militari, за наказом польського еміграційного уряду.
• Борис Барвінський народився на Черкащині та воював у Першій Світовій війні у лавах російської імперської армії (штабс -капітана). Після розпаду Російської імперії служив у лавах Армії УНР (генерал-майор). Після 1920 року іммігрував до Польщі, а в 1928 році став офіцером-контрактником у польській армії (його останнє звання – підполковник). Він брав участь у польській кампанії 1939 року. З вересня 1939 до січня 1940р. був військовополоненим у німців. З 1943 року перебував у Ваффен СС «Галичина» (командир полку).
• Віктор Малець народився на Харківщині та воював у Першій Світовій війні у лавах російської імперської армії (штабс-капітан). Після розпаду Російської імперії служив у лавах Армії УНР (командир полка). Після 1920 року емігрував до Чехословаччини. У 1928 році став офіцером-контрактником у польській армії (останнє звання – майор). Брав участь у польській кампанії 1939 З 1943р. у Ваффен СС «Галичина».
• Микола Палієнко народився на Київщині та воював у Першій Світовій війні в лавах російської імперської армії (поручик). Після розпаду Російської імперії служив у лавах Армії УНР (капітан). Після 1920 року іммігрував до Польщі, а в 1928 році став офіцером-контрактником у польській армії (майор). Брав участь у польській кампанії 1939року. Після поранення та захоплення німцями він був військовополоненим з вересня 1939 р. до січня 1940 року. З 1943р. у Ваффен СС «Галичина» (штурмбаннфюрер, командував артилерійським дивізіоном).
Наступний пункт у статті Кінні – це або результат його нерозуміння заяв Польського Інституту Національної Пам’яті, або відверта дезінформація: «Злочин (знищення Гути Пеняцької) був скоєний 4-м батальйоном 14-ї дивізії. 28 лютого, вранці солдати цієї дивізії, одягнені в білі, маскувальні наряди, оточили село. Село було обстріляне артилерією. Есесівці 14-ї дивізії СС «Галичина» увійшли в село, розстрілюючи мирних жителів, зібраних біля церкви. Цивільні, переважно жінки та діти, були розділені та замкнені у коморах, які потім підпалили. Ті, хто намагався втекти, були вбиті. Свідки, допитані прокурорами Головної комісії, описали жахливі подробиці цього акту. Злочин був скоєний проти жінок, дітей та новонароджених немовлят».
Однак я переконаний, що віднесення цього злочину до 14-ї дивізії Ваффен СС «Галичина» – помилка Кінні, і я поясню чому. За словами польського історика Гжегожа Мотики [8], німці сформували кілька полків поліції СС під номерами від 4 до 8 і назвали їх «галичанськими». Поліційні полки СС, 4-й та 5-й, які фактично, брали участь у різанині в Гуті Пеняцької, складалися на 60 відсотків із українців та на 40 відсотків із німців, офіцери були переважно німцями. Важливо відзначити, що на момент подій у Гуті, ці полки поліції не підпорядковувалися дивізійному командуванню, а виконували накази німецької поліції та СД. Таким чином, поліцейські полки взагалі не мали жодного відношення до фронтового формування, відомого як 14-а дивізія Ваффен СС «Галичина», і саме радянська сторона невиправдано переклала провину за військові злочини на Ваффен СС «Галичина».
Аналізуючи обидві ці статті та їх хронологію, я бачу, що противники незалежної України прагнуть залучити польську громаду до ідеологічної сутички в Канаді. Іншими словами, вони намагаються відвернути увагу польської спільноти від СРСР та його спадкоємців, щоб зосередитися на українцях, намагаючись звести нанівець радянські злочини проти польської нації, такі як: Пакт Молотова-Ріббентропа (1939), Катинська різанина (1940) та комуністичний терор проти Армії Крайової та польських патріотів.
Окрім вищезгаданого списку українських офіцерів дивізії «Галичина», які мужньо захищали Польщу у вересні 1939 року, я пропоную кілька вражаючих фактів про польсько-українське співробітництво.
«…Починаючи з середини 1942р. у Лондоні, за наказом командувача Армії Крайової, генерала Стефана Ровецького, а також завдяки впливу США, розпочалася робота над проголошенням уряду Речі Посполитої з українського питання. У радіограмі від 11 березня 1943р. генерал Ровецький попросив інструкцій, які містили б принципові політичні вказівки щодо компромісів, оскільки «українці вимагають територіального поділу… Бандерівці, які повністю підготовлені у військовому плані, є реальними політичними чинниками, як і консервативні католицькі кола, які спираються на церковний апарат. Зверху є спроби зменшити антипольський антагонізм у генерал-губернаторстві, але побоювання щодо розправи над поляками на Волині все ще виправдані. Сьогодні католики (в особі митрополита Андрея Шептицького) та бандерівці бачать більшовиків та німців головними ворогами. Вони прагнуть угоди з поляками, вимагаючи тим не менш конкретних, безумовних зобов’язань. Вже сьогодні католики бачать майбутнє України в межах Речі Посполитої; вони пропонують створити польсько-українську комісію для вивчення питання статусу національних меншин. Звертаю увагу, що бандерівці не проголошуватимуть відмову від незалежності, поки вони не втратять надії. В цей час вони прагнуть до військового співробітництва проти більшовиків і німців, і пропонують всі суперечки відкласти на потім. На Волині вони просто хочуть польсько-українського перемир’я… хід подій призведе їх до відмови від незалежності…».[15]
До трагічних подій на Волині ситуація виглядала наступним чином: і німці, і більшовики всіляко налаштовували поляків та українців один проти одного. Завдяки тому факту, що Армія Крайова та ОУН в цей час були без керівництва і що в польсько-українських відносинах були допущені стратегічні помилки, вибух жахливої суміші гніву, образ та упереджень став неминучим фіналом. Важливо розуміти, що ситуацію на Волині загострили більшовики, які діяли згідно з чітким планом і уважно стежили за подіями, щоб забезпечити їх розвиток у напрямку, лише передбаченому Москвою. Щоб здійснити свої плани, більшовики, не не цурались жодних брудних методів, застосовуючи цілий спектр, включаючи всілякі провокації, з метою посилення німецьких репресій. Крім того, СРСР наполегливо намагався переконати Англію та США, що поляки та українці – німецькі колаборанти.
Щодо німців, то вони ще з 1939р. самі займалися підбурюванням українців проти поляків, і навпаки. Нарешті повстання, спроектоване більшовиками (і за непрямої допомоги нацистів) вибухнуло. Справа в тому, що НКВС зміг підбурити німців проти українських поліцейських: «…Багато поліцейських з Волинської області, включаючи бандерівців, були заарештовані та розстріляні. Тоді поліцаї втекли до лісу. Розчароване діями німецької влади, населення Волинської області підняло повстання…»[15]. (За оцінками, майже п’ять тисяч українських поліцейських втекли до лісу з викраденою зброєю та боєприпасами.) Нацисти терміново завербували етнічних поляків до адміністрації та поліції (приблизно 1500–2000), яких одразу використали для придушення українського повстання. Нацисти, послідовно дотримуючись своєї політики підбурювання, рішуче заявляли, що ці антиукраїнські дії є виключно польською ініціативою. Смолоскип міжнаціональної ворожнечі миттєво спалахнув.
Варто згадати, що 13 травня 1943р. ОУН(Б) та її військова одиниця – УПА перебували під колективним командуванням трьох керівників: Романа Шухевича, Зенона Матли та Дмитра Маївського. За словами історика Володимира В’ятровича: «…важливо відзначити, що УПА намагалася утримати конфлікт у певних межах, запобігти його ескалації. Армійське командування видало вказівки, що попереджали солдатів утримуватися від вбивства жінок та дітей…». В’ятрович також пише, що під час засідання керівництва ОУН(Б), яке відбулося наприкінці 1943 року, Шухевич заявив, що УПА намагається зупинити «третій, непотрібний польський фронт»[9], вважаючи антинацистський та антирадянський фронти – першим і другим.
Ось деяка інформація, яку часто забувають на користь політичних здобутків.
У липні 1943 року в блоці Целенбау, концтабора Заксенгаузен між Степаном Бандерою та Стефаном Ровецьким була організована таємна зустріч, під час якої вони обговорили подальші перспективи українсько-польських відносин, політику західних союзників та прихід більшовиків до Україні та Польщі. Після зустрічі з Бандерою генерал передав таке повідомлення: «…Навіть зараз ми повинні передбачати втрату наших східних земель на користь українців…»[16].
Ми повинні усвідомити, що поляки та українці мають досвід спільної боротьби проти свого ворога – Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, під час радянсько-польської війни 1920 року. Сьогодні в Польщі це пам’ятають. Наприклад, у 2016 році міністр оборони Польщі приїхав на православний цвинтар у Варшавському районі Воля, щоб вшанувати пам’ять генерал-майора Армії УНР Марка Безручка, героя битви під Замостям, яка, власне, і врятувала Польщу (і всю Європу) від більшовицької навали у 1920 році. Тоді генерал Безручко очолював об’єднані українсько-польські сили, які спільно протистояли 1-й кавалерійській армії Будьонного, яка багато разів перевершувала їх по кількісті і озброєнню.
Міністр оборони Польщі на колінi перед могилою генерал-майора Армії УНР Марка Безручка
Чи слід погоджуватися з паном Зуроффом, що немає сенсу порівнювати комуністів з нацистами?? Велика кількість документів підтверджує, що комуністи та нацисти репресували як українців, так і євреїв, які боролися за незалежність своїх народів від окупантів та катів. Але з огляду на тривалість та масштаби репресій у СРСР, яким піддавалася абсолютна більшість лідерів українського руху за незалежність та євреїв-сионістів практично протягом усього ХХ століття, провину комуністів слід визнати, таким же чином, як це було зроблено відносно до нацистів.
Комуністи СРСР принесли величезну біду, страждання та неволю не тільки українському, єврейському та польському народам, а й усьому людству взагалі.
[4] https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2008/03/080304_shukhevych_israel_oh
Володимир В’ятрович – Голова Українського Інституту Національної Пам’яті, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху, член наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», ексдиректор Архіву Служби Безпеки України, редактор наукового збірника «Український визвольний рух». Кандидат історичних наук.
[5] https://www.youtube.com/watch?v=7alSYFeHf8A
[6] Герберт Ромерштейн – співробітник Палати представників США, слідчий у Комітеті Палати представників з питань антиамериканської діяльності, головний слідчий Комітету з питань внутрішньої безпеки Палати представників, директор Офісу протидії радянській дезінформації в Інформаційному агентстві США. Romerstein, Herbert (2004). “Divide and Conquer: The KGB disinformation campaign against Ukrainians and Jews”:https://www.iwp.edu/papers-studies/2004/11/01/divide-and-conquer-the-kgb-disinformation-campaign-against-ukrainians-and-jews/
[7] Агітпроп – відділ агітації і пропаганди ЦК КПРС
[8] Гжегож Мотика — доктор історичних наук, професор, член ради Інституту Національної Пам’яті Польщі. Grzegorz Motyka. «Dywizja SS «Galizien» – Zbrоdnie wоjenne ukraińskich żоłnierzy Ssgalizien».
[9] «Роман Шухевич: політик.» Володимир В’ятрович, для УП — середа, 7 травня 2008, 12:45 https://www.pravda.com.ua/articles/2008/05/7/3431051/
[10] Шоа – тобто справжня назва Голокосту на івриті. Дослівно означає: «катастрофа», «лихо», «згусла жахлива темрява».
[11] MILITARY TRIBUNAL Volume IV «The Einsatzgruppen Case».
[12] ОУН в 1941. Документи. Київ, Інститут історії України, НАН України, 2006.
[13] Паньківський К. Від держави до комітету (Літо 1941 року у Львові). Нью-Йорк – Торонто, 1957.
[14] https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/04/29/159384/
[15] Мирослав Чех. «Як Москва відкрила ворота в пекло на Волині», 5 квітня, 2013.
https://zn.ua/HISTORY/kak-moskva-otkryla-vorota-v-ad-na-volyni-_.html
[16] Гавриш І. Таємниця в’язня № 72192. Бандера у Заксенгаузені // Історія. -Львів, 2016. — № 2
[17] 1) Іван Патриляк, Визвольна боротьба ОУН й УПА (1939-1960), Київ (2020), Друге видання,
ст. 351.
2) Періодичне видання Гомін України. Том 62, ч. 40, Торонто (26 жовтня 2010), 48 ст.
Спеціальне видання “ Хочу жити”, присвячене загиблим і уцілілим в’язням нацистських
концтаборів, які були учасниками визвольної боротьби під час Другої світової війни.
[18] Michael Logusz, Galicia Division: The Waffen SS 14th Grenadier Division, 1943-1945, Atglen,
Pa., 1997, pp.259-61.
Алік Гомельський – письменник, член Канадської асоціації писателів, історик, засновник Єврейсько-Української міжнародної асоціації, експерт з єврейсько-українських відносин ХХ сторіччя, есеїст, лектор, блогер та консультант.
