Голодомор — число жертв і визнання геноцидом

Аскольд С. Лозинський, Juris Doctor

В українському науковому світі в Україні та у діаспорі розвинулася нова і незрозуміла дискусія, щодо числа жертв Голодомору не так для встановлення історичної істини, а у політичній площині — що перебільшення числа жертв вплине на визнання Голодомору світовим товариством передусім як геноциду. Фактично число жертв давно встановлено політично, а науково тільки підтверджується на протязі 85 літ але не удосконалюється. В кінцевому рахунку число не впливає на визнання злочину у юридичному відношенню. Більше того визнання поносить тільки забарвлення юридичного серйозного аналізу, а фактично дуже залежне від політичних чинників.

Ключеві слова: Голодомор, число, жертви, геноцид, визнання

In Ukrainian academic circles in Ukraine and in the diaspora, a new and incomprehensible discussion has developed about the actual number of Holodomor victims, not so much for the establishment of historical truth, but in the political plane by the initiators own admission– that propounding an excessive number of victims will affect the credulity and the recognition of the Holodomor by the world community as a genocide. In fact, the number of victims has long been established politically, and academia has been confirming that number for 85 years. While research should go on, there is little likelihood of certitude given the circumstances of the event and Soviet propensity for disinformation and purging of real statistics for the sake of propaganda. However, ultimately, the issue of numbers does not affect defining the Holodomor as genocide under the terms of the UN Convention. As to recognition as genocide by other states, this is not merely a matter of serious juridical analysis, but, in fact is clouded by political considerations.

Число жертв

Один з більш відомих істориків Європи англієць Норман Дейвіс в одному параграфі окреслив суть Голодомору:

“У 1932-3 як частину радянської кампанії колективізації, режим Сталіна встановив штучний терор-голод в Україні та сусідніх Козацьких землях. Всі продовольчі запаси були забрані, а військовий кордон унеможливив будь яку доставку продуктів; і людей залишено вмирати. Намір був вбити українську націю, а разом з тим “класового ворога”. Смертність досягнула приблизно 7 мільйон. Світ вже бачив багато страшних голодів, багато погіршених ще і горожанською війною. Але голод влаштований як акт геноциду державної політика мусимо уважати унікальним.”ⁱ

7 листопада 2003р. на 58ій сесії Генеральної Асамблеї ООН Постійне представництво України направило письмо до Генерального секретаря ООН з нагоди 70 річниці Великого Голоду 1932-33 в Україні (Голодомор). Це письмо з підписами 25 держав,ⁱⁱ включно з Сполучений Штатами Америки і Російською Федерацією включало такий зміст:

“…Великий Голод 1932-1933 в Україні (Голодомор) взяв від 7-10 мільйон невинних жертв та став національною трагедією для українського народу…Вшановуючи 70річницю цієї української трагедії, ми також відмічаємо пам’ять мільйони росіян, казах та представників других національностей які померли голодовою смертю в регіоні ріки Волги, Північного Кавказу, Казахстану і других частин колишнього Радянського Союзу в наслідку громадянської війни та примусової колективізації, лишаючи глибокі рани у свідомості майбутніх поколінь…Ми потребуємо, щоби якнайбільше людей дізнались про цю трагедію та вважаємо, що це знання скріпить ефективність верховенства права та удосконалить пошанування людських прав та основних свобод. “

Пізніше свої підписом під текст або окремим листом долучилось ще 15 держав.ⁱⁱⁱ

Три дні пізніше Світовий конгрес українців (СКУ) як неурядова організація з особливим статусом при ООН видав заяву англійською мовою до Генерального секретаря ООН і до усіх державних місій ООН з зверненням визнати голод 1932-1933 років в Україні геноцидом українського народу та вшанувати пам’ять 7-10 мільйонів котрі згинули.^iv

У 2007 році СКУ видав звіт з своєї діяльності в ООН за 2003-2006 роки до Комітету ООН який розглядає і приймає звіти неурядових організацій. Нормально такі звіти приймається майже формально. Одначе у цьому випадку 29 січня 2008 року Комітет не урядових організації ООН відбуваючи сесію вирішив поставити два питання до СКУ. Фактично тільки одна держава у Комітеті поставила ці питання. Російська Федерації. Ці питання бути такі:

“1. Яка є позиція Вашої організації щодо спільної заяви про Голодомор зробленої під час 58-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН?

2. Які джерела кількості жертв під час “Великого Голоду” у Вашій заяві?”

Тоді коли перше питання мало на увазі, щоби доказати, що СКУ мабуть не працює як неурядова організація, а являється просто відділом Постійного представництва України при ООН. то друге питання мало на меті підважити цифру яка була фактично подана в обох заявах, одну з яких РФ сама може необачно підписала.

СКУ подав швидку відповідь, у якій, щодо першого питання вияснено, що на думку СКУ ця спільна заява є важливим визнанням сорока держав світу про цю велику трагедію та, що це важливий перший крок остаточного визнання Голодомору геноцидом в окресленні Конвенції геноциду з 1948 року та що СКУ допомагав Постійному представництву України у цьому подаючи свої сугестії, але остаточний текст Місії України узгоджений з другими державами..

Щодо числа 7-10 мільйон у заяві СКУ, представлено наступні джерела: книжка Роберта Конквеста “Жнива Скорботи” ^v, Звіт Комісії Конгресу США щодо Голоду України^vi та Остаточний Звіт Міжнародної комісії розгляду Голоду 1932-33 в Україні (Міжнародного трибуналу юристів, що влаштував СКУ) 1990р.^vii У виясненню подано, що фактично число 7-10 мільйонів має на увазі приблизно 7 мільйонів на території колишньої УРСР, а 3 мільйони на інших територіях СРСР, включно з Кубань, Північний Кавказ в Росії та Казахстан. СКУ вказав, що регіони поза УРСР де голод був найбільш грізний у багатьох випадках був концентрований українцями. Далі СКУ подав, що звіт Міжнародного трибуналу включає статистику з двох переписів в СРСР з 1926 і 1939 рр. по етнічному окресленню перед і після Голоду 1932-33, що підтверджує це число.

У дальшій відповіді до Комітету ООН, а фактично до Російської Федерації,СКУ подав статистику також перепису 1937 оскільки Міжнародний Трибунал який звітував у 1990р. Користувався тільки переписами 1926 і 1939 років. Вказуючи на цей заборонений перепис СКУ писав:

“Згідно з цим переписом, число українців в СРСР у 1937р. було 26.4 мільйони майже 5 мільйонів менше чим у 1926р. Це саме по собі є тривожним, а коли брати під увагу ще нормальний ріст населення не-українців в СРСР від 1926 до 1937, що становило 17%. за цей час. українців повинно було бути 36.5 мільйонів. Висновок є що між 1926 і 1937, українське населення у цілому СРСР зменшилося на 10.1 мільйон.”^viii

На наступні сесії Комітету ООН самі представники РФ подякували СКУ за вияснення та доручили секретареві Комітету відкласти звіт СКУ поки одержать зауваги від Москви.

Що ця історія нам говорить? Що у 2003 році РФ необачно підписала заяву приготовлену Україною, скеровуючи концентрацію, щоби у заяві не було використано слово “Геноцид”. Це підтверджується підписом РФ і багатьма її союзниками наприклад, Іран, Сирія, Узбекистан, Казахстан, Аргентина. Коли РФ зорієнтувалась, що вона підписала заяву про 7-10 мільйон жертв у Голодоморі, щойно пізніше вона зреагувала. До речі звіт СКУ з 2007 року досі неприйнятий Комітетом ООН виключно на підставі його блокування однією країною — РФ.

Що з цього прикладу виходить. Перший висновок. що для Росії невизнання Голодомору геноцидом це ключова справа. До речі, коли глянути на список країн котрі визнали Голодомор геноцидом^ix немає однієї країни котру можна назвати приятелем Росії. Другий висновок це, що визнання геноцидом і кількість жертв це дві зовсім інші справи хоча обидві дражнять РФ і третій висновок, що справа зменшення кількості жертв Голодомору служить інтересам Росії і мабуть була ініційована Росією. До речі жодна держава котра визнала Голодомор геноцидом не просила чи вимагала для визнання і не узалежнювала своє рішення від експертизи кількості жертв. Отже ж висновок тільки такий, що визнання геноцидом це питання юридичне та політичне, а не демографічне. Ті українські демографи, історики та другі академіки своїм пов’язання одного з другим просто чинять збаламучення. Для чого і для кого невідомо.

Професор історії Київського Національного Університету Володимир Сергійчук пише:

“Скільки людей втратила Україна під час геноцидного Голодомору в 1932-1933 роках? Остаточну відповідь можемо одержати тільки завдяки документам, які треба продовжувати виявляти в колись таємних архівах. Уже знаємо кількість населення УСРР напередодні цього страшного Голодомору: станом на 1 січня 1932 року його нараховувалося 32.600,7 тисячі осіб. До речі, базуючись саме на цьому показникові, видатний український демограф Арсен Хоменко, розрахунки якого вперто ігнорують нинішні його колеги, тоді ж прогнозував, що за звичних умов населення УСРР станом на 1 січня 1934 року збільшиться до 33.464 тисяч, а на 1 січня 1937 – до 35.615 тисяч осіб. Дані ж Всесоюзного перепису населення 1937 року по УРСР Москва оприлюднила тільки 1990 року в кількості 28.383,0 тисячі осіб, тобто, жителів в УСРР порівняно до 1926 року стало менше! Тоді, 15 січня 1937 року, начальник управління народногосподарського обліку УСРР Асаткін таємно повідомляв керівників республіки, що «з усіх 525 районів УСРР лише в 85 районах враховане населення перевищує результати перепису 1926 року, а в 93-х районах населення за переписом 1937 року менше на 30 і більше відсотків, ніж під час перепису 1926 року». Водночас простий перерахунок результатів по районах засвідчив, що офіційний показник перепису завищений щонайменше на 532 тисячі осіб, бо ще потребує ретельної перевірки подана звітність з 12 районів. Однак, якщо взяти навіть цю мінімально занижену цифру приписок населення України, то на початок січня 1937 року воно становило тільки 27.851 тисячу осіб. Хоменко обчислив 35,615 тисяч. Тобто дійсне число було 7,764 тисяч менше.”^x

Голодомор як Геноцид за окресленням Конвенції ООН з 8 грудня 1948р. і склад злочину

Окреслення геноциду в Конвенції ООН що характеризує події пов’язані з Голодомором це один або більше специфічних дій влаштованих з розмислом “знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку вповні чи частково.”^xi

Способи виконання це вбити членів цієї групи чи спричинити поважну тілесну або ментальну шкоду членам цієї групи та влаштувати такі життєві обставини які напрямлені знищити вповні або частково цю групу.

У своєму звіті Комісія Конгресу США в справі Голоду в Україні подала:

“Один або більше заходів окреслені у Конвенції Геноциду були впроваджені проти українців, щоби знищити поважну частину українського народу і таким способом нейтралізувати їх політично в Радянському Союзі.”^xii

Один з авторів Конвенції ООН юрист Рафаель Лемкін окреслив Голодомор основним фактором у площині геноциду української нації в СРСР у ХХ столітті. Зробив він це у виступі – промові в 1953 році з нагоди 20річчя події. Лемкін сказав:

“Те про що я хочу говорити, – це, мабуть, класичний приклад радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації — винищення української нації…Українська нація надто багатолюдна, щоб легко її і цілковито знищити.”

Лемкін подав чотири сторінки геноциду українського народу у ХХ столітті. ”Перший удар спрямований на інтелігенцію — мозок нації — щоб паралізувати решту організму…Разом з цим ударом по інтелігенції пішов наступ на церкви, священиків і вище духовенство – ‘душу’ України.”

“Третє вістря радянської атаки було спрямоване на хліборобів — велику кількість селян-одноосібників, хранителів традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя. Яку застосували проти них є, мабуть. найстрашнішою — виморювання голодом.”^xiii

Четверта сторінка була на місце померлих поселення москалів. Фактично кожна сторінка сама становила геноцид, а разом “найдовший і найширший експеримент русифікації — винищення української нації” як писав Лемкін.

Склад злочину у юридичному західному розумінні, тобто з характеристиками “corpus delicti” (склад злочину) і “mens rea” (намір) проявляється скрізь у поведінці і навіть документації Сталіна і його виконавці. Сталін просто використав процес колективізації для того щоби придушити український націоналізм. Листування по цьому відношенню самого Сталін, от наприклад. лист до Кагановича^xiv з 11 серпня 1932 року вказує який був намір — здушити українські націоналістичні тенденції. Постанова ЦК ВКП (б) і Раднаркому СРСР від 14 грудня 1932 р. “Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі і в Західних областях в якому Москва недвозначно визначила своє відношення до українізації та пов’язала це ставлення з хлібозаготівлю та не надання конечної допомоги продуктами.^xv Директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про попередження масових виїздів голодуючих селян за продуктами з 22 січня 1933р.^xvi От ці три документи самі надзвичайно важливі для окреслення не тільки до складу злочину, але характеризування його як геноциду бо всі три документи відносяться тільки до українців.

Науковий співробітник Інституту історії при Національній Академії Наук України Станіслав Кульчицький пише на цю тему:

“Показово, однак, що конфіскацію продовольства під виглядом хлібозаготівель з метою створення умов, несумісних з життям, було застосовано Кремлем тільки проти сільського населення УСРР і Кубань, на національну спрямованість геноциду вказує та обставина, що заблокованою з метою організації повільного голоду територією були два адміністративно-політичних утворення, в яких чисельність українських громадян переважала дві третини.”^xvii

Голодомор як Геноцид під політичним впливом

В остаточній аналізі перспектив визнання Голодомору геноцидом треба враховувати також і політичні обставини. Такий аналіз не надається до наукової дискусії, але на жаль він дуже реальний. Як вже згадано між державами котрі уже визнали Голодомор геноцидом немає особливих приятелів Росії. Між державами які визнали Голодомор геноцидом також немає ані Ізраїлю, ані Вірменії тобто держави які представляють нації котрі мають претензії, що вони зазнали геноциди у ХХ столітті. У ХХ столітті були і другі геноциди, Китайців. Камбодців, Хорват і Мусульман, Гуті, тощо. Деякі геноциди відбулися після прийняття Конвенції ООН. У 1998 році встановлено Міжнародний Кримінальний Суд (МКС). До того у ХХ століття працювали чотири міжнародні трибунали (ad hoc) два після Другої Світової Війни, один у Нюренбург, другий у Токіо та два у 1990их роках по злочинах в колишній Югославії та Руанді. Одначе яскравими прикладом, що такого роду міжнародні питання є наскрізь політичними, це що важливість і майбутнє МКС невідоме.

Не визнання Голодомору геноцидом Вірменією і Ізраїлю є прикладами політичного забарвлення цього роду питання. По відношенні до Вірменії можна вважати, що вона або дружить або перестрашена РФ, та все ж таки ще десять років тому коли була тенденція держав визнавати Голодомор геноцидом представниця досить впливової української громади у Вірменії сказали мені, що Вірменія не визнає Голодомору тому, що Україна не визнає вірменського геноциду з 2015 р. А Україна не визнає Вірменського Геноциду через дружбу з Туреччиною.

Ізраїль це друга відмінна справа бо тут заграє мабуть не тільки політика, але також певного роду брак сентименту до горя другого. Євреї переконані, що єдиний геноцид у ХХ століття це Голокост і просто відмовляються визнати другі немов визнання якось применшить трагедію єврейського народу у Голокості. Ізраїль не визнає Вірменського геноциду також. В обох випадках питання окресленням подій під оглядом Конвенції ООН чи аналіз складу злочину це питання зовсім не впливові.

В Сенаті США у березні 2018. внесено проект резолюції яка недвозначно визнає Голодомор геноцидом. Побачимо як це закінчиться зокрема під впливом дуже поважних лобістів у Вашингтоні з сторони різних інтересів.. Позитивним явищем є , що на сьогоднішній день у Конгресі США не завадить РФ бо сьогодні в США майже усі крім Президента наставлені негативно до РФ. Ніхто у Конгресі США не ставить питання про кількість жертв. Немає сумніву також про склад злочину і окреслення його як геноциду. Чи резолюція пройде залежить тільки від політики даного члена Конгресу США, чи серед його виборців знайдуться такі котрі будуть проти прийняття резолюції. Резолюції має мабуть найкраще окреслення досі в урядових колах США, щодо визнання Голодомору геноцидом українського народу::

“визнає висновки Комісії у справі Голоду України, що було представлене Конгресові 12 квітня 1988, включно з тим що Йосиф Сталін та ті довкола нього поповнили геноцид проти українців у 1932-1933.’”^xviii

Чи резолюція буде прийнята остаточно обома палатами Конгресу США та підписана Президентом? Це залежить не від історичного, ні демографічного, ні юридичного окреслення, а від політичного впливу.

Список літератури:

“Голодомор 1932-33 в Україні Документи і матеріали”, Київ, Видавничий Дім Києво Могилянська Академія, 2008

Дейвіс, Норман, “Європа”, Oxford University Press,1996

Конгрес США, “Звіт до Конгресу Комісія Голоду України”, прийнятий комісією 19 квітня 1988 і поданий до Конгресу 22 квітня 1988, Урядове друкарське бюро США, Вашингтон, 1988

Конгрес США, Публічний закон 109-340, 109-го конгресу

Конгрес США, 115ий Конгрес, 2-а сесія, Резолюція Сенату 435

Конквест, Роберт, “Жнива Смутку”, 1986, Oxford University Press, Ню Йорк, Оксфорд

Кульчицький, Станіслав, “ Голодомор, 1932-1933 рр. як Геноцид: труднощі усвідомлення”, “Наш час”, Київ 2008

Лемкін, Рафаель, “Радянський Геноцид в Україні”, 2009. Видавництво “Майстерня книги”

Лозинський, Аскольд, “Світовий Конгрес Українців та ООН: заради справедливості”, 2013, Видавничий Дім “Києво-Могилянська академія” , Київ

Міжнародна комісія дослідження 1932-33 Голоду в Україні , Кінцевий звіт. 1990

Об’єднані Нації, Генеральна Асамблея, 58-а сесія, 3-ій комітет, “Лист з датою 7 листопада 2003 від Постійного представництва України до Об’єднаних Націй заадресований до Генерального Секретаря”

Сергійчук, Володимир, “Голодомор — Український Геноцид: Пам’ятаємо і рахуємо жертви”, “The Ukrainian Weekly”, 9 лютого 2018