Це слова не мої, але вони дуже точно змальовують поточну ситуацію.
Припинення екзистенційної війни переговорами неможливе. А війна таки екзистенційна, бо від її висліду залежить існування української нації та московської імперії.
Або-або.
Тому нинішні розмови про мир – це всього лиш агресивна і вишукана інформаційно-психологічна операція ворога. (І безкорисних ідіотів). Яку він реалізовує в розпал свого генерального наступу і вирішального кидка.
Пригадайте перший декрет сифілітика зі Смольного. Він теж був про «мир». І впроваджувався агресивною війною.
Зрозуміло, що будь-якими переговорами не вдасться відновити справедливість, територіальну цілісність України, компенсувати збитки, змусити Москву заплатити за військові злочини.
Троянський мир потрібен Москві хіба лиш як передишка, якщо нинішній генеральний наступ буде зірвано і Росія опиниться обеззброєною і обезкровленою на роки. І тоді мир буде для Кремля рятівною паличкою. Щоб перетравити загарбане, відновитися, ослабити підтримку союзників і запустити в Україну руйнівне громадянське протистояння.
Наразі аксіома проста. Особливо для військових та військовозобов’язаних громадян. Військо не веде переговорів, воно вбиває ворога, щоб не лишилося з ким вести переговори. Розмови про мир навпаки – розхолоджують.
Москва продає ілюзію близького перемир’я, а значить українець замість того, щоб планово готуватися до оборони країни, вважає, що це вже не його справа.
Ось справжня мета Москви: обеззброїти Україну, заколисати і завдати рішучого удару. Все, як у Шевченка, «присплять лукаві і в огні її окраденную збудять».
Хто хоче миру, має розуміти, що мир можна отримати лише Перемогою. А за перемогу треба битися стільки, скільки треба…
Нині армії потрібні вояки. Бо лише вони можуть бути миротворцями. Переможцями. Тому всі, хто хоче перемоги і як наслідок – миру, має готуватися до війни і воювати.
Нині п’ята колона розпочала агресивну кампанію підриву довіри до війська. Підриву віри в перемогу. Знищення суспільної Синергії у визвольній війні і переведення її на вбивчу політичну ентропію.
Лівацькі видання, що розпочали кампанію за подолання нібито негативних проявів у армії, насправді підривають державу зсередини. Як це, зрештою, на замовлення Москви вже робили в минулому під час реалізації Кремлем вишуканої операції під кодовою назвою «касетний скандал».
Вся ця глорифікація «гнєзділовщини», підрив довіри до армії, вишукування і висвітлення будь-яких негативних проявів (бо саме армія є стержнем державності) має чітку мету – знищення чи максимальне ослаблення державності та знищення або максимальна маргіналізація української нації.
Думаю пасіонарна частина нації добре розуміє цю гру і не дасть зробити з себе ритуальну вівцю.
Зараз країні потрібні воїни, а не крикуни. Бійці на передовій, а не «виборці».
Не має бути жодного виправдання дезертирства. Немає жодного виправдання ухилянству.
Мир – це виключно виграна війна. Усе інше приведе до повільної неухильної страти.
Найбільше, що зараз потрібно – добровільна мобілізація, її заохочення, суспільне сприяння і навпаки – активне протистояння дезертирству і підривним кампаніям.
Заморозити ситуацію зараз – це дати шанс зовнішньому ворогу перегрупуватися, а внутрішньому – зберегти і посилити режим внутрішньої окупації.
Тому треба не переставати стріляти і битися.
І продовжувати вірити в Перемогу! А ще – все для цього робити…
Юрій Сиротюк
