Де наші герої?

Ярослав Сватко

Слово з нагоди Дня Героїв у Львові біля пам’ятника Бандері 27.05.2012 р.

Ми сьогодні відзначаємо день, встановлений у далекому 1941 році ОУН — День Героїв, які жили для України. Часом доводиться почути “де та ОУН, чому не прийде, і не наведе порядок, де новий Бандера?” ОУН в нас, коли ми живемо за правильником, встановленим ОУН. І ОУН щезає, навіть якщо десь існують леґітимні проводи, якщо ми, українці, погоджуємось жити за правилами, встановленими займанцями. Отож, ми святкуємо цей день для того, щоб наша справа жила і перемагала.
Хто такий герой в розумінні ОУН? Це людина, яка присвячує своє життя Україні, не вимагаючи взамін ні слави, ні маєтків. І яка, зустрівши смерть, може з чистим сумлінням сказати їй у вічі слова Святослава: “мертві-бо сраму не імуть”. Для якої вибір життя для України це не зовнішній примус заградотрядів, родини у якості закладників, а зміст і місія життя. Це герої Берестечка, 300 козаків, яким ніхто не погрожував смертю у випадку відступу.

Це Степан Бандера, якого гітлерівці примушували зректися Незалежності України ціною жахливої смерті його братів у Освєнцимі, і який, як звичайна людина, мав вільний вибір — відмовитися від Акта 30 червня, або й ні. Герой — це той, хто знає свою відповідальність перед майбутньою історією свого народу. І він своєю кров’ю нав’язує історії свою волю — бо історія не знає іншої валюти ніж кров, якими би ми не намагалися бути пацифістами.
Ще питають, де ті герої є? Герої є між нами, і питання не в тому, чи вони є, а в тому, чи вони потрібні нашому суспільству? Чого хочуть від героя ті, хто нарікає, що його досі нема? Щоб він прийшов, і змінив життя на краще, а вони будуть дивитися на екрані телевізора, як він бореться і перемагає. То вам потрібен герой, чи гладіатор? Називайте речі своїми іменами. Герой приходить до народу не для того, щоб показувати виставу, а для того, щоб своїм прикладом вести людей до боротьби за ідеали.

Той, хто думає, що можна обрати героя в обмін на кульок гречки, жорстоко помиляється. “Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний”. Це Бандера, і це він нам пояснює, між іншим, причини Голодомору.

Горе тому народові, який у вирішальні моменти історії шанує кашоїдів більше, ніж героїв. Історія не знає такої валюти як гречка, вона не хоче знати ні долара, ні євро. Їй потрібне життя, прожите для власного народу. І тому справжній герой, коли він до вас прийде, не пропонуватиме гречки, він може запропонувати тільки боротьбу, а тим, хто не боїться — кров. Їхню власну, пролиту не під примусом героя, а зі зрозуміння, що в світі є цінності, які стоять понад життям і смертю.
Тим з вас, хто хоче не прогавити прихід героя, потрібно зрозуміти мотиви його життя, і спробувати самому зробити хоч трошки за такими правилами. Зрозуміти, навіщо Шевченко писав вірші, за які його карали тюрмою і засланням, зрозуміти, за що каралися Стус і Гірник, і чому вони зробили свій вибір. Зрозуміти, чому Бандера, коли його востаннє обирали Головою Проводу ОУН, сказав присутнім: “я приймаю ваш вирок смерти”. Справжній герой потрібен тим, хто живе для людей, не питаючи, що йому за це буде.

І ви робіть, і не питайте, бо як запитаєте — вся ваша праця стане марною. Якщо ви хочете змінити життя — живіть як герої, для цього ОУН в 1941 році встановлювала це свято. А будуть герої — буде і Україна.

Слава Україні!