Москалі призупинили організацію проведення в себе на болотах так званих ігор дружби, що мали бути альтернативою Олімпійським стартам цивілізованого світу.
Вони були заплановані на осінь 2024-го, відтак – у грядучому році, але ці «ігри» відклав своїм указом головний кремлівський нелюд. Також, місяць тому, так званий російський уряд ліквідував комітет із підготовки спортсменів до Олімпійських та Паралімпійських ігор. Кацапи врешті збагнули, що нема смислу готуватися туди, де їх цураються і не хочуть мати нічого до справи із терористами-вбивцями.
Тепер не відбудеться й їхня внутрішня «Олімпіада». Найперша причина – москалям не буде з ким змагати. Із переліку потенційних учасників уже можна виключити Сирію. Невідомо, скільки ще протримаються при владі злочинні режими в Білорусі, на Кубі, в деяких країнах Африки та Азії, які потенційно могли б стати учасниками путінського спортивного посміховиська.
Навіть на Московії кепкують із цієї новини. Мовляв, у так званої і наразі ще РФ нині нема друзів, а кривавий диктатор вкотре скаржиться на якийсь міфічний обман Заходу. Варто пригадати чисельні заяви путінських блазнів, що країни світу на колінах проситимуться до них на змагання. А що врешті? З-поміж чисельних саркастичних коментарів найчастіше зустрічаються: «Відклав ігри дружби, тому що друзів не залишилося, крім Талібану», «А чого це раптом? Нема з ким дружити? Невже надули?», «Це вже гойда?».
Утім, є деякі особи, які все ж повзуть до них на колінах. З-поміж приручених фінансовими подачками очільник Європейської футбольної асоціації Александер Чеферін. Нині на континенті відбуваються десятки поєдинків Ліги чемпіонів, Ліги Європи та Ліги конференцій. Безперечно, найпрестижнішим є перший із них, в якому беруть участь гранди Старого світу, кольори яких захищають найвідоміші виконавці з багатомільйонними контрактами. Як то француз Кілліан Мбаппе, що заробляє в мадридському «Реалі» 600 тисяч євро на тиждень. Для порівняння, у цьому ж клубі виступає український воротар Андрій Лунін, тижнева зарплата якого «лише» 70 тисяч євро.
Річ ясна, як глава УЄФА, словенець має відвідувати поєдинки європейських клубних турнірів. Що, зрештою, він і робить. Але, з якогось дива, цей путінський пес двічі за останній місяць побував на матчах Ліги Європи. І ще більш привертає увагу, що Чеферін обидва рази опинявся в Стамбулі, спостерігаючи за іграми місцевого «Фенербахче» разом із заможними власниками клубу. Очевидно, що в інших клубах закрадаються футбольні ревнощі, підозри щодо особи, яка має бути незаангажованою, рівновіддаленою від усіх без винятку команд.
Як на мене, річ в іншому. Тим паче, що «канарейки» поступилися іспанському «Атлетику» по ділу. Суддям важко закинути прихильність до турків. Ніхто не вгледів й інших факторів лояльності. Хіба що несамовита, на рівні з межею здорового глузду, підтримка фанатів стамбульського клубу. Але це дозволено. Ба-більше, є невід’ємним атрибутом гри мільйонів.
За дивним, а може й ні, збігом обставин москалі мають одних і тих же протеже в політиці та футболі. Зокрема, Сербія. Збірна команда якої не посоромилася перед світом зіграти так званий товариський матч із так званою збірною РФ. Згодом клуб цієї країни «Партизан» поїхав до Московії на якийсь турнір, що спонукало київське «Динамо» відмовитися від офіційних заходів із цим суперником у рамках кваліфікаційного турніру Ліги чемпіонів, а гравці, перед грою, не подавали «партизанам» руку. Відомо, що в Сербії під час матчу непоодинокі випадки появи москвинських «ганчірок», банерів на підтримку війни тощо. На ганьбу Європі, у Лізі чемпіонів виступає бєлградська «Црвена Звєзда» із рекламою головного спонсора московських терористів «Газпрому» на футболках її гравців.
Туреччина так само відома непоодинокими реверансами в бік Московії та її кривавого ліліпута. Понад два роки тому, влітку, коли «Динамо» грало у Стамбулі, оскаженілі фанати «Фенера», аби денервувати нашу команду, скандували прізвище кремлівського диктатора. Тоді туркам минулося штрафом і дискваліфікацією трибуни найбільш відданих уболівальників.
Місяць тому до Стамбулу приїжджав санкт-петербурзький «Зеніт». Знову москалі домовилися про так званий товариський матч із «Фенербахче», головним покликанням якого було створити перед своїм «насєлєнієм» ілюзію міжнародної зустрічі, значущості. Спонсором цього «Зеніта», в тренерському штабі якого працює відомий зрадник Тимощук, так само є злочинний «Газпром». Ці ж команди зустрічалися двічі, на болотах і в Туреччині, 2023 року. Можна лише гадати, скільки платять туркам, аби вони погодилися ганьбитися перед світом. Прикро й за відомого тренера Жозе Моуріньйо, який очолює «канарок», та багатьох знаних у світі гравців, які подалися до цього клубу на схилі кар’єри, так би мовити на футбольну пенсію. Це ж сором на все життя. Тим паче, що «товариського» було мало. Наприкінці першого тайму сталася сутичка, що в ній брали участь ледве не всі гравці обидвох команд.
Та повернімося до Чеферіна. І до бабці ходити не треба, що ця особа, звісно також не за «дякую», причетна до організації цих ганебних поєдинків. Дивна річ, УЄФА дискваліфікувала так звану збірну і команди Московії від участі в усіх міжнародних турнірах через криваву війну і, разом із тим, її очільник жодним чином не засуджує зустрічі турецького «Фенербахче» з кацапською командою. Більше того, Чеферін не приховує особливої дружби із турецьким клубом. В одному випадку штрафують за вигуки «путін, путін!», в іншому потурають за зустріч із кишеньковим путінським клубом…
Ці подвійні злочинні стандарти мала б засудити Українська асоціація футболу. Звернутися до УЄФА, відповідного турецького відомства, Спортивного арбітражного суду в Лозанні тощо. Та український «чеферін» Андрій Шевченко, що чолить УАФ, так само чинить і вашим і нашим. То, початком широкомасштабного вторгнення московської орди в Україну, зі сльозами на очах, розповідає італійським журналістам про горе, що спіткало його Батьківщину, а, невдовзі, на поєдинку «Мілана», сидить поруч із своїм давнім другом, сербом Новаком Джоковичем, який разом із батьком цілковито на боці Московії й оправдовує її звірства над українцями. Цікаво, в якому з цих двох фактів Шева був щирий?.. Він і нині переймається особистим. То двадцять років із часу одержання «Золотого м’яча» святкує, то своє входження у залу слави італійського «Мілана», яким купу літ верховодив нині покійний друг кремлівського нелюда Берлусконі.
Повернувши з Туреччини, «Зеніт» проводив черговий матч так званої першості Московії. На трибуні розгорнули були банер із зображенням так званих ДНР, ЛНР, а також Херсонської та Запорізької областей України на фоні так званого російського прапора та силуету солдата із написом: «Це наша земля, і ми тут стоятимемо». Із цієї нісенітниці кепкували навіть на болотах. Найперше, наголошували, що то не ініціатива вболівальників, а вказівка зверху. Також лунали заклики та коментарі: «То йдіть стійте, а не картинки малюйте», «Сподіваюся, після матчу вони поїхали контракти підписувати», «Клоунада», «Сирію вже захищали…», «Місця, де реалізуватися, в Росії мало?». Тут також мала б відреагувати УЄФА, яка на кожному кроці просторікує, що футбол поза політикою. Годі сподіватися. Її очільник сам тримав би цей банер…
Вчергове зганьбилася й не менш продажна ФІФА на чолі з «сіамським близнюком» Чеферіна Джанні Інфантіно (обидва на світлині). Під час жеребкування відбірного турніру світової першості 2026 року високі футбольні достойники продемонстрували мапу України, що на ній не було Криму. Очевидний московський циркуляр. Схоже відбувається не вперше. Дивує, що багато ЗМІ подають новину як помилку ФІФА, а не вислугу цих футбольних пройдисвітів за чисельні кремлівські хабарі.
Московія де і як лише може намагається впливати на світовий футбол, який нині вельми заполітизований. Дійшло до того, що в Сакартвело промосковські сили, без волевиявлення народу, оголосили президентом країни малоосвіченого футболіста Михаїла Кавелашвілі, якого свого часу не обрали навіть очільником федерації футболу через відсутність диплому про вищу освіту.
Григорій Жибак
