У 2015 році, скориставшись оперативною паузою в Україні, підписавши Мінськ-2 і заморозивши війну (Путіну потрібно було перетравити окуповані території і підготувати війська до повномасштабної конвенційної війни з Україною), Путін перекинув війська в Сирію і з регіонального розбишаки замахнувся на геополітичного гравця. Путін підняв свій геополітичний статус, зробивши Сирію опорним пунктом розповзання на Близькому Сході та Африці. Ще пізніше він посилив градус, демонстративно походивши ногами по доктрині Монро, влізши у Венесуельські справи.
У військовому плані Сирія стала хорошим полігоном підготовки до конвенційної війни.
Поки в Україні безкарно вибухали військові склади, а влада боролася з «цинічними бандерами-добровольцями», Путін провів бойове злагодження всіх родів військ із застосуванням усього асортименту озброєння, включно з ракетним, наземного, повітряного та морського базування, прогнав через Сирію весь офіцерський склад, аж до командирів бригад. Зрештою, Путін розпочав свою гібридну світову війну проти демократичних країн, постійно демонструючи своє бажання поділу світу на трьох і отримання свого шматка зони недоторканних виключних геополітичних інтересів.
Коли Україна зіскочила зі смертельної ін’єкції мінських угод, Путін, виходячи зі своїх невірних оцінок здатності до опору української нації, за мовчазної згоди світової спільноти, перевів війну з гібридної до широкомасштабної, постійно демонструючи, що Україну він захопить без огляду на втрати і наслідки.
І ось в кінці третього року війни геополітична перенапруга далася взнаки.
Сирія – ключ до підняття геополітичного статусу – впала практично ж так миттєво, як і Афганістан. Тепер Росія може втратити не лише перевалочні морську базу і аеродроми в ключовому регіоні але й реноме надійної опори для будь-якого союзника. Отож, російські щупальця просування в Африці можуть бути обрубані, як і дефіляда в Лівії. І сил та засобів зупинити це падіння в Росії немає. Ба більше, Росія може втратити позиції і регіонального гравця. Тобто не може, а має. Під час війни з Україною, Росія не змогла зупинити обеззброєння міни уповільненої дії – Карабахського конфлікту. Вона не лише втратила цей важіль впливу на Кавказі, але й Вірменію як союзника і члена ОДКБ. Азербайджан цієї функції виконувати не буде. Він просто скористався слабкістю Росії і уклав разову «комерційну» угоду. Бо дії Росії – це крок відчаю, не пов’язаний з жодною позитивною стратегією, а Азербайджан діє в силовому полі стратегії пантюркізму. Який, зрештою, буде серйозним викликом для Росії не лише в Сирії чи на Кавказі, але й на значній частині території РФ.
Казахстан теж наразі є ситуативним союзником, який радше вибере долю васалітету Китаю, ніж постійні погрози з боку колишнього колонізатора.
Світ має шанс позбавити Росію будь-яких впливів не лише на геополітичні процеси, але й на можливість дестабілізувати ситуацію на регіональному рівні. Саме час загнати скаженого ведмедя в барлогу.
Що, на мою думку, для цього потрібно зробити.
Перше. Молдова має закрити придністровське питання. Найлегше це зробити в співпраці з Україною і запевнивши, що корінне населення (в основному етнічні українці) отримає автономний статус. Якщо Молдова не зробить цього зараз, Придністров’я разом з Гагаузією залишатимуться серйозною безпековою проблемою.
Друге. Грузини мають поставити крапку на політичній окупації їхньої країни.
Третє. Фікція президентських виборів, які заплановані в Білорусі в кінці січня 2025 року, має завершитися балотуванням «полку Каліновського» і успішним спостереженням на всіх виборчих дільницях. Білоруський фронт російсько-української війни – питання безпеково екзистенційне і для країн Балтії. Це, зрештою, можливість відсунути російський кулак від центральноєвропейських країн. І якщо хтось думає, що 30 річний режим Лукашенка залізобетонний, а допомога Росії всесильна – згадайте про Сирію.
Звісно все це можна зробити лише у короткому геополітичному вікні можливостей і за умови, що Україна, принаймні до кінця січня 2025 року, не перестане стріляти, а посилить тиск і не дозволить Путіну спрямувати зусилля будь-куди.
У випадку втрати москалями Білорусі (а я вірю, що при правильному цілепокладанні це абсолютно можливо), Україна залишиться останнім місцем російської присутності на постсовєцькому просторі. І чим більше та чим глибше вона вʼязнутиме в Україні, тим важче їй буде відновитися. Але загнаний в барлогу, навіть ослаблений і поранений, ведмідь залишається дуже небезпечним. Тому замість меду на запас і відновлення в барлозі, ведмедя має чекати рій шершнів.
Втрата геополітичного «вєлічія» може стати каталізатором вибухових процесів в країні. Сліпого і безпорадного бунту серед «русскіх», осмислених національно-визвольних революцій поневолених Росією народів…
Україна, замість точки підйому, стає точкою обнуління країни 404…
Головне – треба не переставати стріляти.
Юрій Сиротюк
