У стосунках України з кримчанами, що час від часу наносять візити на материк, має бути якомога ясності і якнайменше непоняток. Це стосується як тих кримчан, що визнали окупацію, так і тих, хто не визнають її. Але як їх розрізнити?
Далеко не всі кримнашьі порвали свої українські паспорти (або здали їх владі) після того, як отримали російські. Тепер вони можуть в’їжжати до неокупованої України – приміром, щоб дооформити собі пенсії, пільги, вести бізнес, а то й отримати загранпаспорт і візи (бо за російським виданим в Криму багато країн не впускають).
В той же час, багато некримнашів під різного виду тиском вимушені отримати російські паспорти (наприклад, студенти, школяри (! – паспорт в РФ видають дітям старошого віку!), вчителі, щоб не втратити роботу етс.).
Як цю ділему вирішити? Як навчитись формально розрізняти кримнашів від кримчан проукраїнських? Це питання важливе, оскільки зараз маємо ситуацію, що під одні санкції можуть потрапити і виновні, і невиновні – раз (приміром, бувало що прикордонники заворачували назад “в Росію”, тобто в Крим, кримських татар), і навпаки, під підтримку і допомогу можуть потрапити не тільки кримчани-патріоти, але й посіпаки окупантів (наприклад, кримські чиновники досі їздять в Київ і за візами, і навіть за пенсіями та зарплатами).
На мій погляд, є кілька крітеріїв, виходячи з яких можна встановлювати більш-менш точні фільтри. Брати тільки за їх сукупністю.
1) отримання російського паспорту. Треба мати базу данних таких паспортів. Це обов’язково.
Ті, хто отримав паспорти РФ протягом весни – тобто до 1 червня 2014 – це однозначно посібники окупантів. Безо всяких яких, тому що навесні українські налаштовані громадяни ще чекали, може і наївно, якихось дій від держави, і не поспішали брати. А от натовпи кримнашів осаждали паспортні столи і давили один одного в чергах, щоб швидше “умєрєть в Росії”.
Ті, хто отримав паспорти влітку, і аж до жовтня – це підозріла категорія, але необов’язково кримнаши. Тому що місяць за місяцем соціальний примус брати аусвайси нарастав, і багато хто піддались на нього проти волі. Хоча, і багато кримнашів просто запізнились із отриманням паспортів через ті самі черги.
Ті, хто отримує паспорти пізньої осені – взимку, вже значно мірою складаються з колишніх заперечників окупації. Зокрема, є такі, що почули офіційну обіцянку окупантів, не випускати після 1 січня на материк за українським паспортом, а тільки за російським. Інших просто “дожали” обставини. Особливо це стосується Севастополя, де навіть швидка перед надачею допомоги вимагає показати окупантського паспорта.
2) складання бази даних свідоцтв. Дивно, що досі цього не робиться, а робити треба наступне.
Кожного разу, коли держава Україна уперше вступає у стосунки з кримчанином, від нього слід взяти написаних власноруч кілька заяв. А саме:
– чи має він російський паспорт станом на дату підпису (потім це звіряється з базою данних, дістати й поповнювати яку – справа честі для нашої розвідки).
– якщо “так”, то власноруч написану причину взяття паспорту (добровільно, під примусом, під впливом обставин – яких саме обставин, докладно).
– окремо відзначити в базі кожного кримчанина з тих кількох тисяч, хто власноруч відмовився від російського громадянства, написавши або відіславши відповідну заяву в окупаційні органи.
– одразу відфільтрувати кримчан, які пишуть «не брав паспорту», але база даних показує, що брав. Це вкрай підозрілі історії.
– надавати форму заявки, за якою опитуваний відповідає, чи був він свідком або жертвою утисків українців, кримських татар, євреїв (потрібне підкреслити) за етнічною ознакою, або силових акцій і залякування щодо громадян через їхню політичну позицію, або через мову. Свідків і жертв (самозаявлених) розкладати окремо по секціях, а тих хто «не бачив і не чув» зовсім окремо. Але про це не казати під час збирання матеріалу, щоб не тиснути на свідчення і не мотивувати.
3) явка – неявка на РФ-ерендум. Бісить, що цім також досі не зайнялась держава. Алгоритм наступний.
В кримчанина береться також «Роз’яснення», чи він брав участь в так званому референдумі. Коли брав – то за який пункт голосував. Нагадаю, що пункти були два і обидва протизаконні: 1 – за аншлюс з Росією, 2 – за фактичну незалежність Криму на ґрунті «Конституції Криму 1992 року», яку Україна ніколи не визнавала і яка на практиці не була введена в дію ніколи. Можливий також варіант ходив і попсував бюлетені або взяв собі на пам’ять (в останьому разі най прикладе реліквію до документу). Коли людина бажає особливо відмітити, що на референдум ходила, але тепер про це жалкує – брати і таку заяву, і відкладати її в окрему базу. Аналогічно поступати із заявами про те, що ходив на референдум під примусом, залякуванням, з подробицями.
Знову ж, служби повинні в лепьошку розбитись але дістати офіційну бухгалтерію окупантів щодо списку голосуючих. І порівнювати з заявами кримчан про участь – неучасть.
4) моніторинг відкритих джерел – друкованих, етерних та електронних медіа – з метою з’ясувати, чи висказував кримчанин свою точку зору під час початку окупації, і якщо так – то яку саме. Цей додатковий матеріал має вагу у спорних питаннях. Наприклад, коли людина каже що все робила під примусом – і паспорт, і референдум – або заперечує такі вчинки, а документи з окупації кажуть, що вона бреше.
5) чи займає людина посаду в державній службі окупаційного режиму.
6) чи брала участь у виборах місцевих і все кримських органів окупаційної влади – за схемою в пункті 3, тільки з додатком: не тільки чи вона ходила голосувати, але й чи балотувалася, чи брала участь в кампанії партії або кандидата, чи працювала в окупаційному виборчкомі.
7) Далі складаються бали за сумою підрахунку. Приблизно так:
Отримав російський паспорт вже в березні 2014 року – 12 балів. В квітні – 11. В травні – 10. В червні – 9. В липні – 8. В серпні – 7. У вересні – 6. У жовтні – 5. У листопаді – 4. У грудні – 3. В січні-лютому 2015 – 2. З весни 2015 – 1 бал. Не отримав на даний момент – 0 балів. Отримав, але приховав це – додатково 12 балів до попередніх.
Якщо довів, що написав заяву окупантам про відмову від паспорту – 0 балів. Але якщо спливе, що паспорт все ж отримав – 24 бали одразу, бо це якийсь агент, не менше.
Додав, що отримав рос паспорт добровільно – 12 балів. Додав, що отримав під примусом – 1 бал. Додав, що отримав під тиском обставин – 6 балів.
Відмовився заповнювати форму – одразу 24 бали.
Дав свідчення про те, що є свідком утисків на українців та проукраїнських громадян – 6 балів. Дав свідчення, що сам зазнав таких утисків – 1 бал. Довів ці утиски щодо себе або іншого громадянина документально – 0 балів. Каже, що не бачив і не чув такого – 12 балів. Відмовився від свідчень взагалі – 24 бала.
Каже, що брав участь в референдумі – 6 балів. Далі, якщо каже що голосував за 1 пункт – іще 6 балів, якщо за другий пункт – 3 бали, зіпсував бюлетень – 1 бал, довів що вкрав бюлетеня – 0 балів. Каже що не ходив на референдум – 0 балів. Якщо в базі він проходить що ходив – 1 бал (все ж таки, треба робити скидку на величезні приписки). Але довів що не був в Криму на момент виборів або був затриманий окупантами – 0 балів, хоч би і був у списках тих що ходили.
Голосував на вересневих «виборах» – 6 балів. Не голосував – 0 балів, проте в разі потрапляння у списки голосуючих – 1 бал. Висувався сам в депутати – 24 бали. Був у групі підтримки, довіреною особою, працівником дільниці чи виборчкому – 12 балів.
Займав посаду в окупаційному режимі – 12 балів. Виявлено ознаки публічної підтримки окупації – 24 бали.
Далі моделюються різні поєднання та комбінації, і вираховуються групи за балами. Відповідно, допомога з боку держави – від нульової (середньо балів) до всілякої (нуль – кілька одиниць балів), а також репресивні міри ураження в правах (багато балів). Останнє – від карної справи і розшуку, до переліку посад і рівнів таємниці, до яких не має допуску.
Хочу також пояснити, що робити з базами даних. По-перше, не можна тиснути на людину, коли вона їх заповнює. Інакше схема летить шкереберть: гарячі голови помилково потрапляють в злочинці, а злочинці отримують право на оскарження через тиск.
Далі, Україна поступово накопичує банк даних про справжній (свідчення учасників) перебіг РФ-рендуму, де важливими є доведена кількість тих що не брали участі, відсоток тих хто не обрав 1 пункт, а також кожна історія про примус до явки. Не менш важливою є статистика, збудована на свідченнях про добровільність, вимушеність чи примусовість прийняття паспортів РФ. Велику юридичну силу мають свідчення про утиски і репресії щодо незгодних, облік приблизної кількості жертв. Все це виставляться після обробки на міжнародну арену. Годі й казати, що й для самої держави корисно мати об’єктивну картину подій, що відбулися і відбуваються.
Кому ці міркування сподобались – додавайте, критикуйте, але не забувайте розповсюджувати і за можливості втілювати.
