У лютому – березні 2014 року Російська Федерація вчинила акт збройної агресії проти України й окупувала, а потім анексувала Автономну Республіку Крим. Після цього Росія активізувала свої підривні дії на території українського Донбасу, а в серпні 2014 року відкрито ввела туди власні регулярні війська.
Так розпочався черговий воєнно-політичний конфлікт між Росією і Україною, який триває досі. Внаслідок цього, протягом 2014-2018 років Україна втратила територію площею майже 45 тис. км2 з населенням 6 млн. осіб. Це приблизно площа такої європейської країни, як Швейцарія. Ми її втратили й досі не повернули.
На жаль, плану звільнення від російських окупантів Донбасу досі немає ні в Президента України, ні в Адміністрації Президента України. Прем’єр-міністр України і члени Кабінету Міністрів України теж плану звільнення Донбасу не мають. Запропоновані новому воєнно-політичному керівництву країни дилетантами від воєнної науки «воєнні доктрини» відкидаю, як непотріб. Натомість пропоную абсолютно реальний План визволення Донбасу. Його можна здійснити. Тільки не треба боятися, як нас переконують свої й чужі слабодухи, «непереможних», начебто, військ Росії. Ми здатні завдати воєнної поразки Російській Федерації власними силами й відновити територіальну цілісність України. Однак для цього слід вирішити ряд проблем.
Першою надзвичайно важливою проблемою є проблема відсутності належної організаційно-штатної структури Сухопутних військ Збройних Сил України та спеціальних військ, які беруть участь у боях.
Чи є у нас хоч один повноцінний механізований полк? Це полк чисельністю 2 тис. 300 – 2 тис. 500 осіб. Ні! Чи є у нас механізована бригада чисельністю 5 тис. 500 – 7 тис. чоловік? Ні! Є декілька військових частин чисельністю до 2 тис. чоловік, які чомусь називають «бригадами». Насправді ці «бригади» є погано укомплектованими і слабо підготовленими мотострілецькими полками, нездатними домогтися стратегічного успіху в наступальній операції.
Бригада – це з’єднання, а не частина. Вона складається з полків, окремих батальйонів і дивізіонів. У тому числі і з окремих танкових батальйонів. (Я про дивізію писати не буду, хоча зауважу, що це з’єднання може складатися з полків, бригад і окремих частин). Тому всі частини, які називають «бригадами», необхідно терміново доукомплектувати підготовленими резервами суворо за необхідними спеціальностями та довести чисельність їхнього особового складу до 5500 – 7 тисяч воїнів.
Коротко розписую штат бригади. В основі:
– механізований полк чисельністю 2500 воїнів;
– артилерійський полк у складі двох гаубичних і гарматного дивізіонів;
– два окремі механізовані батальйони по 500 воїнів;
– окремий танковий батальйон, 51 танк;
– окремий дивізіон РСЗО;
– окремий зенітно-ракетний дивізіон;
– окремий інженерно-саперний батальйон;
– окрема рота зв’язку;
– окрема медична рота;
– підрозділи тилу і озброєння;
Це й буде повноцінна механізована бригада Сухопутних військ ЗС України чисельністю 7 тис. чоловік. Таких бригад потрібно створити не менше п’яти. Бригад чисельністю 5,5 тис. чоловік − повинно бути сім. Після цього необхідно провести бойове злагодження кожної, виділяючи на це один місяць. Бригаду, яка веде бойові дії, повинна підтримувати артилерійська бригада.
Із 12 механізованих бригад необхідно створити 4 армійські корпуси. Два з них будуть діяти на Півночі, один на Півдні і один перебуватиме в резерві. Його треба розмістити в районах, рівновіддалених від Донецька і Харкова.
Для комплектування чотирьох армійських корпусів необхідно задіяти 40 тисяч Національної гвардії і не більше 50% військ, які зараз стоять в обороні, найбільш молодих і боєздатних. Їх місце повинні зайняти нові воїни. За необхідності слід відмобілізувати воїнів, які пройшли військову підготовку на дійсній військовій службі.
Нинішні міністр оборони і начальник Генерального штабу хочуть обійтись малим призивом і контрактниками. Це провал звільнення Донбасу. Військо, укомплектоване тільки контрактниками, перемоги нам не здобуде.
Зараз противник по всьому периметру веде розвідку і шукає слабкі місця нашої оборони. Для її зміцнення потрібен резерв. Тому призов до ЗСУ має зберегтися і бути обов’язковим для всіх придатних для військової служби за станом здоров’я молодих громадян України. Адже, згідно Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою ВСЬОГО Українського народу.
Відповідно щовесни нам потрібно призивати на строкову військову службу не менше 55 тис. чол., щоосені – стільки ж, тобто щороку — не менше 110 тисяч призовників, щоб за 10 років підготувати до захисту Вітчизни 1,5 мільйона чоловічого населення. Це вимагає від влади, з одного боку, посилити серед населення агітаційно-пропагандистську роботу. А з другого − влада повинна полегшити життя своїх громадян, зменшити податковий тиск, ціни на газ, електроенергію, на житло. Люди, які йдуть на фронт, мають відчути турботу держави про них та їхні сім’ї.
Із чотирьох армійських корпусів необхідно терміново створити ударну силу – Першу польову армію. На її базі має бути створений Східний військовий округ. Правда, до штатів армійських корпусів і армії доведеться додати ще ряд з’єднань і частин.
Нині, за моїми розрахунками, на окупованій РФ території українського Донбасу є така кількість російських військ: близько однієї тисячі офіцерів – постійно, як інструктори, і близько 1500 солдатів та сержантів – змінний склад, який приїжджає на Донбас, як на полігон, вчитися воювати, стріляти по живих цілях. Хочу наголосити: нині неподалік нашого кордону є близько 50 тисяч російського війська і 200-250 танків. Але через два роки там буде 300 тисяч особового складу, танкова армія (близько 1000 танків) і армія військово-повітряних сил РФ. Що тоді будемо робити? Як тоді будемо визволяти Донбас? І якою ціною?
На напрямку дій наших військ зі звільнення української території від окупантів необхідно створити агітаційно-пропагандистські загони для роботи серед населення. Мій досвід ведення бойових дій показує, що їх слід надійно охороняти. Ми повинні запропонувати шахтарям і трактористам Донбасу мир і роботу, зарплати і пенсії, ремонт житла, мостів, доріг, шкіл і лікарень. Нашими союзниками мають бути директори шахт, заводів, комбінатів, але насамперед звичайні українські люди.
Після відновлення російсько-українського кордону виділена для цього механізована бригада обладнає за 5-7 км. від кордону чотири батальйонні райони оборони. Відстань між батальйонами по фронту – не більше 7 км. Один механізований батальйон складе другий ешелон бригади. Після закінчення воєнних дій на Донбасі ця механізована бригада повинна стати гарнізоном у місті Слов’янськ.
Керувати ЗС України в умовах воєнного конфлікту Росії проти України повинні армійські генерали, а не міліцейські. Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ для проведення операції зі звільнення окупованих Росією територій Донбасу непридатний. Командувач армією має сам створити штаб армії, куди не можуть входити представники правоохоронних органів.
Своїм наказом командувач має створити Воєнну Раду армії. Окрім військових туди мають увійти керівники воєнної адміністрації Донецької і Луганської областей. Військово-цивільні адміністрації мають бути ліквідовані, оскільки вони містять в собі конфліктну ситуацію. Основним директивним документом для керівництва військами армії має бути капітальна праця «Військовий округ воєнного часу».
Всі зусилля мають бути скеровані на звільнення Донбасу і забезпечення миру в цьому регіоні.
Рішення на виконання бойових завдань армією має приймати командувач армією, без втручання міністра оборони і начальника Генштабу. Це рішення затверджує особисто Верховний Головнокомандувач без всяких узгоджень з радниками, чи іншими особами. У ході бойових дій у рішення або накази командувача армією ніхто не може втручатися.
Що нам радять робити шановані в Україні й за кордоном люди?
1. Віце-президент США Байден свого часу сказав: «Але ви знайте, що ніхто не може виконати вашу роботу за вас». Він говорив про звільнення Донбасу.
2. Радник президента США з питань нацбезпеки Болтон сказав так: «Розміщення миротворців – це не в інтересах України, а в інтересах Росії заморозити конфлікт. Навіщо це Україні?»
3. Канцлер Німеччини Меркель під час одного із своїх приїздів до України сказала: «Оволодійте обстановкою і вирішуйте завдання, які стоять перед вами». Це про звільнення Донбасу.
Тільки солдати й офіцери нашої армії, а не миротворці, вирішать проблему встановлення миру на Донбасі. До нього веде єдиний шлях – шлях до державного кордону України. Коли черевик українського солдата ступить на лінію державного кордону, який нині контролює ворог – лише тоді буде виконаний весь комплект Мінських домовленостей. Щоб це сталося, всі заборони на застосування військ і бойової техніки мають бути відкинуті. Всю бойову техніку і озброєння слід повернути у бойові порядки наших військ.
Мають в повному обсязі виконуватися вимоги бойових статутів і настанов з ведення бойових дій із застосуванням всіх видів озброєння. Командир полку, дивізії, армії, а також Верховний Головнокомандувач, однаково зобов’язані виконувати вимоги бойових статутів ЗСУ щодо застосування зброї при нападі ворога і ніхто з них не має права ці вимоги ігнорувати. Закон єдиний для всіх. Тому всі заборони на застосування озброєння мають бути відкинуті, адже це питання життя і смерті тисяч українців на фронті, всіх громадян України, Української держави. Тут треба пам’ятати вислів військового теоретика Джуліо Дуе: «…ребячеством было бы предаваться иллюзиям: все ограничения, все международные соглашения, которые могут быть установлены в мирное время, будут сметены ветром войны. Тот, кто сражается не на жизнь, а на смерть, имеет священное право пользоваться всеми средствами, какими он располагает, чтобы не погибнуть», – сказав італійський генерал. Цей вислів подаю російською мовою для того і тих, хто хотів би вдати, що не розуміє цієї проблеми українською мовою.
За гідне місце у світовій історії треба боротися. А цю історію пишуть Армія і Флот. Вони є головним інструментом вирішення зовнішньополітичних проблем, Недаремно в Конституції України записано: «Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України». Саме їм належить реалізувати План визволення Донбасу від російських окупантів. І вони це зроблять!
Генерал-лейтенант Олексій Лавренюк
ДОВІДКОВО: Лавренюк Олексій Васильович, генерал-лейтенант (1993). Народився 29 грудня 1940 р. в с. Лідихівка Теофіпольського району Хмельницької області. Українець. Пройшов шлях від командира взводу до заступника командувача Київським воєнним округом. Закінчив Ленінградське вище загальновійськове училище (1960-1964), Військову академію ім. М.В.Фрунзе (1969-1972), Академію Генштабу ЗС СССР (1978-1980). Учасник війни в ДРА. Керівник великих операцій радянсько-афганських військ. Повернувся з Афганістану до України у травні 1985 р. Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС у 1986 р. У 1992-1994 роках – начальник управління підготовки ЗС та інспекції Генштабу ЗС України. Із квітня 1994 року по грудень 1998 року – начальник кафедри стратегії Академії ЗС України.
