Впродовж XX століття український визвольний рух змінював свої форми боротьба від національно-культурницьких до воєнно-політичних, підпільних і політичних, а на сучасному етапі перейшов знову до воєнно-політичних. З раціональної точки зору тодішнє становище України, окупованої чотирма державами внаслідок цілковитої поразки визвольної боротьби 1917–1921 рр., виглядало доволі безнадійно, і саме тому своєю діяльністю ОУН прагнула викликати бажання змін, а згодом і втілити їх. Визнаючи незаперечним право нації на опір й визвольну боротьбу проти окупантів, ОУН бачила вихід у вихованні та накопиченні «національної енергії», що зможе бути спрямована на здобуття Української Самостійної Соборної Держави. Зневіра у досягненні незалежності України легальними засобами змусила молоде покоління шукати нових шляхів для національно-визвольної боротьби.
ОУН вдалася до концепції опертя на власні сили і тактики малих справи – копіткої повсякденної підготовчої праці напередодні майбутньої боротьби, усвідомлюючи, що боротьба ця буде жорсткою і принесе з собою численні втрати. Аналізуючи українську історію, націоналісти прагнули зосередити фізичні й моральні сили для здобуття незалежності та подальшого її захисту від зовнішніх ворогів. Вони ставили реальні завдання, продумуючи наступні кроки, але водночас і розуміючи, що на цьому шляху вони не застраховані від невдач та поразок.
Базою української нації було селянство і члени ОУН, переважно студенти, які в 1930 р. масово почали працювати на місцях зіштовхнулися з проблемами на які не мали відповіді. Що запропонувати загалу, яку ефективну структуру діяльності та подолання соціально-економічних негараздів. Тому націоналісти почали будувати державу з місцевої громади / села, яку організовували через різного роду громадські організації та кооперативи, каси взаємодопомоги які одночасно ставали легальним прикриттям їх діяльності. Гасла: «Свій до свого по своє», «Українські гроші в українські руку», «Купуй українське» ставали ефективними засобами в боротьбі за побудову українського світу та держави у державі.
Поруч з матеріальними аспектами члени ОУН запустили нову форму суспільної архітектури, яка базувалася на ВІРІ. Саме віра стала, невичерпним джерелом «націоналістичного двигуна», який гарантував сталий розвиток руху і матеріалізовувався в реальні вчинки. Гасло «Бог і Україна» концептуально вплітав християнські цінності в націоналістичну ідеологію. Членські внески – десятина – стали надійною фінансовою базою для визвольного руху. З іншого боку націоналістичні лідери почали творити культ героїв й могил, які полягли за волю України, боротися за душу української дитини в польських школах, проводити антиалкогольні і тютюнові компанії, пропагували здоровий спосіб життя.
Важливим аспектом організованості націоналістичного активу на місцях стала постійна підготовка й навчання з суворими екзаменаційними випробуваннями. Постійний ріст у різних напрямках діяльності членства ОУН був запорукою подальшого успіху. Адже нові виховники / провідники не могли б у свою чергу підготувати якісні кадри. Також цікавим феноменом і каталізатором усієї діяльності ОУН стало ув’язнення та тюремні вироки багатьом націоналістам. Саме цей «фільтр» дозволив побачити якість кожного члена і подальшу його діяльність в підпільних структурах. Більшість націоналістів використала свій присуд для навчання чи вдосконалення своїх навиків, отримавши свої «університетські освіти» від побратимів, які водночас були суворими учителями і учнями для себе.
У ході Другої світової війни ідею створення армії ОУН почала реалізовувати восени 1941 р., коли було прийнято рішення про створення збройної сили. На її базі планувалося у майбутньому розгорнути регулярну армію. Поштовхом для ОУН до створення армії була ініціатива самого народу, який не хотів миритися з окупаційними режимами. Умови в яких опинилися українці показали, що створення повстанської армії – це оптимальний варіант організації боротьби за незалежність. В ході підготовки, розгортання і бойових дій відбувалося остаточне становлення та удосконалення тактики. Основою УПА на початковому етапі стали сільські відділи кущової самооборони. Проблемою в бойовій діяльності, будь-якого повстанського руху, відсутність добре забезпеченого запілля (тилу). Тому створення місць відпочинку і поповнення запасів для боївок ОУН, відділів УПА була першочерговим завданням для організаційної мережі та запорукою їх подальшої ефективної діяльності. Адже на успішне функціонування одного повстанця в лісі потрібно щоб «працювало» 6-8 підпільків. Це дало змогу йому стати одним із наймасовіших і чинити найтриваліший опір комуністичній і нацистській тоталітарним системам.
Боротьба українських повстанців проходила не тільки у збройній площині. Одним із найважливіших її фронтів було ідейне протистояння, відповідно вся діяльність ОУН та УПА була спрямована в першу чергу на зміну свідомості українського загалу, виховання його на прикладах героїзму та самопосвяти.
Подальший хід подій засвідчив, що, попри певні помилки, ОУН залишилася єдиною реальною політичною силою, яка репрезентувала українську націю та зуміла очолити її боротьбу за свободу й розбудову незалежної держави.
Микола Посівнич
