Про річницю Волинської трагедії пише «Rzeczpospolita». Зокрема, ідеться про постанову польського Сенату, в якій події 1943 року закликають визнати геноцидом. Сенатор Роберт Ґавел з партії «PiS» в коментарі виданню наголошує, що дії українських націоналістів і УПА були направленні на знищення та ліквідації неукраїнського населення, в основному поляків. Політик пояснює, що дефініція «геноцид» була використана ще й тому, що вбивства були з особливою жорстокістю. Читаємо в матеріалі також, що українські депутати готують серйозну відповідь на такі дії колег сусідньої країни. «Це провокація, антиукраїнська акція українофобських сил, які хочуть хорошу знищити добру атмосферу польсько-українських відносин», — цитують текст відповіді Верховної Ради. Видання ставить питання: якщо українці мають різні погляди на Волинську трагедію, то чи треба їм погрожувати саме польською версією, навіть якщо вона й дійсно є ближча до правди. Набагато ефективніше було б зняти напруженість цього діалогу, в якому крок за кроком було б досягнуто не тільки примирення, а й розуміння спільної історії. Для правлячої партії «PiS» такий крок неприйнятний, тому що б розмова тоді точилася навколо польсько-українських відносин в цілому, про роки Другої Речі Посполитої й операцію «Вісла». Про дискусію ідеалізованої міжвоєнної Польщі не може й мови бути, так само як і про операцію «Вісла», яка здійснювалася руками комуністів. Автор іронізує пишучи, що «справжні поляки» в жодному разі не мали нічого спільного з виселенням українців. Саме тому, говориться в тексті, в правлячій партії перемагають прихильники посилення напруженості. Скоріше за все, в найближчий час подібну постанову прийме й польський Сейм і за можливістю встановить 11 липня Національним днем пам’яті жертв геноциду, здійсненним українськими націоналістами. «Ми твердо сформулювали свою точку зору. Це Україна потребує нас з точки зору політики, економіки і оборони», — вважає сенатор Ґавел.
Теми Волині торкнулися й у виданні «Tygodnik Powszechny». У свіжому номері журналу читаємо матеріал Войцеха Пеньчака про зникнення українсько-польського діалогу та чому попри все Варшава повинна підтримувати Київ. Автор пише, що Україна сьогодні остання цитадель Польщі. Пеньчак зауважує, що тема Волині обросла новими обставинами і контекстами. І це відобразилось, що цьогорічний ледве не ритуальний спір польсько-польський навколо чергової річниці Волинської трагедії був винятково емоційний. Одна із таких обставин — війна в Україні. Під час війни, говориться в тексті, тяжко дискутувати про історію. Майбутнє і свобода батьківщини в пріоритеті. Другий контекст — це внутрішньопольський спір влади й опозиції. Опозиційні політики намагаються показати правлячу партії PiS антиукраїнською. І в цій політичній війні так само була задіяна тема Волинської трагедії. Також черговий чинник — російська інформаційна війна, але й не тільки інформаційна. Наприклад, чи напад польських націоналістів в Перемишлі на українську ходу — це збіг обставин чи спланована операція за підтримку зовнішніх сил? Автор також нагадує, як Польща заборонила в’їзд українському гуртові «Ot Vinta». Багато середовищ в країні над Віслою розкритикувало рішення польської влади, але якщо звернути увагу на лідера гурту Юрія Журавля то все не так однозначно. Погляди українського музиканта спірні, принаймні з польської точки зору. Він декларує, що любить Польщу, прихильник польсько-української дружби а Росію вважає за спільного ворога. Але в той же час, говориться в тексті, розмова з ним про історію не можлива. Волинська трагедія для Журавля — це спільна трагедія для українського і польського селянина, жертв війни. Артист вважає, що винні у подіях на Волині німці та комуністи. «Звісно, в широкій перспективі можна говорити про спільну долю народів в 20 столітті. Але в 1943, на Волині, долі поляків і українців були зовсім різними», — пише Пеньчак. Також автор торкається тема українського патріотизму. Він одночасно антиросійський, так само як і пропольский. Важливо також, що одним із нових контекстів – це битва між партіями PiS та PO та очікування кресів. Ще в опозиції табір Качинського критикував Громадянську платформу за ігнорування кресових середовищ. Однак, відзначення річниць трагедії на Волині під час влади PO були найбільш інтенсивними. Але, попри очікування, сьогоднішня влада обирає 17 вересня як День пам’яті всіх жертв на Кресах.
Автор зауважує, що попри все, Україну треба підтримувати, сьогодні навіть більш ніж раніше. Попри те, що історичний діалог сьогодні мертвий. Поки Україна б’ється, поки ставить опір Росії, до тих пір Польща в безпеці.
«Newsweek Polska» пише про діалог між НАТО та Росією. Зустріч в середу ради альянсу і Москви в Брюсселі було ледь не друге в цьому році. Цей орган, який є форумом для консультацій у питаннях безпеки, не діяв після анексії Криму в 2014 році. Так само як і співпраця Кремля з НАТО. З того часу Рада збиралася лише раз — у квітні цього, щоб повернутися до старого режиму консультацій. Але, як пише автор, проблема в тому, що засідання стало ще більш ритуальне, ніж до цього. Адже сторони не довіряють одне одному. Більше того, взаємно звинувачують у ескалації напруженості. Попри все, ніхто остаточно не хоче розірвати зв’язок. І зацікавлений в цьому й сам Володимир Путін. За 14 років рада НАТО – Росія переживає найбільшу кризу. Коли створювався цей орган, нікому й до голови не приходило, що Кремль з часом нападе на Грузію, а потім й на Україну. Європа і США все ще жили ілюзією, що з Москва може бути партнером. Росія також помилялася, що завдяки цій Раді може не тільки впливати на рішення альянсу, а ще при можливості ветувати їх. Світ змінився з 2002 року. НАТО, як і раніше, найпотужніший військовий союз у світі. Але, як не парадоксально, для Москви альянс ворог. Сьогодні НАТО не має єдиної позиції щодо Росії. Частина членів союзу вважає Росію смертельним ворогом для своєї цілісності, в той як для інших: Франції, Італії чи Греції Москва — це партнер, з яким треба підтримувати діалог. «Старе правило дипломатії каже, що навіть незначний діалог є кращим, ніж розірвання будь-яких контактів. Очевидно, що не треба мати ілюзій. Є справи, про які з Росією даремно розмовляти, тому що відмінність у сприйнятті дійсності занадто велика. Наприклад, Путін має зовсім інше ставленні до демократичних змін у Європі, європейської підтримки України, включення Грузії в розширення НАТО. Але в деяких сферах діалог з наддержавою, якою є Росія, необхідний. Це й криза біженців та терористичні загрози. Випливає це не тільки з геополітичної необхідності, більш як з спільних загроз», — говориться в матеріалі.
На порталі «Rp.pl» читаємо про різне сприйняття Європи двох найбільших партій в Польщі. Керівник Центру міжнародних відносин, доктор Малґожата Боніковська проаналізувала виступи лідерів „PO” та „PiS” на партійних конференціях. На її думку, як Ярослав Качинський, так і Гжегож Схетина, підкреслюють, що місце Польщі в ЄС, але роль цієї організації бачать по-різному. Але є й те, що їх об’єднує — це вагома роль Польщі та активне включення країни в роботу над майбутнім Європейського Союзу. Обидва політичні табори, за словами експерти, будуть активно діяти на просторах Союзу та співпрацювати зі своїми політичними партнерами. «Громадянська платформа», як зазначає Боніковська, продовжує свою концепцію «Сильна Польща в сильній Європі». «PO» вважає, що Польща повинна використовувати те, що збудувала в останнє десятиліття — тобто свою міцну позицію в Союзі і роль важливого гравця, аби разом з іншими партнерами працювати над майбутнім ЄС, працювати з найсильнішими країнами», — зазначає Боніковська. В «Громадянській платформі» вважають, що Польща повинна співпрацювати найбільше з Німеччиною і Францією. Партнерство з країнами, які мають найбільший вплив в Союзі, допомагає отримати більше користі для Польщі. В той час «PiS» декларує, що перебування Польщі в ЄС вимагає глибоких змін. «Партія, як виразно говорить лідер Качинський, хоче «Європу народів». Не розділяє він бачення континенту як федерації чи наддержави, з сильними європейськими інституціями. На його думку, в ЄС повинні домінувати країни, а роль союзних інституцій повинна бути обмежена», — ділиться експерта. Вона підкреслює, що «PiS» собі представляє зовсім інший Європейський Союз, ніж зближення країн і глибшої співпраці між країнами-членами. Партія Качинського хоче, щоб «одужання» Європи відбувалося «за польськими стандартами».
опрацював Євген ПРИХОДЬКО, prostir.pl
