Чому, володіючи високотехнологічними інструментами і мотивованими людьми з вищим ніж у ворога IQ, ми застрягли в мʼясорубках за посадки?
В окопі серед гулу дронів-камікадзе, роботи ворожої арти і авіації, серед безупинних спроб ворога атакувати – це питання не вилазить з думок.
Чому Старлінк, «кропива», дрони і 3d технології не рятують?
Практично кожен розрахунок, що себе поважає, має на позиції Старлінк.
Дрони-розвідники дозволяють орієнтуватися в просторі, а дрони-камікадзе чи матеріали для скидів на весільних Мавіках, виготовлені за 3d технологією, ціною від декількасот до декілька тисяч доларів мінусують техніку ціною в сотні тисяч, а то й мільйони доларів.
Наш американський гранатомет з минулого тисячоліття все-одно на порядок краще російського АГС-17. Бʼє далі, має потужніший заряд і кумулятивну частину. І не біда, що союзники зняли оптичні та тепловізійні приціли: інтелект українських воїнів та волонтерів включив нашу кмітливість і – кутомір, компас та волонтерська програма «Кропива» зробили його дуже точною, практично артилерійською зброєю.
Поява ворожих дронів-камікадзе стимульнула до розробки окопних РЕБів.
Система ситуаційної обізнаності, виявлення ворога, спрямування команд і швидкого відпрацювання працює, щоправда з урахуванням людського фактора.
Тобто, здатності тих, хто керує боєм і віддає команди, робити це адекватно і грамотно, і здатності швидко і якісно відпрацювати тих, хто команди отримує і виконує. Очевидно, що хороша високотехнологічна техніка і способи управління боєм вимагають хороших спеціалістів.
Майбутнє з урахуванням людського фактору крокує полями війни. Але методи і технології майбутнього буквально застрягли в посадках. Війна майбутнього обернулася в безсенсову і безжалісну війну за залишки невідомих посадок на неважливих ділянках.
Квадратні метри в обмін на людські життя.
Досить часто непотрібне чи точно стратегічно не найважливіше дуже легко обмінюється на безцінне – життя найкращих людей країни.
Хтось називає це позиційним тупиком, стратегічною рівновагою.
Але мені здається: це не війна зайшла в глухий кут, це швидше проблема кризи світоглядів носіїв воєнного мистецтва.
Кажуть, усі генерали ведуть війни минулого. Тому так багато алюзій на Першу світову війну, а способи пошукати відповіді у совєтських генералів-мʼясників і їх нащадка Гєрксімова формують відповідну тактику.
Відтак, навіть найсучасніша зброя при використанні тактики неандертальців стає палицею і пращею, а мистецтво бою виливається в криваву мʼясорубку.
Апріорна цінність квадратного метра колишньої посадки перед цінністю людського життя теж має відповідні наслідки.
Так само як те, що шукають, вимагають і використовують у солдатах.
iQ солдата на війні має значити не менше його фізичних даних. Тим паче, що IQ українців на порядок вище, ніж у ворога.
Ворог, як колись орда, бере кількістю, концентрацією сили на окремих ділянках, залякуванням своєю безжальністю і готовністю перти до кінця.
Тисячоліттями ми протистояли йому, використовуючи тактику динамічної, розумної війни.
Життя солдата завжди цінувалося найбільше. Навіть в «армії смертників» УПА. Бо можна здобути хоч мільйон посадок, але втрата армії означатиме втрату всього.
І навпаки: зберегти армію, виснажити ворога маневром, а якщо не вдається маневром – розумною активною обороною, заманити ворога у пастку і стрімкою контратакою знищити – це розумніші методи війни.
Це тисячолітня тактика наших предків.
Щоправда, розумною обороною важко назвати абсолютну непідготовленість позицій, відсутність захищених і безпечних доїздів, рокад, облаштованих заздалегідь ліній оборони.
Можна скільки завгодно висміювати ворога, але це в нього, а не в нас «лінії Суровікіна», мережа окопів і ліній оборони, бетоновані і підготовлені бліндажі.
Звісно, якщо наша тактика передбачає швидкий рух вперед, кожну посадку бетоном не заллєш.
Але там, де фронт набрав позиційних форм, інженерно-саперна робота має вестися 24 години на добу. На жаль, цього не видно навіть у прифронтових містах, в напрямку яких ворог спрямовує удари. Тому маємо «фортеці», але не маємо належних фортифікацій:(
Але ми бачимо, що вболівання і переживання за костюм РХБЗ чи аптечку на порядок вище, ніж за самопочуття чи навіть життя солдата.
Совєтськими методами, навіть оновленими, що є завжди лиш апгрейдом тактики орди, орду не перемогти. Журнал «обліку і збереження солдат, їхньої мотивації, психічного і фізичного здоровʼя» – це має бути ключовий показник для визначення якості офіцера, а не грамотно і каліграфічно розписані журнали обліку журналів.
Чи на війні людина перестала бути вищою цінністю? Думаю ні.
Навпаки, чоловік який пішов на війну і точно знав, що не тут шукають «щастя, здоровʼя і многая літа», бо війна – це щоденне побачення зі смертю, має бути в рази цінніший.
Такий підхід, відновлення довіри і взаємоповаги між «окопними» і «штабними», жодним чином не зменшить боєздатність. Навпаки.
Солдат, який знає, що про нього піклуються, що його життя – останнє, чим ризикуватимуть, буде проявляти більше впевненості, мужності, даватиме кращий результат в бою.
Тому треба перестати читати опуси болотних мʼясників, краще згадати князівські та гетьманські традиції, статути армії УНР і бойові правильники УПА.
У високотехнологічній цифровій війні переможе той, хто швидше розвивається, хто більше мотивований, і звісно той, хто правильно визначить головний фронт і напрямок.
В нинішній російсько-українській війні херсонський лівобережний плацдарм, приазовські і причорноморські степи, Донбас, знищення колосальної переваги ворога на воді і в повітрі важливо, але світоглядний фронт, фронт, що проходить в мізках кожного – найважливіший.
Якщо в війні у полі ми звелися до криваво-болотного борсання в посадках, то на фронт світоглядний ми, схоже, взагалі не прийшли…
І поки противник скидає світоглядові ФАБи, запускає інформаційні шахеди і детонує інформаційні бомби, ми лиш кволо, переважно волонтерськими потугами, відповідаємо на кібер- та інформаційних ділянках величезного світоглядового фронту.
Тому так тяжко і на полі бою, і в тилу. Вже не кажу не те що про нульову, а відʼємну роботу служби МПЗ.
І поки на фронті ми рухаємо технічний прогрес, самомотивуємося і дискутуємо про стратегії; бійня за невідому посадку в нікому непотрібній низині триває.
І повірте, витрачається стільки «заліза» і вилітає коштів, що вже не одну армію можна було б спорядити і війну виграти…
А тим часом Путін схоже пішов ва-банк.
Кавалерійська атаку на Авдіївку, спроба перехоплення ініціативи на фронті шляхом неймовірних втрат ключовою метою має психічну атаку на мізки українців і наших союзників. Сигнал, що Путін не зупиниться і будь-якою ціною, незважаючи на втрати, досягне хоч якогось результату.
Ось тут і час злочинцю, який перебуває в стані гроги і зібрав останні сили на удар, завдати удар у розріз.
Добити залишок російської армії в Україні. На десятиліття підірвати їхній потенціал. А ще головніше – добити імперію.
Можливо втримати зараз – це і буде передвісником перемоги. Але треба втримати.
На нашому відтинку фронту ворог теж пре.
Але ми його бʼємо. Важко. Але ворог захлинається в своїй крові. Він не метри проходить – він сотні втрачає…
Тому треба витримки, волі, впертості.
Але й треба швидких змін у війську. У нас є Віра, є Воля, не бракує мужності. Потрібно, як на мене, грамотно це скомпонувати – і результат буде.
Як і не забувати про головну цінність держави і нації:)
Вояка-захисника.
Юрій Сиротюк, директор Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», молодший сержант 5 окремої штурмової бригади
