Якби мені надалася така розкіш, як написання книги про історію українців та України, назва була б така: «Невидима нація». Чим більше я дізнаюся про те, в який спосіб з нами взаємодіяли численні окупанти та їхні мовчазні союзники або навіть противники, розумію причини «невидимості» українців.
Задовго до народження американського футуролога Вільяма Лінда, який сформулював концепцію «війни четвертого покоління», яка сконцентрована на впливі на когнітивну та поведінкову сферу противника (яким виступали українці), вона вже тривала.
Вона полягала в тому, що долю українців імперські центри вирішували через призму комунікації, в межах якої постійно піддається нападу ідентичність українців.
Уточнимо про що йдеться: спочатку пропонують прийняти як факт, а не вигадку, апріорну підрядність, безсубʼєктість, приналежність до частини іншого народу, штучність мови чи відсутність власної історії та культури. Для тих, хто вперто наполягав на протилежному, пропонувався шлях маргінала, голосу волаючого в пустелі. За це знищували, вважаючи небезпечним не менш, ніж обріз партизана.
Тому в численній літературі, яка дивом пережила війни, ми бачимо зовсім інші психологічні типи українців, до яких ми тільки зараз дотягуємося як суспільство, свідомі свого вибору бути українцями. Розуміти, що цей вибір тягне за собою відповідальність чинити опір від спроб чергової агресії. Чергової і масштабної спроби знищити фізично, психологічно та інформаційно.
У книзі Олександра Зінченка «Як українці зруйнували імперію зла» є показовий опис реакцій, які відбувалися в Москві одразу по Акту проголошення незалежності України, який ані новітні, ані старі імперці спочатку не помітили, зайняті власними справами.
Помічник Михаіла Горбачова Анатолій Черняєв писав: «Кравчук. Показують по ТБ. Привласнює собі ядерні ракети, і Донбас, і Крим… Ідіот… Він що, вважає, що і Севастополь йому належить?! Ні, тут самий що не є “демократ”, якщо він росіянин, буде проти… І ще як буде!».
Росіяни так довго переконували себе і світ, що українців не існує і що найбільш поширений тип українця, це придворний лакуза та колаборант, що повірили в це. Вони так довго хотіли аби ми були невидимим народом, що продовжували і продовжують далі робити вигляд, що так і є.
Станіслав Федорчук
