Йосиф Сірка
4 серпня минуло 20 років ліквідації самопроголошеної Республіки Сербської Країни, яку проголосили етнічні серби на території Хорватії 1991 р..
Ретроспективний погляд на події того часу дуже нагадує нам створення тзв. ДНР та ЛНР на сході України. Одна дуже відмінна риса між цими подіями – етнічні серби самі „сепаратизувалися”, а на схід України організаторів та керівників „сепаратистів” прислали з Москви. Крім того, серби проголосили Республіку, а московські „інструктори” вимагали приєднання до Росії (як і Крим), яке потім змінили на „республіки”.
Наслідки затії сербських сепаратистів 1991 р. були жахливими: загинуло понад 10 тисяч людей, 100 тисяч було депортовано. Сепаратистів підтримували військом та парамілітарними угрупуваннями серби тодішньої Югославі, завдяки рішенню тодішнього президента Мілошевича. Чотирирічні бої з хорватськими силами та перемовини не давали жодної надії на мирне врегулювання цього конфлікту.
Хорватський уряд вже не мав довіри до жодних угод і тому організував військову операцію „Буря”, завдяки якій було звільнено майже 30% території Хорватії від сепаратистів. Під час цієї операції загинуло понад 1000 людей, з яких половина була – цивільні. Обидві сторони звинувачували одна одну у воєнних злочинах перед Міжнародним трибуналом у Гаазі, але все закінчилося закликом Трибуналу до злагоди і змирення.
З відступом часу (20 років!) можемо спокійно підвести підсумки і ствердити, що коли б не відбулася операція „Буря”, то протягом 20 років було б вбитих тисячі солдат і цивільних, були б зруйновані (ще більше) міста та села, інфраструктура хорватської території, на якій відбувалася війна.
Ми бачимо, до чого провадять „перемир’я” на сході України, де бандити під назвою „сепаратисти” щодня нищать українські міста і села, вбивають, чи ранять українських солдат та цивільне населення.
Окупанти та злочинці різного ґатунку на сході України навіть „доглупалися” до того, що, мовляв, за допомоги російських фахівців, можуть сконструювати тзв. „брудну бомбу” і вжити її проти України, щоб приховати свої злочини проти населення Донбасу та збиття малайзійського літака „Боїнґ”, жертвами якого стали невинні діти та громадяни кількох країн у кількості 298 осіб. І саме новини та заяви деяких терористів про „успіхи” над виготовленням згаданої „брудної бомби” повинні змусити українських генералів та керівників задуматися над питанням, як скоріше звільнити окуповану територію східної України, щоб недозволити бандитам „бавитися” з радіоактивним матеріялом, який був би не тільки кінцем для багатьох тисяч людей Донбасу, але й самих терористів. Ізраїль відомий з того, що часто застосовує пренетивні заходи, щоб уникнути великих втрат своїх громадян. Чи не час задуматися над цим і українським командувачам, щоб недопустити до створення „брудної бомби” брутальних і безвідповідальних терористів!?
Історія є наукою, яка не вимагає плати, але щоб застосовувати її досвід, то слід її вивчити. Не вистачає проголошувати промови про недоторканість наших кордонів, про цілісність державної території – їх слід захистити, а поки кордон в руках бандитів і ворогів української держави, то не може бути й мови про „недоторканість територіяльної цілісності”.
Щоденні новини про вбитих та поранених, про неприпинення вживання важкої зброї, ракет, танків, якими терористи порушують перемир’я, яке підписали у Мінську їхні керівники та головний спонзор, є свідченням того, що слід українцям не сполягатися на те, що Європа, чи США вирішать їхню проблему. Полеглі патріоти Майдану та герої тзв. АТО вимагають дій не задля того, щоб щодня окупанти вбивали інших патріотів, але задля того, щоб Україна стала вільною і цілісною в рамках кордонів, визнаних цілим світом (навіть Росією, перед її агресією).
Хорватія не мала такого жахливого аґресора, якого має Україна в особі кремлівських хижаків, але вона й не мала такої потужної оборонної техніки та таких досвідчених бійців-патріотів, якими стали не тільки добровольчі загони, але й Збройні сили України, які вже довели, що здатні не тільки оборонитись, але й звільнити міста та села. Захист територіяльної цілісності України не в руках НАТО, чи США, Європи, але в руках самих українців. Хорвати довели, що кількісна та якісна військова перевага Сербії була „слабкою” проти волі хорватів звільнити свою територію від сепаратистів.
Колись совєтські комуністи ділили війни на справедливі та несправедливі, визвольні та загарбницькі і саме ці терміни: справедлива та визвольна є на боці українського народу, бо він бореться за своє визволення з понад 300-річного поневолення. Несправедлива та загарбницька війна є ознакою російської аґресії не тільки по відношенню до окупованого Криму, але й сходу України, де живе більшість етнічних українців. І не сепаратизм є проблемою Донбасу, але імперська аґресія Кремля, який і досі не зрозумів, що часи імперій відійшли у забуття, а народи, які зазнали волю, вже ніколи не погодяться жити в імперському ярмі!
Дивує, що серед українських високопосадовців все ще лунають надії на Мінські домовленості, які вже місяцями грубо порушуються терористами, які за увесь час вже десятки тисяч разів гарматами та ракетами обстрілювали й обстрілюють позиції українського війська. Вже можна назвати тисячі вбитих та поранених українців від бандитських окупантів, то звідки отой оптимізм навіть у шановного політика, львівського мера А.Садового?
Пан Садовий, у розмові з Радіо Свобода, висловився, мовляв: „сьогодні війни виграє інтелект і розум”, тому військової перемоги на сході України не буде. Пан Садовий прирівняв окуповану східну Україну до окупованої Східної Німеччини, а бетоновий мур в Берліні до межі між окупантами Донбаса та рештою української території.
Звичайно, кожен має право висловити свою думку і порівнювати навіть речі, які далекі від себе і не вміщують сенсу, чи логічних висновків. Справа в тому, що НДР (Східна Німеччина) була відокремлена від решти території внаслідок програної війни, а східна Україна та Крим окуповані внаслідок загарбницької політики Кремля. Отже, Німеччина була поділена між переможцями.
Оскільки Західна Німеччина була під „доглядом” західних країн-переможців і їй ніхто більше не загрожував, то вона могла всі сили кинути на відбудову зруйнованої країни, будувати нову політичну систему. Державний кордон між східною та західною частинами країни був стабільним і від самого початку його встановлення тут ніколи не було брутальних обстрілів та нападів зі сходу, які вже другий рік відбуваються на лінії, яка відокремлює терористів від решти України.
Іншими словами, німецький кордон був цілковито підконтрольним країнам-переможцям, а не терористам, які збивають цивільні літаки, які руйнують школи, лікарні, житлові будинки, інфраструктуру та ін..
Німеччина, як і вся Європа, розвивалася на основі підписаних угод, яких дотримувалися сторони-переможці, міжнародних угод та міжнародного права, які були випрацьовані ООН. Україна ж має до діла не з переможцями, чи переможеними, але з порушенням всяких міжнародних норм, правил та законів, з аґресором, який безсоромно окуповує територію країни, яку визнав суверенною, який спонзорує фінансово, зброєю та військом терористів, який, без повідомлення, порушив дане слово ҐАРАНТІЇ суверенітету України і розпочав неоголошену війну, яку перед світом заперечує.
Виграти війну інтелектом і розумом можна лише там, де присутній „інтелект і розум”, але не там, де аґресія та кримінальна поведінка оголошена державною політикою. Хорвати це зрозуміли вже 20 років тому. Дасть Бог, що й в Україні знайдуться політики і генерали, які зрозуміють, що з терористами не може бути домовленостей, бо вони їх недотримуються. Шкода лише тих щоденних жертв, які є наслідком наївної віри на домовленості з бандитами, які насолоджуються вбивством і не розуміють, що це таке угода, гуманність, чи зобов’язання, бо ж вони є дітьми і виконавцями порушника усяких міжнародних принципів та законів і правил.
Вже з малих літ нас вчили, що там, де нема світла правди і справедливости, там панує нечисть, розбрат та темнота. Коли б у Кремлі керувались „інтелектом і розумом”, замість аґресивної окупації, замість порушення даного слова, замість тотально брехливої пропаґанди та звинувачень ще вчорашніх „братів” у вигаданому фашизмі, націоналізмі, канібалізмі та всяких вигаданих звірствах, то не дійшло б і до окупації Криму та сходу України. Але ж коли б! А там, де нема „інтелекту і розуму” – не слід сподіватися на їхню перемогу.
Українським політикам незашкодило б дотримуватися поради великого гетьмана України Богдана Хмельницького: „Нащо говорити там, де треба діяти?”
7.8.15 р..
