Андронік Кармелюк
«Народження Європейського чуда не мало нічого спільного
з колоніялізмом чи «загарбаним багатством»,
воно могло виникнутии лише завдяки –
енергії, жадобі до знань та відвазі європейців»
Під таким твердженням, яке ми винесли як мотто до цієї статті, відома експертка з міжнародних взаємин Мія Доорнаарт виступила на філософському факультеті Католицького університету в бельгійському Лювені. Вона виголосила доповідь на науковому семінарі для здобувачів докторатів.
У своєму виступі Мія Доорнаарт намагалася показати, на основі історичних прикладів, чому тепер колись прогресивна та інноваційна Європа загрозливо відстає від конкурентів у нинішньому глобальному світі. На думку Мії Доорнаарт, це могло статися головно через брак енергійних рішень і здобутків передових знань, та через відсутність ініціятиви з боку європейців.
Пропонуємо вашій увазі головні тези історичного викладу Мії Доорнаарт, який появився друком в її постійній колонці для фламандського щоденника «De Standaard».
Текст переклав Андронік Кармелюк
– * – * – * –
20 вересня 1414 року в Китаї проходила небачена до того часу тварина, точніше – жирафа, вона прямувала до імператорського палацу в Пекіні. Жирафа ступала на поводку бенгальця, це був подарунок султана від африканського портового міста Малінді, що на узбережжі Індійського океану. Ця сцена зафіксована на сучасному малюнку.
Поважно крокуюча тварина була трофеєм одного з найбільш дивовижних, і водночас неймовірних експедицій в історії мореплавства. Довгі 30 років, від 1405 до 1433 року, імператор Юнгле від нової династії Мінів відправляв у далекі плавання найбільший флот дерев’яних кораблів, якого світ до того часу не бачив. Керівником флоту був найвищий придворний євнух Чжен Ге, адмірал-дипломат. Він здійснив сім епічних подорожей цим флотом, долаючи Китайське море та Індійський океан, від Тайваню аж до Перської затоки та до східного берега Африки.
За китайськими літописами, експедиція з 1405 року складалася з понад 27.000 моряків і флоту з приблизно 250 кораблями, котрі супроводжували т.зв. скарбові кораблі, це були величезні судна з сімома щоглами і мали по кілька палубних поверхів. Така могутня демонстрація влади й багатства мала за мету справляти враження на країни в регіоні Індійського океану і налякати їх. Це дало свій результат. Повертаючись до Китаю, флот привіз до Пекіну послів із різних держав, там вони визнавали імператора Китаю їхнім зверхником і приносили до його ніг цінні подарунки.
«Вражаючі флоти династії Мінів були, в порівнянні з космічними польотами на місяць, однаково інноваційні та дуже коштовні. Але вони залишили по собі теж дуже мало, так як і сліди від людських ніг у місячному пороху». Про це пише у своїй історичній праці «Сonqueros. How Portugal forged the first global empire» британського історика Roger Crowley (Роджер Кровлі «Конкістадори. Як Португалія створила першу глобальну імперію», 2015). Адже політичний клімат у Китаї радикально змінився. Імператори почали будівництво нових секцій Великого Муру, вони заборонили морські подорожі, країна відвернулася у своє нутро. Славетний флот зігнив, Китай поволі скочувався у застій і занепад.
Тоді як у 1453 році османи зреалізували давню ісламську мрію: вони завоювали Константинополь, перлину східного Середземного моря і центр православного християнства. Вони просунулися вглиб Європи, дійшли аж до Буди над Дунаєм й з’явилися одного дня перед воротами Відня.
За владарювання Сулеймана Величного (1520-1566) Оттоманська імперія була наймогутнішою та найбагатшою потугою в Європі. Вона контролювала Середземне море і відрізала доступ «християн» від прибуткової торгівлі дорогими товарами зі Сходу: перлами, шовком, ладаном і, очевидно, дорогущими прянощами.
Але й тут матеріяльна розкіш ховала в собі вже зародок занепаду. Бо ця імперія будувала свій власний «Великий Мур». Під тиском ісламського духовенства протягом трьох століть було заборонено на османській території мати друкарні, отже й не можна було поширювати друковані книжки. Таким чином Оттоманська великодержава прогавила епоху модернізму і перетворилася на «Хвору людину Європи». Яка іронія долі: у німецькому Майнці Йоганнес Гутенберг побудував свою прогресивну друкарню саме в тому часі, коли був завойований Константинополь. Не під тиском «білих імперіялістів», але з власної волі Китайська та Оттоманська імперії рішили відтяти зв’язки зі здобутками знань та від зовнішнього світу.
Європа 1500 року не являла собою нічого важливого. Однак, раптом вона перехопила ініціятиву. « Щось магічне зрушилося в дусі європейців, і Європа, яка переживала хвилю за хвилею новйй поступ, наростила тепер усім відому цивілізацію. Вона стала першою цивілізацією, яка охопила весь світ». Цей процес описує Кішор Магбубані, сингапурський професор політології і колишній дипломат, у збірці есеїв п.н. «Can Asians think?» (1998, «Чи китайці здатні думати?»). Народження цього європейського чуда не мало нічого спільного з колоніялізмом та «загарбаним багатством», а виключно з енергією, жадобою до знань і відвагою.
Найкращий приклад становить Португалія початку 15-го століття: вона мала заледве 1 млн населення та королів, які були забідні, щоб могти бити монети з дорогих металів. Під керівництвом енергійної Авіської династії вона використовувала своє Атлантичне положення, щоб розвідати відкритий океан. Її королі та князі, серед них принц Енріке Мореплавець, заснували наукову навігаційну академію, влючно з бібліотекою, і до неї залучали картографів та вчених з усієї Європи.
Плавзасоби, в яких відчалювали відкривачі нових континентів, були малими човнами в порівнянні з гігантськими кораблями Чжена Ге. Але ними португальці долали будь-які небезпеки й плили навколо світу. При тому створювали мережу торговельних постів по всій земній кулі. Еспанці ступали їм на п’яти, інші європейські країни йшли за їх прикладом. Завоювання в Євразіятському світі змінив свій напрям.
Друковані книжки широко розходилися по країнах і приспішували поширення знання та науки. Конкуренція між європейцями лише прискорювала розвиток. Але зародок пізнішого занепаду ховалось якраз у бурхливій конкуренційній енергії. На початку 20-го століття Європейська цивілізація ще була панівною у світі, але протягом трьох десятків років Європа встигла знищити саму себе у двох світових війнах.
Китай у другій половині минулого століття знайшов дорогу назад – до зміцнілої держави, до економічного оновлення, і став міжнародною потугою. Натомість, Ісламський/Арабський світ залишався інтелектуально закритим, економічно відсталим, і виснажував свої сили у кривавій міжусобній боротьбі, як у Сирії та в Іраку.
А що Європа нині? Окремо європейські країни вже не здатні впливати на світ. Але й гібридний, неповороткий Євросоюз також уже не має такого впливу. Європа дедалі слабше представляє собою геополітичний фактор.
Проте, з погляду громадського, інтелектуального та академічного – Європа являє собою ще значний потенціял. Але як довго ще? Якщо найгарячіші дискусії в університетах вже не йдуть про поширення свободи думки й серйозні дебати, а про їхнє обмеження; якщо студенти більше не хочуть чути, що їх «ранить»; коли демократична ідея про спільне благо грозить розчинитися у роздробленні на мікро-ідентичності; коли суспільна конкуренція менше йде про мрії та амбіції, а більше – за перевагу у жертві, вразливості, – тоді магія Європи застрягла в далекому минулому.
Декатентство, занепад – це поняття не моральне, а описове – є повільним процесом. Подібно як ми ще можемо спостерігати світло від неймовірно далеких зірок, які давно вже згоріли, так і цивілізації можуть певний час блиснути від старого жару, навіть коли її вогняне серце вже давно згасло. Саме про це і перестерігав ректор одного з найстаріших університетів у Нижніх Країнах (Бельгія, Недерланди, Люксембург), тобто в Лювені. Насправді нас повинен тривожити той факт, що ректор Лук Сельс проявив мужність тим, що нагадав нам про головне завдання університетів – як місця для вільних і відкритих дебатів. Це є пересторогою про те, що не лише гігантський флот може втопитися в історії.
Мія Доорнаарт –
незалежний експерт з міжнардних взаємин
