Широкомасштабний міжнародний збройний конфлікт у центрі Європи, спричинений агресією Росії проти України, загрожує переростанням у третю світову війну. Щоб запобігти цьому, міжнародне співтовариство має об’єднатися в антипутінську коаліцію. Її метою повинна стати ліквідація злочинного режиму, притягнення Росії до міжнародної відповідальності і створення надійних гарантій міжнародної безпеки для всіх.
Керована путінським режимом Росія кинула виклик всьому міжнародному співтовариству. Чинить варварські міжнародні злочини проти держав і народів, прагне зруйнувати базований на статуті ООН міжнародний правопорядок, порушує загальний мир і безпеку. З приходом до влади в Росії полковника КГБ Путіна за фасадом псевдодемократичних державних інститутів сформовано диктаторський тоталітарний расистський режим нацистського типу. Його ключовими елементами є розгалужений каральний апарат, потужна пропагандистська машина та чисельна армія.
Даючи відсіч російській агресії, Україна веде боротьбу за саме своє існування і одночасно захищає життєво важливі геополітичні інтереси євроатлантичної спільноти, демократій інших регіонів світу та всього міжнародного співтовариства.
Міжнародна протидія Росії почалася фактично одразу після 20 лютого 2014 року, з початком її збройної агресії проти України. Засудивши дії Росії як акт агресії, запровадивши проти неї міжнародні санкції та почавши надавати військову, економічну і гуманітарну допомогу Україні, об’єктивно було розпочато процес формування антипутінської коаліції.
Після широкомасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року і шоку, викликаного їхньою варварською жорстокістю щодо цивільного населення України, цей процес значно прискорився. Провідну роль в об’єднанні всього вільного світу відіграли США і Великобританія. Переломним моментом стала зустріч міністрів оборони 43 країн світу на базі «Рамштайн». Закон про ленд-ліз для захисту демократії в Україні став важливою подією, яка вказує на чіткі паралелі між Путіним і Гітлером.
Активна і дієва підтримка України Сполученими Штатами і Великою Британією роблять їх ключовими гравцями антипутінської коаліції.
Надзавданням української дипломатії має стати цілеспрямована співпраця з учасниками Консультативної групи, заснованої у Рамштайні, з метою формального її перетворення в широку антипутінську коаліцію на кшталт антигітлерівської коаліції часів Другої світової війни.
Надзвичайно важливим залишається точне визначення завдань і цілей антипутінської коаліції. Ними мають стати:
1. Надання Україні всебічної воєнної допомоги, в тому числі й шляхом швидкого безперебійного постачання важкої наступальної зброї для досягнення перемоги над Росією, сприяння підвищенню ефективності українських Збройних Сил та розбудові власного оборонно-промислового комплексу.
2. Координація санкційної політики і застосування учасниками коаліції конкретних санкційних заходів щодо Росії для досягнення її економічного колапсу та краху путінського режиму.
3. Притягнення Росії до міжнародно-правової відповідальності як держави за грубі та системні порушення міжнародного правопорядку та індивідуальне кримінальне покарання її вищого військово-політичного керівництва за вчинення міжнародних злочинів.
Відповідальність Росії має супроводжуватися повним демонтуванням путінського режиму. Лише таким чином можна відновити мир, справедливість і міжнародний правопорядок. Засадничо неприпустимим і неможливим є українсько-російське повоєнне врегулювання в умовах збереження путінського режиму та поступок Росії на основі її неправомірних вимог. Таке врегулювання заохочуватиме Росію до нової війни, в яку знову так чи інакше будуть втягнені інші держави.
Для запобігання цьому мирний договір України з Росією має бути підписаний державами антипутінської коаліції і повинен передбачати міжнародно-правову відповідальність Росії за злочин агресії, вчинений не лише проти України, а й проти Республіки Молдова, Чеченської Республіки Ічкерія, Грузії. Сучасна Росія є системним злом, яке потребує системного і повного покарання.
На воєнно-політичне керівництво Росії має бути покладена індивідуальна кримінальна відповідальність за всі міжнародні злочини, вчинені під час всіх агресивних війн, які Росія вела після розпаду СССР.
Сьогодні обговорюється питання про можливе створення Спеціального міжнародного воєнного трибуналу, оскільки юрисдикційні обмеження деяких положень Римського статуту існуючого Міжнародного кримінального суду в принципі унеможливлюють притягнення до відповідальності воєнно-політичного керівництва Росії за злочин агресії. Разом з тим, Римський статут передбачає можливість застосування його положень про покарання за злочини геноциду, воєнні злочини та злочини проти людяності, але лише за злочини, здійснені після 1 липня 2002 року – дати набуття ним чинності. Отже, механізм МКС сьогодні може бути задіяний для часткового покарання путінських воєнних злочинців. Разом з тим, слід розуміти, що кримінальне покарання вищого воєнно-політичного керівництва Росії може реально відбутися лише у випадку встановлення і притягнення до відповідальності цієї держави як такої. Таким чином, пріоритетне завдання антипутінської коаліції має полягати у забезпеченні притягнення до міжнародно-правової відповідальності російської держави. Відповідно до сучасного міжнародного права, притягнення держави до відповідальності за акти агресії, воєнні злочини та злочини проти людяності не мають термінів давності.
Окрім зазначеного, на державу-агресора лягає відповідальність не лише перед окремими державами, що стали об’єктом агресії, а й перед всім міжнародним співтовариством. Всі держави, які використовують своє право на індивідуальну та колективну самооборону від агресії відповідно до статті 51 статуту ООН, мають право вимагати від держави-агресора компенсації всіх збитків, яких вони зазнали під час відсічі агресії. Це означає, що міжнародно-правова відповідальність Росії передбачає її обов’язок здійснити компенсацію шкоди, спричиненої Республіці Молдова, Чеченській Республіці Ічкерія, Грузії та Україні, а також відшкодувати всі збитки, яких зазнали держави антипутінської коаліції. Ці збитки мають враховувати:
1) кошти, які вони витратили на збройну, фінансову та гуманітарну допомогу Україні, включаючи кошти на допомогу українським біженцям за кордоном;
2) витрати, викликані застосуванням проти Росії міжнародно-правових санкцій.
Зараз почалися дискусії про те, що для повоєнного економічного відродження України слід залучати фонди і ресурси Євросоюзу або запровадити проект на зразок «плану Маршалла». Звичайно, такий підхід не варто виключати, але Україна має насамперед вимагати компенсації всіх економічних витрат і реалізації планів відродження національної економіки за рахунок коштів Росії як держави-агресора.
Особливості відповідальності за злочин агресії полягають і в тому, що можливе обмеження суверенітету і міжнародно-правової суб’єктності держави-агресора, а також позбавлення її частин власної території, особливо у випадках, коли вони були набуті неправомірним шляхом.
У випадку Росії мають бути: демонтована система пропаганди рашистської ідеології, а сама ідеологія заборонена; реформовані каральні органи, насамперед ФСБ; створені умови для вільного самовизначення народів та націй, які були у свій час уярмлені кремлівським імперіалізмом і нині насильно утримуються у складі Росії; деокуповані неправомірно загарбані в минулому території інших держав.
Росія має бути позбавлена статусу постійного члена Ради Безпеки ООН.
У Росії має бути вилучена і знищена вся зброя, використання якої заборонено міжнародним гуманітарним правом, і введена заборона на оснащення російських збройних сил наступальною зброєю.
Разом з Росією до відповідальності має бути притягнена і Республіка Білорусь. З огляду на той факт, що у нападі на Україну власне збройні сили Республіки Білорусь безпосередньої участі не брали і що дозвіл на використання її території збройними силами РФ був санкціонований адміністрацією, очолюваною самопроголошеним президентом Олександром Лукашенком, відповідальність білоруської держави може бути обмежена кримінальним покаранням особисто Лукашенка і окремих лояльних до нього представників вищого білоруського воєнно-політичного керівництва. Ця кліка фактично виконує функції окупаційної адміністрації, яка перебуває під тотальним контролем путінської Росії.
Антипутінська коаліція має стати відповіддю міжнародного співтовариства на злочинну поведінку Росії, яка системно, постійно і грубо руйнує міжнародний правопорядок, порушує загальний мир і безпеку та породжує ризики майбутніх серйозних зазіхань на суверенітет і територіальну цілісність окремих держав світу. Завершенню її створення немає розумної альтернативи, оскільки путінський режим не прагне до припинення війни з Україною, відмовляється відновити її територіальну цілісність і в принципі є неспроможним до цивілізованого і чесного повоєнного врегулювання. Путінський режим являє собою тотальну загрозу цивілізованому демократичному світу, загальному миру і безпеці людства.
Створення волелюбними державами світу антипутінської коаліції та виконання поставлених перед нею завдань має стати їхньою історичною місією. Її успішне здійснення неодмінно призведе до відновлення і встановлення справедливого миру, зміцнення заснованого на правилах міжнародного правопорядку, а відтак створення надійних безпекових гарантій для всіх.
Насамкінець кілька слів про ядерний удар, який Кремль нібито може завдати у відповідь. Це головний аргумент прихильників «умиротворення» Путіна.
У Кремлі точно знають про абсолютну перевагу Заходу над Росією у воєнній, економічній і технологічній сферах, у людських ресурсах, стратегічному плануванні та геополітичних впливах. У Москві також усвідомлюють, що Росія неодмінно зазнає поразки у збройному протистоянні з НАТО. Однак Кремль свідомо використовує ядерні погрози як засіб шантажу. Якщо зараз Москві вдасться залякати Захід ядерною зброєю, то це спричинить небезпечний прецедент і спонукатиме інших до такого шантажу. Це матиме руйнівні наслідки для міжнародного правопорядку.
Керівництво НАТО вже зараз має публічно попередити Москву про конкретні негативні наслідки для Росії в разі застосування нею першою ядерної зброї.
Випросити у Путіна справжній мир не вдасться. Росію можна лише змусити до справедливого миру.
Володимир Василенко
