Ярослав Сватко
Акт Відновлення Української Держави 30 червня 1941 року сьогодні є одним з українських опорних пунктів у гібридній війні проти України. Самоусвідомлення нації є важливіше від танків і гармат, бо зброєю керують люди. Практика інформаційної війни показує, що можна дезорієнтувати солдата так, що він не наважиться стріляти у ворога, навіть маючи наказ. Але буває й так, що людина, не маючи державного наказу захищати країну, має внутрішній, моральний наказ. І вона знаходить зброю, і захищає ефективніше, ніж професійний військовий аватар, бо має моральну мотивацію. Акт 30 червня дає цю мотивацію, і тому він зазнає таких атак у російсько-українській інформаційній війні.
Більшість закидів стосується 3-го пункту Акту, де українці фактично стверджують, що у випадку визнання Німеччиною Української Держави, українська армія разом з німецькою звільнятиме українські території від московського окупанта. Кажуть, що це – колаборація. Ті, що кажуть, користуються політикою подвійних стандартів. Не так давно у Петербурзі відкрили меморіяльну дошку фінському союзникові Німеччини маршалу Маннергейму, і нічого про колаборацію на меморіяльній дошці росіяни не написали. І Маннергейм реально воював з червоною армією, а в українців держава, проголошена 30 червня навіть не встигла сформувати кілька полків, не те, що армію. З іншого боку, за два роки до Акту Сталін підписав з Гітлером договір про поділ Європи, і реально імплементував його: ліквідував три балтійські держави, поділив Польщу. Наслідком цієї змови з Гітлером було не лише знищення держав, але й позасудове знищення державної еліти на окупованих територіях – в Катині розстрілювали не лише інтернованих польських офіцерів, але й державних службовців, керівників поліції, ба навіть священиків. Чи хтось засудив Сталіна за цей колабораціонізм, який закінчився реальним нищенням держав і людей? Ні, бо політична кон’юнктура зробила Сталіна союзником західних держав, і їм з тактичних міркувань було невигідно випоминати СРСР про колаборацію, узаконену договором Молотова-Ріббентропа. Ніхто й не намагався засудити Маннергейма, бо була розумна політика фінської держави і сконсолідована позиція фінської нації. Українці в червні 1941 року були в значно гіршій ситуації, ніж фіни. Не маючи армії та міжнародної підтримки, ми запропонували одному окупантові союз проти іншого окупанта. Той відмовився, і ми воювали з обома.
Фактично Акт 30 червня, проголошений всупереч гітлерівцям. Саме на цьому Акті, відкинутому німецьким окупантом, будувалась моральна доктрина українського Опору. Створення УПА є прямим наслідком Акту, а люди, які проголошували Українську Державу в містах і містечках, пізніше творили місцеві загони УПА. Врешті, за проголошення Акту заплачено кров’ю в тюрмах ґестапо і концтаборах. Ми часто говоримо про двох братів Степана Бандери, замордованих в Освєнцимі, але там було два бараки українських політичних в’язнів-самостійників. Ми маємо повне право мати українську експозицію в цьму міжнародному музеї, і якщо досі її немає, то це реалії постколоніальної ідеологічної окупації України Москвою. Але ця експозиція повинна бути, туди повинні їздити на екскурсії українські школярі, і вони повинні знати, що українці-самостійники карались не тільки в ГУЛАГах, але й в німецьких концтаборах, за Самостійну Україну.
Акт 30 червня проголошувався в безнадійних умовах. Сучасні політики-прагматики, які “рішають” питання через “тьоркі”, ніколи б його не проголосили. Акт проголошували люди, які були ідеалістами, і розуміли, що неіснуюча на момент проголошення держава матеріалізується в майбутньому через кров героїв. Вона й матеріалізувалась, несподівано для “рєшал”, які двадцять років намагалися змінити її на державу без патріотизму. Марно. Життя, покладене тоді заради рідної землі, зійшло новими героями, які сьогодні захищають Україну від того самого окупанта. Вони живуть тою самою ідеєю, що й творці Акту: немає безнадійних умов боротьби, є або смерть героя, або особиста капітуляція. А смерть героя – це неодмінно майбутня перемога. І доки в Україні будуть люди, готові черпати силу з цього джерела, наша нація буде готова дати відповідь усім викликам історії.
