Д-р. Олег Романишин
Львівський Акт проголошення відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. приблизно з 1959 р. (рік вбивства Степана Бандери) став об’єктом дезінформації і провокацій, запущених Москвою проти Українського визвольного руху ОУН-УПА. У цю діяльність, звичайно, була підключена п’ята колона і різної масти недруги України і українців. Така ситуація триває і по сьогодні.
Проте найбільш ефективним методом протистояти дезінформації і провокаціям є мова документів про боротьбу українського визвольного руху проти двох головних окупантів України, тобто, нацистської Німеччини під час ІІ світової війни та історичного ворога України – Росії.
З німецьких документів про Акт 30 червня 1941р.:
Берлін, 3 липня 1941р.:
“Айнзацгрупа Б повідомляє 2 і 3 червня 1941 р. про спроби національно настроєних українців під керівництвом Бандери проголошенням Української республіки та створенням міліції поставити німецькі власті перед доконаним фактом… В одній із тих листівок /ОУН(б)/ говориться між іншим про те, що український визвольний рух, якого раніше переслідувала польська поліція, тепер буде переслідуваний німецькою поліцією”.
Берлін, 5 липня 1941р.:
“в) В Ґенералгубернаторстві: Авторитетні націоналістичні керівники, як уже повідомлялося, взяті під домашній арешт. Бандеру переведено до Берліну. Його допит в процесі.”
Берлін, 12 липня 1941р.:
“Командуючий поліції безпеки і СД у Кракові повідомляє, що група Бандери направила до Києва біля 30 своїх членів із завданням створити там якнайшвидше український уряд такого зразка, як у Львові, і оголосити його там по місцевому радіо. Айнзацгрупа Ц попереджена.”
У томі ч.39 збірника документів “Суд над воєнними злочинцями перед Міжнародним військовим трибуналом. Нюрнберґ, 14 листопада 1945р. – 1 жовтня 1946р.” є два німецькі документи служб безпеки Райху, які пред’явили судам ніхто інший, як совєтські офіцери Кудрявцев і Кузьмін. У цих двох документах “прямим текстом” доручено: “Всіх функціонерів українського руху під проводом Бандери слід знищувати з огляду на те, що вони підготовляють (збройне) повстання” (29 жовтня 1941р.)
У другому документі знову доручено, що “Незаперчно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті з метою створити незалежну Україну. Всі функціонери (активісти) руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовноого допиту таємно страчені як грабіжники”. (25 листопаада 1941р.)
З більшовицьких документів про Акт 30 червня 1941р.
З доповідної записки (зведеної) Українського штабу партизанського руху Центральному комітетові КП(б)У про діяльність українських націоналістів на окупованій Німеччиною території України та боротьбу з ними німецьких органів безпеки (7 січня 1943):
“Ситуація на 5 грудня 1942р. Зі вступом німецьких військ на територію України, з ними прибули провідні діячі українського націоналістичного руху, і почали провадити агітацію за становлення “Українського націоналістичного уряду”. Незважаючи на те, що німецька правляча верхівка впродовж кількох років обіцяла ОУНівцям виконати основний пункт їхньої програми (тобто, державності України), фашистські воєнні власті не завагалися застосувати рішучі заходи для зупинення діяльності українських націоналістів для становлення “Самостійної України”, арештували Бандеру, вигнали з України других видатних діячів ОУН, заборонили місцевій фашистській адміністрації вербувати бандерівців для боротьби з партизанами (радянськими), об’явивши їх “небажаними” елементами.” Згідно документальних інформацій… що коли під Києвом знаходились німецькі війська, туди прибула верхівка українських націоналістів… разом з 25-ти довірених людей, …які мали негайно захопити політичну владу. (…) За даними за 2 листопада 1941р. … Розстріли німцями і репресії у відношенні до Шептицького, відмова від становлення українського уряду… спричинило серед значної частини українських націоналістів озлоблення гітлерівською політикою. На цій основі значна частина ОУНівців почала переходити в підпілля, організуючи свої сили для боротьби з окупантами.
Із отриманих інформацій ясно, що в окремих місцевостях українські націоналісти творять свої нелегальні організації для боротьби з фашистськими окупантами під гаслом “За самостійну Україну без німців”. (…) На нинішній час, коли німцям стало ясно, що дальше існування ОУН їм не лиш небажане, але й небезпечне, вони застосовують заходи задля рішучої ліквідації діяльності ОУН. Передбачуючи поважну загрозу зі сторони ОУНівців і відчуваючи їхнє лукавство до них, німецько-фашистські власті почали репресії по відношенні до ОУНівців і в першу міру проти сторонників Бандери, як найбільш небезпечних своїх “друзів”. Бандеру, згідно з останніми даними, які до нас поступили, німці розстріляли, а Мельник пропав без вісті.”
Берлін і Москва добре розуміли загрозу для їхніх планів, яку розв’язав Акт 30 червня, враховуючи події, які відбулися перед і після проголошення відновлення української державності. Як твердить історик Іван Патриляк про діяльність бойових загонів ОУН, “ОУНівці зуміли підняти повстання в 26 містах, самотужки встановити контроль над 19 містечками й захопити значні трофеї (тобто, зброю)… Націоналісти одразу ж після проходження фронту спромоглися встановити владу в 187 (з 200) районах західно-українських областей і в 26 районах Правобережної України, створили обласні управління в Тернополі, Львові, Рівному, Дрогобичі, Станіславі (нині Івано-Франківську) та Луцьку.” А після проголошення у Львові Акту відновлення державності і створення Українського Державного правління (УДП) на чолі з Ярославом Стецьком, завдяки цим місцевим національним органам влади, про які ішла мова, прокотилася хвиля локальних народніх маніфестацій на підтримку Акта і УДП. Як твердить знову Іван Патриляк, “Ведучи мову про леґітимність Акта 30 червня 1941р., не слід також забувати, що він був підтриманий численними зборами громадян, проведеними у різних куточках Західної і Правобережної України. Про це свідчать тисячі рішень подібних зібрань, документальні підтвердження яких нині зберігаються в центральних архівах Києва.”
Разом з тим необхідно наголосити, що німці були відкрито попереджені ОУН про наслідки, якщо вони не підтримають відновлення української державності. У документі “Боротьба і діяльність ОУН під час війни. Політичні вказівки” (з травня 1941року) в розділі III “Вмарш чужих військ на Україну й українська державність.” cтатті № 3, 4: “Держави, які ведуть боротьбу з Москвою і не ставляться вороже до України, трактуємо як природних союзників. (…) Основною передумовою того є визнання і пошанування з боку тих держав суверенности і соборности України та дійсно позитивне відношення до української державности.” (…) В розділі IV цього документа, у статті №8, сказано: “Якщо б на Україну прийшли війська таких держав, що вороже відносилися б до української державности, тоді наша визвольна боротьба увійшла б у новий період.” А після ліквідації німцями УДП, арешту Степана Бандери і Ярослава Стецька і початку масових репресій, ОУН(б), на вимогу німців відкликати проголошення державності, 27 липня 1941р. уже недвозначно уточнила своє становище з травня 1941р. щодо “чужих військ на території України”: “Удар проти уряду, тим самим проти ОУН стане, отже, ударом по зовнішньополітичній концепції, яку ОУН представляла перед українським народом і представляє долі… Цей удар по українському уряді буде трактуватися українським народом як ворожий акт Німецького Райху проти ідеї української державності.”
Отож, як документація, так і конкретні напрямки боротьби незаперечно вказують на факт, що взаємини між ОУН(б) і німцями були безсумнівно і виключно ситуативними згідно класичної формули “ворог мого ворога – мій можливий союзник”. Цей принцип відображений навіть у начерках тексту самого Акта проголошення, а саме: у первісному тексті Акта з Інструкції кадрам ОУН із травня 1941р. НЕМАЄ жодної згадки про якийсь союз з німцями. А у начерку з 30 червня уже є т.зв. “третя точка” про співпрацю і т.д., яка була зумовлена присутністю німецьких військ в Україні. Проте, за твердженням свідків чину Проголошення, цю полемічну “третю точку” спіткала наступна доля: на подію проголошення у будинку “Просвіти” прийшли непрошені емісари німецької сторони – капітан Ганс Кох і майор Ернест фон Айкерн. Після прочитання Акта, між німцями і головою УДП Ярославом Стецьком зав’язалася гостра конфронтація щодо проголошення української державності “без відома Берліна”. Під час перепалки майор Ернест фон Айкерн заявив, що держави “українці ніколи не будуть мати”. Тоді Голова УДП скреслив “третю точку” з Акта, передав справлений текст документа диктору радіо Зенону Тарнавському з дорученням “Іди і проголошуй”. Свідком цього інциденту був також учасник проголошення Іван Смаль та інші свідки. Що текст Акта був об’явлений в ефір без “третьої точки”, є підтверджено також у формі юридичного документа одного свідка, який був присутній на радіостанції ім. Євгена Коновальця під час зачитання тексту Акта проголошення.
До того ж, як свідчать документи, увесь комплекс революційних подій безпосередньо зв’язаних з Актом 30 червня 1941року не випав, очевидно, й з уваги червоної Москви у її далекоідучих планах військової, політичної та ідеолоґічно-пропаґандивної війни проти України, яка триває по сьогодні.
З перспективи історії, у день 30 червня 1941р. “ворог нашого ворога” не став нашим союзником, а партнером червоної Москви у нищенні України і українського народу, що, у свою чергу, дало початок безприкладній “двофронтовій” боротьбі ОУН-УПА проти двох найбільших імперських потуг того часу – нацистської Німеччини і совєтської Росії.
І на кінець:
Треба нам подбати, щоб у 80-ту річницю Акта, 35-ту річницю смерті голови Українського Державного Правління Ярослава Стецька і недавної смерті в.о. Голови УДП Богдана Федорака в США, цей вебінар посприяв офіційному визнанню державними властями України також епоху державотворення, започатковану цим Актом 30 червня 1941 року, який проклав шлях боротьбою ОУН-УПА до уже остаточного відновлення української державності 24 серпня 1991 року.
Дуже хочеться, щоб у 30-ту річницю постання відновленої Української держави сповнилася життєва, вистраждана мрія творців Акта 30 червня 1941 року врешті їм дійти до уже вільного Києва через офіційне визнання у 2021 році їхнього подвигу у 1941 році.
(Це текст виступу д-ра Олега Романишина в рамках вебінару “Незалежність перед Незалежністю. Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941року.”, організованому Ліґою Українців Канади, Спілкою Української Молоді в Канаді за участі історика, науковця д-ра Миколи Посівнича, головного доповідача 26 червня 2021р.)
