Доктор історичний наук, декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк спростовує міф про «колабораціонізм» Організації Українських Націоналістів (бандерівців) під час підготовки та проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941р.
Цього року ми відзначаємо два великі ювілеї – 75 років Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 р. і 25 років Акту проголошення Незалежності 1991-го. Півстоліття розділили ці знаменні дати, і щоб збагнути, що відбувається зараз, треба відрефлексувати події, що відбувалися 75 років тому. Чому тоді оголошення незалежності не призвело до створення стійкої, стабільної незалежної держави? Чому політичні еліти в особі ОУН (б), які набагато краще були підготовлені до формування державності, які набагато краще розуміли, чого вони хочуть, яку державу будують, чому, на відміну від явно слабшої еліти періоду 90-х рр., не змогли реалізувати своїх планів?
Для цього треба розуміти, які були плани в ОУН (б), що вони хотіли зробити в 1941 році, які були перепони.
За Акт 30 червня 1941 року бандерівській ОУН закидають чи в не найбільшу провину «колабораціонізм». Радянська, польська, російська історіографія і пропаганда обливали цю подію найрізноманітнішим брудом, прив’язавши до Рейху весь український визвольний рух і очорнили факт боротьби за українську державу.
Треба зазирнути за лаштунки тих подій. Відомо, що протягом 1940-1941 рр. в ОУН стався трагічний розкол на дві «фракції». Але при цьому обидві структури мали стратегічну мету – відновити українську державу. На початок 1941 р. стало очевидно, що справа іде до великого зіткнення між Німеччиною і СРСР. Зокрема, з листування між представниками української політичної еміграції видно, що війна буквально «витала в повітрі».
Війна передбачала появу Вермахту на території України. В цих умовах кожен відповідальний політик мав з’ясувати, як керівництво цієї держави, що збирається вступати на територію України, ставиться до ідеї відновлення незалежності України. Від бандерівської і мельниківської ОУН до Німеччини були надіслані відповідні меморандуми, де зазначалося, що лише у випадку, коли Німеччина сприйме Українську державу як союзну, а не як підлеглу, можна вести переговори і мову про союзницькі стосунки. В бандерівському меморандумі навіть були погрози, що Німеччину чекають погані наслідки, якщо та не визнає самостійність України. Дуже сміливий крок як на червень 1941 року! Один з авторів меморандуму, до речі, був сам Степан Бандера. Втім, офіційної відповіді з Берліну так і не надійшло.
Те, що Акт 30 червня не був колабораційним, свідчить той факт, що він готувався в цілковитій таємниці від керівництва Рейху і став «громом серед ясного неба» для нацистів. В травні 1941 року було складено інструкції «Боротьба і діяльність ОУН під час війни». Там був чорновик Акту, де було запропоновано виголосити, до речі, не відновлення, а проголошення незалежності. В тому ж чорновику не було і натяку на «3-й пункт», який використовує радянська пропаганда на користь своїх звинувачень в «колабораціонізмі» з боку ОУН. За задумом бандерівців, похідна група на чолі зі Стецьком мала увійти у Львів із батальйоном «Нахтігаль» поперед військ Вермахту, взяти під контроль місто і проголосити Акт. Група Стецька в’їхала 30 червня у Львів на радянському трофейному ЗІСі із радянським шофером-втікачем. Весь цей день Стецько витратив на організацію зборів, підготовку до проголошення Акту, а в цей час у Львів масово увійшли німецькі війська. Довелося редагувати документ, в якому в останній момент оунівці згадали Німеччину (як дипломатичний крок, що мав посіяти у німців принаймні дискусію про визнання України).
Микола Карпій згадував, що Дмитро Мирон-Орлик ще за 5 днів до виголошення Акту вимагав стріляти по німцях, якщо вони не визнають українську державність. Потім, внаслідок агресивних дій німців, пункт 3 Акту денонсували. Натомість ОУН (б) виголосила відозву «Влада у наших руках», де вимагала чинити збройний опір нацистам. В липні, 8-го числа, були підготовані інструкції до похідних груп, похідні групи почали переводити у підпілля, тактику поведінки змінювали – замість створення українських гарнізонів, бандерівці готували людей, які готові були чинити збройний опір нацистам.
Іван Патриляк, тези виступу під час ІІІ Бандерівських читань
підготував Сергій Багряний, Українська Інформаційна Служба (УІС)
