Як представник газети, акредитованої при Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку, я написав до прес-представника Російського Постійного представництва при ООН прохання прокоментувати недавній рейд озброєних, вбраних в маски російських поліцейських на бібліотеку української літератури в Москві . Рейд супроводжувався подальшим обшуком в приватних резиденціях, принаймні, двох осіб пов’язаних з цієї установою та їх затриманням або арештом. Тоді я поспілкувався з Управлінням Верховного комісара ООН по правам людини в Женеві з проханням дати заяву, щодо цього питання. Нарешті, я представив той самий запит до Ради Європи Управління Верховного комісара по правам людини. Я все ще чекаю відповіді. Я не очікую жодної відповіді з російського представництва. Відповідь від ООН та РЄ, я можу тільки припустити, повинна бути надана.
Це був не перший раз, протягом останніх кількох років, коли бібліотека була предметом нападу з боку російської влади. Насправді, за останнє десятиліття Росія при прем’єр-міністрі, а нині президенті Володимиру Путіну не тільки напала на територію свого сусіда Україну, але переслідувала своїх власних громадян українського етнічного походження. Найбільш кричущим прикладом останнього, напевно, була тільки ліквідація двох національних координувальних українських неурядових організацій, що діють в Росії: Об’єднання українців Росії, сформований в 1992 році та Федеральна національно-культурна автономія українців у Росії, утворена у 1998 році. Обидві були сформовані ще до приходу Путіна до влади в якості прем’єр-міністра уряду Бориса Єльцина. Відношення Росії до її української меншини, протягом всієї історії, було значно гіршим ніж цивілізовані міжнародні норми вимагають. Однак протягом останнього десятиліття погане поводження стало кричущим.
Що є рушійною силою Росії у зловживаннях щодо українців у Росії? Я б сказав, що пропонуючи такий термін, як “етнічна чистка” не буде гіперболічно.
Справа Росії проти ОУР і ФНКАУР знову заслуговує уваги та чітко передбачає мотив, щодо найбільш недавньої активності Росії. Російська влада діяли “для форми” через Міністерство юстиції Росії та її гнучких судів в знищенні тільки двох українських національних координаційних організацій в 2009-2011 рр. Крім дрібних порушень, таких, як проведення конвенції через кілька тижнів після терміну встановленого в підзаконних нормативних актах, звинувачення проти цих двох інститутів носять політичний характер.
Обвинувачення стверджувало, що 29 жовтня 2009 року, один з лідерів української громади в ім’я українського суспільства, брав участь у публічному заході Радіо Свобода; що 11-12 листопада 2009 року двоє співголів ФНКАУР організували і провели освітню методичну конференцію в Москві під назвою: “Історія, стан і перспективи розвитку українських досліджень в Росії”; що 26 листопада 2009 року під головуванням одного з лідерів, котрий представляє ФНКАР відбулася подія в пам’ять “жертв Голодомору і вбивства українців в 1930-х роках” і, що цей захід було організовано для підтримки та вшанування пам’яті жертв з “вічним вогнем” та виставкою, що складалася з документів та мистецтва на тему:« Голодомор 1932-33рр. геноцид українського народу “, яка відкрилася вже у Києві 25 листопада 2009 року.
Не дивно, що ці заяви були прийняті в повному обсязі російськими судам декількох рівнів.
13 січня 2011 року, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров відверто заявив, що ліквідація ФНКАР було результатом її, нібито, політичної діяльності.
У більшості цивілізованих громадянських суспільствах така діяльність недержавних організацій вважатиметься не тільки нешкідливою, але, насправді, хвалебною і з метою сприяння мандата установи. Тим не менш, майже не було обурення або, навіть, реакції з боку міжнародного товариства. Можливо, тому, що не було жодного серйозного несхвалення режимом тодішнього президента України Януковича, або його міністра закордонних справ Грищенка, чи посла України в Москві Єльченка. Проте, я кілька разів в ООН піднімав це питання в якості акредитованого представника Світового конгресу українців, недержавної організації в Економічній і Соціальній Раді ООН. Було трохи реакції та кілька слів співчуття від представника УВКПЛ в Нью-Йорку. І то все.
Підбадьорений відсутністю інтересу міжнародного товариства або небажанням зачинати з постійним членом Ради Безпеки ООН, Росія оголосила війну Україні і українцям. Незважаючи на процесуальні обмеження в ООН, міжнародне товариство проявило деяку міру засудження щодо територіального вторгнення. Питання про “етнічні чистки” українців у Росії, запобігання яким є серцем конвенцій ООН, ілюструється нападом на об’єкти книг, що належать до етнічної групи. Тому міжнародне товариство повинне активізуватися.
2 листопада 2015р. Аскольд С. Лозинський
