Йосиф Сірка
Таке можуть сказати хіба ті, які ніколи не цікавилися московською політикою, яка вже від самого початку Московської держави була спрямована на знищення всього, що відрізняло сусідів (вільні князівства) від неї. Першою такою історичною кривдою було брутальне зруйнування середньовічної республіки – Новгородського князівства (1136-1478).
Російська „історична наука” намагається переконати світ, що йшлося про „об’єднування”, „збирання російських земель (собирание русских). Сьогодні вже доведено, що московським князям та царям ніколи не йшлося про якесь „собіраніє”, але про загарбання. А після загарбання – нищення всього, що московити не сприймали. Тому й зникли майже всі мови, які існували на величезній території спочатку Московскої держави, а згодом Московської (Російської) Імперії.
Якщо такі народи як: карели, вотяки, іжорці, венси, остяки, вогули, самоїди, меря, мурома, весь та багато інших, які жили на розлогій площі і, в дійсності, не були велики народами, то їх було легко закріпачити і зґвалтувати вже кріпаків до іншої мови. Більшість цих народів вже протягом 2-3-х століть втратила свою мову.
На початку ХVI ст. Альберт Кампензе в листі до папи Климента VII (коло 1523-1534 р.) пише про Московське князівство (Moscovia), що воно заселене різними народами: югри, карельці, печоране, вогуличі, череміси. Збереглась із цих численних народів лише мордва, яка поділена на дві групи – ерзя і мокша, що живуть у Республіці Мордовія, яка розташована в центрі европейської частини РФ.
Щоб зрозуміти сутність Московської держави і як вона зуміла ліквідувати численні народи, щоб створити свою могутність нам вистачить одної влучної характеристики з книги Карла Маркса „Викриття дипломатичної історії XVIII століття” : „Колискою Московії було криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава епохи норманів, і сучасна Росія – лише метаморфоза Московії”. (Взяте з оригіналу: Secret diplomatic history of the eighteenth century by Karl Marx. Edited by his Daughter Eleanor Marx Aveling.— London: Swan Sonnenschein & Co., Limited, Paternoster Square, 1899.— стор. 77).
Оце „ криваве болото монгольського рабства” і було тим інструментом, яким послуговувались московські окупанти на всіх загарбаних територіях, а їхні методи і вчинки не змінились і зі змінами назви з Московії на Росію, а зараз на Російську Федерацію. За доказами нам не треба далеко йти – окупований Крим, частини Донецької та Луганської областей.
На жаль, досі в Україні ще дозволені партії, телеканали, радіо, газети та книжки, які прославляють „болото монгольського рабства”, а про своїх предків забули, або й не хочуть чути. Дивує, що в українських ЗМІ (за винятком одиниць) не помітили виступу директора Інститутуту української мови НАНУ, доктора філ. Наук, проф. Павла Гриценка на засіданні Конституційного Суду України 13 грудня 2016 р.. Цей виступ повинні б щодня передавати по ТБ, радіо, публікувати в газетах, бо він може врятувати багато „пропащих у брехні” московської пропаґанди та щоденної брехні, тобто – в „болоті монгольського рабства”
Знущанням над українською мовою можна вважати вчинок нардепа від „Опозиційного блоку” Є. Балицького, який 26 грудня 2016 р. зареєстрував у Верховній Раді законопроект про забезпечення державної підтримки заходів з розвитку, популяризації і захисту російської мови. Тзв. „народний обранець” не дбає про застосування державної мови, яка є запорукою і національної безпеки та суверенітету, бо коли б громадяни України розмовляли українською, то у Путіна не було б арґументу на анексію Крима та окупацію частини східної України. Невже ж Балицький і Ко ще надіються, що зможуть дочекатися наступної хвилі „допомоги рускоязичним”?!
Вже на часі, щоб не платити московську аґентуру не тільки у ВР України, але й на різних телевізійних каналах та радіостанціях, бо інакше московити будуть мати вічну причину „обіймати” нас своїми пазурами, від яких не тільки тече кров, але й народ забуває про своїх предків, про часи, коли був вільним і незалежним.
Найкращою відповіддю на пропозицію Балицького є вчинок Голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павла Жебрівського. Цей добродій – перший з-поміж державних посадовців, зрозумів небезпеку нової „допомоги” „соотечественнікам”, які потім терпітимуть так, як це зараз бачимо з людьми на окупованих територіях. Пан Жебрівський підписав розпорядження „Про застосування державної мови працівниками облдержадміністрації під час виконання своїх посадових обов’язків” (11.1.17 р.).
Це не було раптовою реакцією на можливу „допомогу” російськомовних з Москви – російськомовним Донбасу. Для посадових осіб ще минулого року тут були два рази організовані курси ділової української мови. І це не було таємницею, що в Україні запанує українська. Керівництво військово-цивільної адміністрації Донецької області на чолі з П.Жебрівським зробило вірне рішення у важливий час.
Крім того, у планах є також запровадження курів англійської мови, яка конче буде потрібна у майбутньому не тільки в перспективі – як асоційований член Европейського Союзу, але й країна, яка матиме більше контактів з европейськими країна, де англійською користуються як міжнаціональною. Треба сподіватися, що це послужить прикладом і для інших, щоб таким чином „вибити з рук причину” для московської аґресії.
Може й серед „Опоблоку” ще знайдуться тверезі люди, яким йдеться про Україну, а не про колоніяльне ярмо, яке тут панувало з часів „кривавого болота монгольського рабства”, сліди якого можемо впізнати на знущанні над людьми на окупованій території, над полоненими, на садизмі, ненависті до українського, до людського, на щоденному полюванні російських снайперів, яким, так виглядає, ще мало трупів 30-х рр., коли їхні попередники замордували ГОЛОДОМОРОМ та РОЗСТРІЛАМИ понад 10 мільйонів людей. Саме вони є доказом того, що з „монгольського болота” лише бездушні чорти виводяться, або ті, що вже сатані душу продали, і то вже понад 400 років.
Сподіваймось, що ЗМІ звернуть увагу на чудовий і глибоко повчальний, з історичного і практичного боку, виступ проф. П.Гриценка та єдиноправильний крок П.Жебрівського, яким ідеться про відновлення справедливості щодо нашої все ще страждаючої мови. Бо мова наша належить до найстарших на планеті, вона була й залишається для нас солов’їною, а найголовніше – вона нас врятує перед пропастю і небезпекою впасти знов до «кривавого болота монгольського рабства», з якого в Україні ще багато-хто не виліз, в тому числі і депутати «тзв. «Опозиційного блоку».
Про те, що і сам «вождь світового пролетаріята» В.І.Ленін не вірив у можливість жити з Москвою у дружбі свідчить його судження на запитання:
«Чи є у нас тяжіння «інородців» до об’єднання з великорусами під загрозою гіршого національного гніту?
<…> Росія — держава з єдиним національним центром, великоруським. Великоруси займають гігантську суцільну територію, досягаючи за чисельністю приблизно 70 мільйонів чоловік. Особливість цієї національної держави, по-1-е, та, що «інородці» (які становлять у цілому більшість населення — 57%) населяють саме окраїни; по-2-е, та, що пригноблення цих інородців значно сильніше, ніж у сусідніх державах (і навіть не тільки в європейських); по-3-е, та, що в цілому ряді випадків пригноблені народності, які живуть на окраїнах, мають своїх сородичів по той бік кордону, які користуються більшою національною незалежністю (досить згадати хоча б по західному і південному кордону держави — фіннів, шведів, поляків, українців, румунів); по-4-е, та, що розвиток капіталізму і загальний рівень культури нерідко вищі в «інородницьких» окраїнах, ніж в центрі держави»
( В. І. Ленін про Україну. Частина I. 1893—1917. — К.: Вид-во політич. літ., 1969.— С.556).
Тобто, Ленін також бачив більше того, що відокремлює московитів від решти поневолених народів, ніж це ми встановлюємо у 5-ої московської колони в Україні. Зрештою, Ленін, на противагу Путінові і його однодумцям, вважаю українців не московитами, але окремим народом. Дії та намагання Путіна продовжити життя в «монгольському болоті» через російську мову і є доказом того, що мова таки винна. Понад 10 тисяч загиблих, мільйони збіднілих, осиротілих, повдовілих, переміщених повинні нас привести до того рішення, що порятунок тільки в запровадженні державної української мови, яка ґарантує вільний розвиток і спілкування національним меншинам на території України.
Можна погодитись з твердженням, що мова не винна, але рівночасно слід зазначити, що не у розумінні московитів. Для них мова завжди була найнебезпечнішим чинником для розпаду імперії. Тому й пропали сотки мов, з яких вже не вдасться «оживити» жодної, а українську колись намагались заборонити навіть царі своїми указами, циркулярами, але не зуміли знищити її не тільки царі, але й комуністичні постанови та резолюції всяких з’їздів, політбюро та ЦК, твердженнями, що її «небуло, нема і не буде». На жаль, сьогодні оцю брехливу й ворожу стафету нищення нашої мови перевзяли представники 5-ої колони на чолі з московськими пропаґандистами «Опоблоку».
Завдяки путінським висловам і аґресивним діям проти України, російській пропаґанді, на якій поділяються й ТБ, радіо та деякі друковані публікації на території Незалежної країни, можливі і такі звернення до ВР, яке запропонував Є.Балицький. Саме завдяки ненависті до української мови, до незалежної України російська мова стала, не тільки для українців, символом рабства, руйнування, нищення національного надбання протягом тисячоліть. Російська мова стала символом московського Вампіра-Імперії, яка не може жити без «свіжої крові». Кремль, на чолі зі своїми вампірами, переконаний, що без свіжої крові він приречений. Казки ж про вампірів закінчуються смертю кровопийців, а казки побудовані переважно на правді.
В іншому разі – у «монгольському болоті» будуть плодитись лише чорти, та вампіри, яких і так вже розвелось багато, тому шукають «свіжої крові» в інших країнах та навіть континентах – гляньте на Сирію.
Торонто, 12.1.17 р.
