Здається так близько але чомусь так далеко

transnistria2

Про політичні моменти пов’язані з так званим Придністров’ям можна різно говорити — люди, громадяни Республіки Молдова на початку 1990их років, які не бажали бути румунами, а уважали, що у ту сторону піде РМ, відокремилися від РМ та влаштували власну фактично ніким досі не визнану, незалежну державу. Москва це використала та представила себе немов берегинею цих революціонерів. Це спрощення політичного стану правда. Фактом одначе є, що тут проживає майже 150 тисяч українців різної політичної свідомості, між ними понад 100,000 громадян України. Коли я тут був останнє у листопаді 2004р., Москва возила українських виборців на виборчі дільниці і кандидат Кремля Віктор Янукович одержав понад 80% голосів громадян України у Придністров’ї. Тоді були ще виборчі дільниці розміщені на території Придністров’я. Сьогодні приймати участь у виборах України громадянам України з Придністров’я можна тільки через Молдову.

У Придністров’ї стояла колись 14-а армія Москви залишок СРСР, а сьогодні є тільки російський контингент “миротворців”, хоча їх пів тисячі — трохи забагато. Україна також приймає участь у миротворчих операціях але дуже неактивно. Таких українських миротворців можна начислити на пальцях двох рук. Україна немає тут посла ні представника але при Президентові Придністров’я створили позицію представника для України. Написи по території у російській мові, але працюють також українські школи, тобто з українською мовою навчання за державний бюджет Придністров’я, українська гімназія у Бендерах, загальний університет у Тирасполі з українською кафедрою який носить ім’я Тараса Шевченка, є також пам’ятник Шевченкові в Тирасполі, а у місті Бендери при фортеці з раннього сімнадцятого століття і її музею та цвинтаря, зберігаються пам’ятники запорожцям які померли тут після Полтави, другі українські могили, пам’ятники Конституції Гетьмана Пилипа Орлика, Івану Котляревському і на менш видному місці всередині музею — гетьману Івану Мазепі.

Республіка є проросійською бо одна третина населення є російське, а тим більше, бо Росія вкладає великі кошти у її розвиток: безкоштовний газ, виплати російських пенсій російським громадянам, вивінування російських шкіл підручниками та технікою. Румунія також вкладає фонди зокрема у освіту. Україна натомість ставиться до Республіки та своїх людей, не тільки українців за походженням, але і громадян України, ніяк, не маючи жодної програми допомоги чи зв’язку, просто ігноруючи, що така територія з українським населенням існує. Представник Президента Придністров’я щодо України прямо мені сказав що на усі звернення і пропозиції співпраці з представниками України навіть на місцевому чи районному рівні, він одержує негативну відповідь.

При таких обставинах українська громада розбита, є про-російська і про-українська частини.

При моїх відвідинах українців Придністров’я я приділив увагу і допомогу ясно, що про-українським двом місцевим громадам в Тирасполі та Бендерах і різним товариствам: Спілці Українців Придністров’я, Товариству “Червона Калина”, Просвіті, Бендерській гімназії імені Івана Котляревського, разом 2600 американських доларів від Злученого Українського Американського Допомогового Комітету призначену для таких цілей: техніка для ліцею, нагородження дітей за успіхи у навчаннях і конкурсах поїздками у різні частини України, участь української команди з Молдови і Придністров’я у кубку футболу української діаспори у серпні 2018р. біля Києва, мистецьким колективам, тощо.

У аналізі непростої ситуації Придністров’ю треба зрозуміти, що ця земля поруч з Україною та, що при перших революційних кроках вона крокувала не до Москви, а до Києва. Перший президент Придністров’я Смірнов з делегацією, що включала також українців у ранніх 1990их роках поїхали в Київ з проханням прийняти їх в Україну. Лідери України відмовили і повідомили Кишинів щоби приїхали та сепаратистів арештували. Від того часу з кожним роком Україна чим більше відчужується від Придністров’я, українського населення там, і своїх громадян. На жаль цю відсутність піклування заповнює переважно Москва. І ще один приклад загадкової національної політики державних чинників України. Незважаючи на політику України, українці продовжують жити, женитися, родити, вчитися у Придністров’ї. Вони дуже прагнуть контакту з Україною та українцями. Москва діє дуже активно у противагу. Треба якось діяти чи державі Україна чи її організованій та заможній діаспорі.

askoldflagВиїзд з Придністров’я означало повернення у Кишинів на аеропорт де зустрінула мене смішна пригода. Тут мабуть треба пояснити, що я не володію російською (ні знанням ні психологією) чи молдовською чи румунською мовами. Запитав жінки при службі як будемо говорити тобто чи по-українськи (зрештою вона працює на українську фірму) чи по-англійськи. Речниця Міжнародної Авіалінії України запропонувала англійську. При завершенні вона вказала: “ю гев ту пей 15 євро чікен.” Я відповів зовсім щиро, що це дуже рано і я “чікен” не буду їсти, дійсно думаючи що вона пропонує мені їсти курку на літаку. Взяло нас кілька хвилин зрозуміти один одного, тобто що МАУ накладає 15 євро за реєстрацію на аеропорті, тобто “чек ін” . До речі треба було підійти до ще одного службовця у другому місці, щоби це сплатити. Офіціантка в між часі задержала мій паспорт. Я пробурмотів і сказав що це є дуже не вигідно тобто я назвав цю процедуру “стюпід”. Але нічого. Пішов заплатив, ще раз почекав в черзі і дістав назад свій паспорт. От так не дістав “чікен” на борту літака, але бодай віддали паспорт.

2 липня 2018р. Аскольд С. Лозинський

Опубліковано Українці в світі.