Українські самостійники у Гуляйпільському районі

Юрій Щур

Для більшості пересічних громадян сучасне місто Гуляйполе Запорізької області асоціюється, перш за все, із діяльністю анархіста Нестора Махна. Разом із тим, під час Української революції Гуляйполе також перебувало в орбіті загальноукраїнських процесів державотворення. У 1917 році у Гуляйполі діяв Революційний Комітет як орган влади, серед його учасників також були українські соціалісти-революціонери, які представляли групу при «Просвіті», очолювану агрономом Дмитренком.

Між махновцями та самостійниками (прихильниками УНР та Української Держави) точилася непримиренна боротьба. Стосувалося це і вільнокозачого руху: у Гуляйполі у 1917 році до лав Вільного козацтва вступило 280 козаків й відносини їхні з анархістами були ворожі. До цього, зокрема, призвела боротьба за соціальну базу, ідеологічні та політичні розбіжності.

У перші роки після утвердження совєтської влади на Гуляйпіллі, головним ворогом для неї була визначена саме «махновщина». Під це визначення часто потрапляли й місцеві самостійники і просвітяни. Рішення ж про ліквідацію гуляйпільської «Просвіти» було прийняте на рівні керівників повіту 2 серпня 1921 року. Тоді постановили негайно заарештувати правління міського просвітянського осередку. Крім того, враховуючи, що усі «Просвіти» у повіті «мають таке ж забарвлення», вони також підлягали ліквідації. Всі документи, видані «Просвітою», з того дня вважалися недійсними, а справи осередків підлягали опечатуванню й перевірці.

Під час німецько-совєтської війни боротьбу за самостійність України продовжили оунівці. У Гуляйполі створення осередків ОУН відбувалося з двох «джерел». Сюди прибули 2 учасники Похідної групи після проведення організаційної роботи в Оріхові. Крім того, майбутній керівник мережі ОУН у Гуляйпольському районі, шеф району Микола Зінченко, тримав зв’язок із рідним братом Олексієм Зінченком, який був провідником ОУН Мар’їнського району Донецької області. Зв’язок між гуляйпільськими оунівцями та запорізьким керівництвом й оріхівським осередком ОУН восени 1941 року здійснювали Іван Шишура та Володимир Процик.

Йосип Зінченко

У Гуляйпільському районі оунівцям на чолі з Миколою Зінченком вдалося створити досить міцну і розгалужену організацію, яка за неповними даними об’єднувала осередки у самому Гуляйполі, селах Марфополі, Хвалибогівці (з 1958 р. – Добропілля), Санжарівці (з 1946 р. – Полтавка), Верхній Терсі, Туркенівці (з 1946 р. – Новоселівка), Воздвижевці, Успенівці, Варварівці та залізничній станції Гуляйполе (смт. Залізничне). Осередок у Марфополі очолював брат керівника районної ОУН Йосип Зінченко, який був директором місцевої школи. Після повернення совєтської влади до Гуляйпільського району він був заарештований і засуджений.

За наявними на сьогоднішній день матеріалами, гуляйпільська ОУН мала три канали зв’язку. Окрім Запорізького обласного Проводу, було налагоджено канал постачання літератури з Донбасу, зокрема з Мар’їнського району. Також через учасницю підпілля Марію Махновець було налагоджено постачання літератури з Києва. Зокрема, на початку 1943 року вона привезла із столиці близько 400 книжок невеликого розміру, об’ємом 8-10 сторінок, у яких пропагувалося звільнення України від нацистів та більшовиків. Отримана література поширювалася серед низових ланок гуляйпільської районної організації. Крім того, бухгалтер агроконтори Сліпченко отримував літературу для поширення серед членства у Пологівському районі.

Нацистські спецслужби ретельно відстежували діяльність оунівців на Гуляйпіллі. У цьому їм допомагала агент жандармерії А. Макішина, яка надала детальну інформацію про місцевий актив. За даними гуляйпільського краєзнавця Василя Коростильова, до арештів членів ОУН приклав руку і якийсь Шаповалов, який під час окупації був поліцаєм, а після повернення радянської влади став працювати у міліції (агент НКВД?).

Протягом січня-березня 1943 року відбулися арешти, в ув’язненні опинилися районний провідник Микола Зінченко, Іван Шишура, Лоскутов, Григорій Качан, інспектор народної освіти Василь Калашников, директор школи Процюк, директор банку Деркач, завідуючий земельної управи Дмитро Талан. Невдовзі після арешту з-під варти були випущені Василь Калашников, Дмитро Талан, Лоскутов та Іван Шишура.

За даними Василя Коростильова, репресій зазнали також голови сільгоспкооперативів Кізіленко, Попов та Розсоха. В с. Успенівка заарештували братів Жовніренків. Декого із заарештованих було розстріляно у протитанковому рові на околиці Гуляйполя, по дорозі до смт. Залізничне.

Микола Зінченко та Григорій Качан із Гуляйполя були відправлені до в’язниці СД м. Запоріжжя. Потім їх, разом з іншими оунівцями (Іван Мишастий із Запоріжжя, Гніденко з Поліг та Пилип Письмений з Михайлівки) перевезли до концтабору «Дахау». Після звільнення з нацистського концтабору, Миколі Зінченку вдалося уникнути репатріації до СССР й він «розчинився» серед українців, які залишилися у американській зоні окупації Німеччини.

DSCN0930

Григорій Качан також вижив в нацистських концтаборах. Пройшовши «Дахау», «Бухенвальд» та інші табори, він був звільнений американськими військами. Від 30 травня 1945 року перебував у Красній армії. Після демобілізації восени 1945 року ненадовго повернувся до Гуляйполя, однак з міста швидко виїхав. На початку січня 1947 року був «виявлений» МГБ у Тернополі, де працював завгоспом міського м’ясокомбінату. Заарештований на початку лютого того ж року. основні обвинувачення стосувалися його належності до підпілля ОУН та роботи завідуючим відділом народної освіти Гуляйполя й району. У нього у підпорядкуванні перебувало 40 шкіл, роботу яких він мав відновити та перебудувати. Зокрема, необхідно було укомплектувати школи викладачами, «вичистивши» їх перед тим від просовєтськи налаштованих. За розпорядженням шефа району Зінченка, з шкільного процесу була прибрана російська мова, а вчителів зобов’язували спілкуватися й викладати виключно українською. Крім того, вивчення історії України мало відбуватися за книгами Михайла Грушевського.

До обвинувачення також було додано факт розсилки у 1942 році по школах району тексту під назвою «Різдво Христове», який мав бути прочитаний учням під час новорічних святкувань. Як і та обставина, що саме Григорій Качан був організатором у 1942 році панахиди за Головою Директорії УНР Симоном Петлюрою. У розпорядженні слідства також був наказ Гуляйпільської райуправи від 25 січня 1942 року, підписаний Зінченком, яким при районному відділу народної освіти була утворена комісія по очищенню підручників від комуністичної пропаганди у складі Качана, Процика й Калашника.

28 грудня 1947 року Григорій Качан був засуджений до 15 років таборів й 5 років ураження в правах. 1997 року, при перегляді справи, у реабілітації йому було відмовлено.

Ще один гуляйполець Павло Семенюта був заарештований на початку квітня 1950 року. Перед цим перебував у розробці за справою-формуляр «Довгоносик». Основне обвинувачення полягало у співпраці з нацистами, однак у Обвинувальному висновку була й примітка про те, що він «підтримував тісні зв’язки з українськими націоналістами».

Опубліковано Національна пам'ять.