Справа бандерівця Павла Петрука

Юрій Щур

У грудні 1950 року до УМГБ Запорізької області надійшли листи робітника тресту «Запоріжалюміньбуд» Павла Петрука, який нещодавно приїхав із Тернопільської області. У цих листах, що були вилучені оперативним шляхом, він писав своїм землякам про намір повернутися до Кременецького району найближчим часом й піти до підпілля ОУН.

Одразу ж було надіслано запит до тамтешніх чекістів, внаслідок чого отримано інформацію, що брат Павла – Петро Петрук за участь в ОУН був засуджений 1944 р. до 10 років таборів, а їхня мати була виселена 1949-го до Сибіру, як «член родини активного учасника ОУН». Павло зміг уникнути виселення й виїхав до Запоріжжя. Таким чином, 27 січня 1951 року на нього було заведено оперативну справу.

Перші дані по справі вдалося роздобути лише у квітні 1951-го. Тоді від агента «Ясеня» до УМГБ надійшла інформація про знайомство з Петруком, який розповів про своє перебування у підпіллі ОУН до 1950 року під псевдо «Ворон», мав поранення у руку та в око. Коли ж перебування за місцем проживання стало небезпечним, від провідника «Сокири» отримав завдання виїхати до Запоріжжя. У цьому обласному центрі йому вдалося підібрати людей, яких він вважав за можливе залучити до підпілля, а сам збирався роздобути друкарську машинку для виготовлення листівок.

Справа розробки Петрука перебувала на контролі заступника начальника Запорізького УМГБ майора Хуткова й саме він дав «Ясеню» завдання налагодити зв’язки з агентом розробки саме під виглядом такого ж підпільника, який виїхав до Запоріжжя, щоб уникнути арешту. Разом із тим, надавалися чіткі вказівки орієнтувати Петрука не проводити активних дій, які могли б зашкодити совєтській владі. Агент мав переконати оунівця, що будь-які диверсійні, терористичні чи саботажні акції лише викриють організацію.

Дізнавшись від Петрука про наявність у нього зв’язків на Тернопіллі, агент запропонував йому свої «послуги» з перевірки цих людей на придатність до діяльності у підпіллі. Він отримав від Петрука відповідні рекомендаційні листи й виїхав до села Шпиколоси Кременецького району. Там «Ясень» отримав у допомогу псевдоповстанця, агента-бойовика «Смєлого». Вони знайшли адресата листа – місцеву жительку Софію Гилюк, однак вона відмовилася вести з ними розмови, апелюючи до того, що нікого не знає. А Петруку радила самому приїхати до села, якщо він хоче когось знайти. До речі, про названих Петруком підпільників на псевдо «Чиж» та «Сокира» не чули й співробітники Тернопільського УМГБ.

Повернувшись до Запоріжжя, агент зустрівся з Петруком, від якого отримав кілька екземплярів антисовєтських листівок. Продовжуючи лінію, отриману в УМГБ, «Ясень» радив не поширювати їх, а лише накопичувати сили, готувати людей до діяльності. Якраз із цими людьми, про яких згадував раніше Петрук, агент і мав познайомитися, виконуючи нове завдання кураторів.

Збори умовних підпільників таки відбулися. На них, окрім Петрука та агента, були присутні три особи: Кулик, Наконечний і Поливка. Останній, до речі, про цю подію також доніс в УМГБ, оскільки давно вже був секретним співробітником репресивних органів. Він же й виокремив провідну роль «Ясеня» на зборах і те, що він наполягав на шкідливості активних дій, а вважав за необхідне читати відповідну літературу, проводити співбесіди всередині організації та вивчати настрої місцевого населення. Тобто агент скеровував можливий протестний потенціал лише до речей самих в собі. Разом із тим, в УМГБ також почали дорікати агенту «Ясеню», що він занадто захопився грою в підпільну організацію й більше займається її розбудовою, аніж нейтралізацією.

«Не без гріха» був і сексот Поливка. Він по своєму підігравав «Ясеню», пропонував проводити збори організації у себе в помешканні, або ж збирати гроші для Петрука, щоби він міг поїхати на Захід для встановлення зв’язків із підпільниками ОУН. Ба, більше: «Ясень» інформував кураторів в УМГБ, що Поливка підбурював Петрука вбити якогось старшого майстра – комуніста, який проводив із ним політзаняття. Не завадить зауважити, що самі чекісти характеризували свого сексота як хулігана й п’яничку.

Справа «сипалася». В процесі розробки УМГБ вирішило заарештувати Кулика та Наконечного, залучених до організації Петруком. Були підготовлені відповідні постанови на арешт та тримання під вартою, затверджені начальником УМГБ Магльованим. Однак, в.о. військового прокурора військ МГБ Запорізької області Зухба не санкціонував арешт, посилаючись на недостатню доказову базу.

Павла Петрука 21 серпня 1951 року все ж було заарештовано. Інкримінували йому і участь у підпіллі ОУН на Тернопільщині, й намагання створити організацію у Запоріжжі, поширення антисовєтських листівок і заклики до повалення совєтської влади та створення незалежної України. Через 10 днів йому було висунуто конкретне обвинувачення: «будучи вороже налаштованим до існуючого в СССР політичного устрою, згрупував навколо себе подібних до його поглядів осіб, разом з якими серед робітників Запоріжжя проводив активну антисовєтську й націоналістичну роботу». Із таким формулюванням заарештований погодився.

binary comment

binary comment

10 грудня 1951 року слідство було завершене й підготовано обвинувальний висновок по справі №3838 на Павла Петрука. Однак, у січні 1952 року слідство розпочалося заново. У цей час обвинувачений вже повністю заперечував свою належність до ОУН на Тернопіллі. Що ж до організації, створеної у Запоріжжі, також заперечував її підпорядкування ОУН. Та й взагалі її статус як організації. За словами Петрука, це радше був гурток уродженців Західної України, які проводили антисовєтські бесіди й тільки. А з деяких протоколів допитів взагалі виходило так, що якусь організацію намагався створити «Ясень», а Петрук просто потрапив під його вплив. Зрештою, це частково відобразилося й у постанові про пред’явлення обвинувачення від 27 лютого 1952 року, де Петрук вже не фігурує як член ОУН, а лише антисовєтськи й націоналістично налаштована особа. Хоча на формулюваннях обвинувачення такі зміни не позначилися. 1 березня було затверджено новий обвинувальний висновок, де було відображено зміни, які відбулися в процесі додаткового слідства: членство в ОУН було «замінено» на вплив зі сторони оунівців та націоналістичного підпілля.

15 березня 1952 року Військовий Трибунал військ МГБ Запорізької області під головуванням майора Кіхтєва присудив Павлу Петруку 25 років таборів з ураженням у правах після відбуття терміну ув’язнення ще на 5 років. Вирок був остаточним й касації не підлягав.

У березні 1954 року Петрук написав листа на адресу Президії Вєрховного Совєта СССР з проханням про зменшення терміну ув’язнення. Цей лист було направлено до Прокуратури Запорізької області, яка здійснила перегляд справи й вирішила підтримати скаргу засудженого, запропонувавши зменшити термін ув’язнення до 10 років. На такому рішенні й зупинився Воєнний Трибунал Таврійського військового округу.

26 липня 1956 року Павла Петрука було звільнено за рішенням Комісії Президії Вєрховного Совєта СССР із формулюванням «за недоцільністю подальшого утримування в ув’язненні». Він переїхав до Красноярська й почав боротися за реабілітацію. Одночасно наголошував на недозволених методах слідства, які застосовували співробітники запорізького МГБ. Також йому тут допоміг той факт, що агент «Ясень» проявляв під час розробки забагато власної ініціативи. До речі, допитували під час розгляду скарги й самого агента. Ним виявився уродженець села Старий Олексинець Тернопільської області Петро Писарчук, який станом на початок 1960-х років проживав у Омській області, де працював бригадиром будівельної бригади.

Зрештою, у 1963 році було прийнято постанову про зняття з Павла Петрука усіх обвинувачень. Очевидно, сприяли цьому «дірки» у самому слідстві та його наполегливість. Та разом із тим, станом на сьогодні досить важко зрозуміти що ж відбувалося у 1950-му році? Реальна спроба створити націоналістичне підпілля у Запоріжжі, чи недолуга гра агентури МГБ?

Опубліковано Національна пам'ять.