Слава Стецько: від Акту 30 червня до депутата ВРУ

Pani-Slava_4

Короткий життєпис Слави Стецько

Слава Cтецько (з дому – Анна – Євгенія Музика) народилася 14 травня 1920 року в селі Романівці Теребовлянського району на Тернопільщині. Батьки були селянами. Навчалася в рідному селі, згодом – у Теребовлі, де з відзнакою закінчила гімназію і гуманістичний ліцей. Належала до Марійської і спортової дружини, співала в хорі. В часі більшовицької окупації Західної України 1939 році довелося перейти в підпілля, що врятувало її від арешту і ймовірної смерті. 10 місяців учителювала в сeлі Юшківці Бібрського району Львівської області, а також вивчала історію у Львівському університеті. 

Брала участь у відновленні Української державності Актом 30 червня 1941 року в Бібрці, кілька місяців була заангажована в міській управі як референт з питань культури.

Щоб уникнути переслідувань німецькими нацистами і арешту переїхала у Львів, де студіювала будівництво мостів і доріг у Львівській політехніці ( п’ять семестрів). Одночасно була членом обласного Проводу юнацької мережі ОУН,  під проводом Катерини Зарицької розбудовувала мережу Червоного Хреста для Української Повстанської Армії (УПА).

Навесні 1943 була заарештована німцями у  Львові. З в’язниці „на Лонського” друзям удалося її звільнити тільки восени. За наказом Проводу ОУН у 1944 році виїхала на зв’язок до Відня, де познайомилася із своїм майбутнім чоловіком Ярославом Стецьком.   Згодом від нього одержала доручення перевести групу людей до Баварії. У 1945 бере участь у нелегальному перевезенні тяжко пораненого Ярослава Стецька з Чехії до Мюнхену.

Після другої світової війни жила в Мюнхені, де від 1952 до 1956 року студіювала англійську і французьку мови і одночасно політичні науки в німецьких інститутах і склала магістерські іспити (з політичних наук) в Українському Вільному Університеті  Весь час на еміграції працювала в зовнішній ділянці ОУН, була керівником пресового бюра АБН, редактором чужомовних журналів „ABN – Correspondent”, редактор квартальника „Ukrainian Review”. Брала участь в десятках міжнародних конференцій і сама була співорганізатором міжнародних конференцій, з’їздів в м. Вашингтон, Торонто, Мюнхен, Вінніпег, Чікаго, Манчестер, Мальта, Париж, Мадрид, Рим та ін. З 1968 р. член проводу ОУН, керівник сектору зовнішньої політики.

Проводила дипломатичну діяльність у всьому вільному світі, зустрічається з найвищими урядовцями країн Європи, Америки, Азії і доносить до них правду про московський комуністичний режим, про боротьбу українського народу проти „імперії зла”.

В 1986 році була обрана Президентом АБН і переобрана як Президент АБН з дещо зміненою назвою – Асамблеї Блоку Народів Європи і Центральної Азії за Самостійність і Незалежність на конґресі в Торонто в листопаді 1992 року.

Була членом Проводу Світової Ліги за Свободу і Демократію, заступником Голови Європейської Ради за Свободу. 

Слава Стецько була почесним членом Об’єднання Жінок Організації Оборони Чотирьох Свобід України (ОЖ ООЧСУ), Ліги Українок Канади , Української жіночої організації Великобританії, довго була членом Центрального Комітету Спілки Української Молоді (СУМ), нагороджена сумівською медаллю дружинника-міжнародника

В 1991 році VIII Великий Збір ОУН обирає Славу Стецько Головою Проводу ОУН, в 1996 році– переобрана Головою ОУН повторно і залишалася на цій посаді до 2000 року.

Вперше після вимушеної еміграції Слава Стецько приїхала в Україну в червні 1991 року, щоб взяти участь у відзначенні 50-ти ліття Акту відновлення державної незалежності України. З того й почалась її політична діяльність уже в Українській державі. В 1992 році вона ініціює створення української націоналістичної політичної партії – Конґресу Українських Націоналістів . 

У березні 1992 Слава Стецько була  співорганізаторкою міжнародної конференції „Український націоналізм: минуле, сучасне, майбутнє” у Києві.

 В жовтні 1992 року на Установчому з’їзді Славу Стецько було обрано Головою Конґресу Українських Націоналістів і на цій посаді вона залишалась до останнього дня свого життя. У 1995 році Слава Стецько спільно з Дарією Гусяк (колишньою зв’язковою Головного командира УПА- Романа Шухевича) створили жіночу організацію Всеукраїнська Ліга Українських Жінок, осередки якої були зареєстровані в усіх областях України та АРК.

У 1996-1997 роках за ініціативи Слави Стецько було створено Всеукраїнський благодійний фонд «Соборність» та Міжнародний благодійний фонд імені Ярослава Стецька, як діють і до нині.  

Діяльність Слави Стецько, її боротьба, великі заслуги й авторитет високо поціновувалися українським народом. ЇЇ обирали до парламенту в 1997 році на довиборах у Надвірнянському окрузі, в 1998 вдруге обрана до парламенту. В 2002 – вже за списком блоку „Наша Україна” знову стає народним депутатом України. 

Двічі – у 1998 та у 2002 роках Слава Стецько, як старійшина Верховної Ради, піднімалася на парламентську трибуну зачитувати текст депутатської присяги. 

Коли у травні 1998-го вона, як найстарший парламентарій, зачитувала присягу для всього депутатського корпусу, фракція Комуністичної партії демонстративно вийшла із зали. А через чотири роки у день свого народження, незламна патріотка Слава Стецько знову приводила до присяги новообраний парламент. Цього разу із зали не вийшов ніхто. Навіть суперники по ідеологічній боротьбі збагнули: ця жінка- щира у своїх ідеалах, безкомпромісна у своїй боротьбі, безкорислива у житті може викликати тільки пошану.

У 2000 році за мужність і стійкість, виявлені впродовж усього життя, активну громадсько –політичну та парламентську діяльність нагороджена державним „Орденом княгині Ольги” ІІІ ступеня.    

Була дружиною Ярослава Стецька, Голови Українського Державного Правління 1941 року, Голови ОУН і Президента АБН, який помер в 1986 році і похований в Мюнхені.

За час своєї понад 50-літньої діяльності як провідна активістка ОУН, АБН, ЕРС і Світової Ліги за Свободу і Демократію (колишня Світова Антикомуністична Ліга – ВАКЛ) Слава Стецько була організаторкою, співорганізаторкою або впливовою учасницею сотень міжнародних політичних акцій і конференцій на яких послідовно і безкомпромісно захищалась ідея державної незалежности України, національні і людські права українського народу та інших народів, поневолених радянським тоталітаризмом..

Їй випало щастя працювати в когорті славних українських лицарів – націоналістів-революціонерів, з провідниками ОУН Степаном Бандерою, Степаном Ленкавським, Ярославом Стецьком, і з цілою плеядою членів Проводу ОУН з усіх континентів. Разом з Ярославом Стецьком вони часто відвідували Патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого, не раз бували в Бавнд-Бруку на зустрічах з Патріархом УАПЦ Мстиславом. Дружні відносини підтримували з митцями – Григорієм Круком, Северином Бурачком, Святославом Гординським, Михайлом Черешньовським, мали зустрічі з такими державними мужами, як Мак Мілен (Великобританія), Крафт (Данія), Чан Кай Ші (Національний Китай), Льомбадо (Італія), Гортон (Австралія), Дінффенбейкер (Канада), Рональд Рейган, Збіґнєв Бжезінський (США), Маркос (Філіпіни), Салязар (Португалія) і цілою низкою парламентарів з різних країн світу.

Слава Стецько – людина- епоха, одна із останніх символів націоналістичної ідеї того зразка, що був викарбуваний у Визвольних Змаганнях 40-х років. 

Померла Слава Стецько в мюнхенській клініці 12 березня 2003 року, не доживши двох місяців до свого 83-річчя. І знову повернулася на рідну землю, щоб залишитися тут уже навіки. Похована на Байковому кладовищі в Києві. 

Опубліковано Національна пам'ять.