Пам’яті героя сучасної визвольної війни

Ярослав Кравченко. 20 років. Луганська область. Круглий сирота. Загинув, тримаючи ікону в руках, тим самим даючи змогу відступити нашим від рашківських вбивць.
Нарешті хлопці вийшли на зв”язок і коротко розповіли про Ярослава. Я обіцяла написати про його героїзм.
Як він загинув.
Ярослав відразу приєднався до нашої армії. Не знав куди йому йти і що робити. Дід його вчив завжди любити Україну (це Ярослав розповідав хлопцям). Так він опинився в лавах Української Армії. Хлопчина повністю віддавав себе боротьбі, ніколи не скиглив, ходив в порваних кросівках та майкі з тризубом, яку йому подарували хлопці.
Ходив з хлопцями в розвідку. Завжди чітко виконував накази і ніколи не суперечив нічому. Розказали хлопці смішний випадок, коли вночі пішли у розвідку, натрапили на купу рашківських вбивць. Ярослав відразу прикинувся місцевим, заговорив акцентом і запитав в них чи є бухло.
Порузумілись, Ярослав випитав де їх БТРи та ще деяка зброя. Ті повели його в городи і показали. Не знають хлопці як там і що сталось, але під ранок, вони разом з Ярославом віджали один новенький БТР і зброю
Говорити ми довго по телефону не могли. Тому історій про його ГЕРОЇЗМ не так багато. Коли закінчиться війна, сподіваюсь знайдемо фото Ярослава і тоді можна буде написати більше історій про нього.
Загинув він при наступі рашківських вбивць…Останні слова, які пригадує Сергій, були такими: “Хлопці, мені втрачати нічого. Я може нарешті побачу там своїх батьків, ми знову будемо разом з ними. Ви йдіть і не здавайтесь. У вас одна країна, я притримаю їх. Не забувайте мене”.
Ярослава тримав в руках маленьку іконку, яку священники на передовій роздавали. Про священників то інша історія. Знатиму деталі, напишу.
По Ярославу стріляли, ніби по іграшці, але він не відступив, а тим часом наші хлопці змогли відтянутись на достатню відстань.
Загинув, як ГЕРОЙ! Слава вічна Герою Ярославу!
Царство Небесне, друже!
Знайди там спокій та мир!

Опубліковано Національна пам'ять.