Вільгельм-Франц-Лотрінген фон Габсбург народився 10 лютого 1896 року в місті Пула (нині Істрія в Італії) над Адріатичним морем в родині адмірала Австрійського флоту. Його батько Карл-Стефан Габсбург мав кровні зв’язки з Цісарем Францом-Йосипом І. У 1908 році родина К.-С. Габсбурга переїхала до маєтку в м. Живєц біля Кракова. Вільгельм Габсбург добре знав польську мову, бо в родині домінували полонофільські погляди. Старша сестра Вільгельма Рената була замужем за князем Ієронімом Радзівілом, а молодша Матильда – за князем Ольгердом Чарторийським. Найстарший брат Карл-Альбрехт Габсбург від кінця 1918 року служив у кавалерії Війська Польського. Перед тим брати воювали під час Першої світової війни на Австрійсько-російському фронті.
Ротмістр Австрійської армії Вільгельм Габсбург. 1917 р.
Mайор Австрійської армії Карл-Альбрехт Габсбург. 1917 р.
Але повернемося до 1913 передвоєнного року. 17-річний Вільгельм не раз чув у батьківському домі від польських гостей про русинів – плем’я розбишак і бандитів. Вирішив це вияснити сам і вибрав на великій карті містечко Жаб’є (нині Верховина Косівського району) на Гуцульщині, як правдоподібний розбишацький осередок. У липні 1913 року поїхав інкогніто, нікому не сказавши вдома, потягом до Ворохти через Львів і Станіславів (нині Івано-Франківськ). Очарували його краєвиди Карпат. У Ворохті запитав по-польськи старшого поважного гуцула про помешкання на кілька днів. Жив у його гостинному домі серед різьблених, тканих і вишиваних речей та, головне, серед добрих і прихильних людей.
Невідома гуцулка
В. Габсбург ходив пішки і їздив на коні горами навколо Ворохти. Врешті добрався до вибраного ще вдома Жаб’є на бурхливій ріці Черемош. Було то серце Гуцульщини. Дивувала Вільгельма вишукана архітектура дерев’яних церков, гуцульські Служби Божі й пишні народні строї. При тому він всюди шукав розбишак і русинських бандитів. Був розчарований, коли так і не знайшов їх та діаметрально змінив погляди про русинів після повернення до Живця. Не знав ще тоді назви українці.
Знайомий Вільгельма Габсбурга Петро Шекерик-Доників із Жаб’є
Восени 1913 року В. Габсбург поступив до знаменитої військовими традиціями офіцерської Академії в м. Вінер-Нойштадт недалеко від Відня. В лютому 1915 року як лейтенант Австрійської армії командував ескадроном 13-го полку уланів на австрійсько-російському фронті в Карпатах. Після великого російського наступу 1914 року Австрійська армія відступила зі Львова і Станіславова й тримала оборону на Карпатських перевалах. Зимою й навесні 1915 року з москалями воювали поруч з австрійськими дивізіями Українські Січові Стрільці.
Російська піхота на вулиці Львова. Вересень 1914 р.
Лейтенант В. Габсбург у вишитій сорочці. 1915 р.
13-ий полк уланів, де командував ескадроном лейтенант В. Габсбург, рекрутували на території Галичини в Золочівськім повіті біля Львова і в ньому було багато українців. В. Габсбург, що виділявся високою особистою відвагою, високо цінив бойові якості своїх уланів-українців. Навчився їхньої мови й полюбив пісні. Часом розповідав їм про гноблення Великої України Царською Росією. Улани-українці дуже його поважали, подарували вишиту сорочку й називали між собою Василем Вишиваним.
Великий німецько-австрійський наступ навесні-влітку 1915 року звільнив Станіславів і Львів. Вже ротмістр В. Габсбург перебував зі своїми уланами на фронті під Бродами до завершення 1917 року. Тішився разом із ними, що в Києві повстала незалежна Україна. А в квітні 1918 року після Брестського миру, вже як полковник і командувач Корпусу УСС, разом з австрійськими військами звільняв Південну Україну від російських більшовиків. Там в Олександрівську (нині Запоріжжя) полковник Вільгельм Габсбург зустрівся з полковником Петром Болбочаном на початку знаменитого походу керованої ним групи військ на Крим.
Полковники Вільгельм Габсбург (зліва) і Петро Болбочан (зі стеком) зі своїми офіцерами. Олександрівськ (Запоріжжя). Квітень 1918 р.
(За матеріалами Науково-документального видання: Терещенко Ю. Український патріот із династії Габсбургів / Ю. Терещенко, Т. Осташко. – Київ: Темпора, 2011. – 408 с. та іншими джерелами)
Дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка
Ярослав Середницький, Львів
