Герої серед нас. Це Андрій Гребенюк. У той час, як мільйони втікають від війни в Європу, тисячі українців навпаки повертаються, щоб воювати за Україну. Я в жодному разі не звинувачую перших. Але вчинки других – це справжнє геройство. Для кожної окремої людини йти на війну – це вже геройське рішення. А покинути спокійне місце десь в Європі, свою стабільну роботу там – тим більше. І Андрій саме такий.
Ось його історія.
Про війну я дізнався о 5-й ранку. Мені зателефонувала моя дівчина, яка вчиться у Харкові. Сказала, що місто бомблять, летять ракети. Я одразу не повірив. Подумав, що це якісь провокаційні вибухи, аби збити людей із пантелику.
На початок війни я уже 4 місяці працював у чеському місті Брно. Ми на заводі робили двері для метро. Сам я з міста Охтирка Сумської області.
Другою після дівчини мені зателефонувала моя мама, сказала, що бомбили наше рідне місто. Я їй відповів: «Приїжджай сюди, я тебе заберу, а сам поїду до України». Вона відмовила. Мій батько теж пішов воювати. То мати сказала: «Я на тебе і батька буду чекати вдома, нікуди не поїду».
