Наш співрозмовник – Олександр Сич, доктор політичних наук, голова Івано-Франківської обласної ради, ініціатор створення Інституту наукових студій націоналізму.
– Пане Олександре, Інститут наукових студій націоналізму так стрімко увірвався в інформаційний простір. Від якого часу він існує і чи зареєстрований офіційно?
– Перш за все, слід уточнити, що теперішня інформаційна активізація Інституту пов’язана із рядом презентацій збірника творів Степана Бандери «Перспективи української революції». Вони проведені у Києві, Тернополі, різних містах Прикарпаття, але завдяки сучасним інформаційним технологіям стали відомими значно ширшому загалові українців.
Але насправді Інститут був утворений ще 2015-го і на його рахунку, окрім теперішньої популяризації творчої спадщини Бандери, є вже ряд інших серйозних заходів. Зокрема він став основним організатором двох наукових конференцій на теми сучасного націоналізму. Так 2017-го проведено наукову конференцію з міжнародною участю «Cоціальна політика в теорії і практиці українського націоналізму: історія і сьогодення», а 2018-го – аналогічну конференцію на тему «Економічний націоналізм».
Щоправда, Інститут офіційно зареєстрований у статусі громадської організації щойно 2019-го. Нещодавно ми розробили і запустили власний сайт, а в соціальній мережі Фейсбук також власну сторінку. Тут читачі мають змогу ознайомитися як з нашою поточною діяльністю, так і з новинами організаційного та інтелектуального життя націоналізму в світі та в Україні.
– А які завдання ставить перед собою Інституту наукових студій націоналізму? Судячи з презентацій збірника творів Степана Бандери, він є ще однією громадською організацією, що об’єднує у своїх рядах дослідників історії українського націоналізму?
– Не зовсім так. А якщо точніше, то головною його відмінністю є не стільки дослідження історії українського націоналізму, скільки його місця і ролі в житті сучасного суспільства. Якщо Ви зайдете на наш сайт, то про завдання Інституту дослівно прочитаєте таке: «Наукове вивчення феномену націоналізму, його сучасних трансформацій і перспектив, ролі і місця в становленні та розвитку Української національної держави».
Ми зі своїми друзями-однодумцями виходимо з того, що сьогодні вже не бракує тих, хто досліджує історію українського націоналізму. Відкриття архівів дозволить значно удосконалити цей процес і розкрити його нові грані та сторінки. І в той же час нам вкрай бракує досліджень на тему: а яким є і має бути сучасний український націоналізм? Не дивно отож, що він в українському політичному процесі перебуває далеко не на домінуючих позиціях. А це означає, що сучасна Українська держава в час свого становлення може не отримати того національного компонента, який несе в собі концепція і програма націоналістичного руху. А отже є ризик, що в перспективі вона не буде повноцінно національною.
Сучасний український націоналізм перебуває у переходовому стані – організаційному й інтелектуальному. Його доктрина потребує осучаснення і стане більше затребуваною суспільством тоді, коли зможе дати відповіді на актуальні питання сьогодення. Й таких відповідей марно шукати лишень у творах класиків українського націоналізму. Їх треба напрацьовувати нам самим – теперішнім українським націоналістам. Сподіваємося, що Інститут наукових студій націоналізму внесе свою вагому лепту для вирішення цієї проблеми.
– Вітаємо із нещодавним захистом докторської дисертації! Ваші наукові інтереси і висловлені у дисертації ідеї якось накладуть свій відбиток на напрямки діяльності Інституту наукових студій націоналізму?
– Дякую за вітання. Тема моєї дисертації безпосередньо стосується того, чим займається Інститут. Адже вона звучить «Сучасний український націоналізм: політологічні аспекти трансформації парадигми». Якщо з наукової мови перекласти на мову повсякденного вжитку, то мова йде про трансформацію українського націоналізму з революційного і руїнницького, яким він був у визвольний період по відношенню до держав-колонізаторів, в раціонально-конструктивний і державницький на етапі розбудови власної національної держави і задля її повноцінного розвитку.
Я вже достатньо давно зрозумів, що життя надто коротке, аби витрачати його на неулюблені справи. А тому не тільки в приватному житті, але й в політиці та науці намагаюся займатися тим, що мені подобається і що відображає мою внутрішню сутність. А тому обрав саме таку тему наукової роботи, усвідомлюючи, що її нелегко буде захистити. Пригадую, якось довелося почути в одному авторитетному науковому товаристві дослівно таке: «В політичній науці є теми-табу. Й одною із таких є тема націоналізму. А тому твоя дисертація безперспективна і ти її ніколи не захистиш».
Й тим не менше, мені вдалося досягнути поставленої мети. Однак, отриманий ступінь доктора політичних наук зовсім не означає, що я припиняю науковий аналіз стану сучасного українського націоналізму і пошук шляхів його розвитку та підняття до вершин політичного впливу на життя суспільства і держави. Власне Інститут є тою формою, завдяки якій ми з однодумцями і будемо реалізовувати такі ідеї.
– А чому саме в такій формі, а не в стінах якогось українського вишу?
– Для цього є ряд причин. Що стосується мене особисто, то я займаю відповідальну посаду голови Івано-Франківської обласної ради й свої наукові інтереси можу реалізовувати лишень у вільний від основної роботи час. Зрештою, саме так, у вечірні години та вихідні дні, я й готував до захисту дисертацію, забираючи цей час у своєї родини – дружини, дітей, внуків.
Окрім основної роботи я продовжую також викладати в місцевому університеті для магістрантів державного управління, маючи там символічних 0,25 ставки посади професора. Однак викладацька робота має достатньо рутинний характер й не завжди плідно впливає на науковий пошук.
А от що стосується інших моїх друзів, а серед них доктори, кандидати наук з різних галузей, аспіранти і просто активні молоді люди, то вони різною мірою поєднують свою науково-викладацьку чи навчальну діяльність із громадською діяльністю у рамках нашого Інституту. Але кожен із них великою мірою зв’язаний тими умовностями системи нашої вищої системи освіти, які не дають їм можливості повноцінно розкрити себе і реалізовувати свої ідеї.
Перш за все, вони перевантажені офіційно встановленими нормативами викладацької роботи й зовсім не мають час на науковий пошук. До того ж, сьогодні науковець практично не має можливості отримати відрядження від свого вишу для участі в науковій конференції чи в якомусь іншому форумі. А ми через Інститут самі на волонтерських засадах та завдяки добровільним пожертвам організовуємо такі конференції і запрошуємо на них науковців зі всієї України й навіть з-за кордону. Ми готові їм оплатити дорогу в обидва кінці, поселити в готелі і повністю забезпечити проживання на час проведення конференції та видати своїм коштом збірник наукових праць. Й все це взамін за їхню готовністю застосувати свої знання для наукового аналізу різних аспектів феномену націоналізму. А що вже казати про те, що на відміну від сусідніх Польщі чи Росії, у навчальних планах наших вишів відсутня така дисципліна як «Націоналізм» та відповідні підручники, затверджені на офіційному рівні міністерством освіти і науки.
А тому ми й зареєстрували громадську організацію Інститут наукових студій націоналізму та обрали таку громадсько-наукову форму для повноцінної, вільної і розкутої реалізації своїх зацікавлень.
– Поділіться, що є у ваших найближчих та перспективних планах?
– Однією із основних форм нашої роботи є і будуть наукові конференції та видання збірників матеріалів за підсумками їх проведення. Найближча вже запланована на середину квітня цього року на вкрай актуальну для сьогоднішньої України тему – «Соборність як фундаментальна складова ідеології українського націоналізму». Детальніше про вимоги щодо умов участі в ній можна прочитати на нашому сайті insn.org.ua. А в перспективних планах – видання часопису сучасної інтелектуальної націоналістичної думки під робочою назвою «Націоналізмознавство». Є також ідея заснувати Фонд наукових студій націоналізму і на конкурсних засадах сприяти виданню тих наукових праць, особливо молодих науковців, які відповідають напрямкам нашої діяльності. Дуже амбітною є ідея підготовки фундаментальної «Енциклопедії українського націоналізму». Я вже з десяток років виношую її в голові й вона настільки масштабна, що навіть боязко підступитися до її практичної реалізації. Але мені здається, для цього вже настав час.
Окрім того, не виключаємо і таких форм роботи, як і сприяння виданню класичної спадщини українського націоналізму, їх презентації та всіляка популяризація у суспільстві. Зокрема, маємо задум до 130-річчя з дня народження Євгена Коновальця видати збірник «Євген Коновалець та його доба». Як на мене, то він є ґрунтовною хрестоматією для вивчення не тільки націоналістичної, але й загалом політичної історії України 20-30-х років ХХ століття. Такі напрацювання є фундаментом, на якому ми стоїмо сьогодні, задивляючись у перспективу. А чим вищим є фундамент, тим виднішим і обрій.
Спілкувався Сергій Вересень, УІС
