Колись Україна свідомо відмовилася від потужного ядерного арсеналу. Й одночасно непомітно для себе почала втрачати ідеологічну зброю – національне кіно.
Революція і війна довели: гармати гримлять саме тому, що музи безмовні. Аби вони заговорили, держава цьогоріч виділила 264 мільйона гривень на фінансування українського кіновиробництва. Минулого року ця сума становила 130 мільйонів гривень, а у 2014 – всього 30 мільйонів. Також близько 4 мільйонів гривень піде на розвиток Національного центру Довженка. Однак чому у цьому списку немає згадки про Національну кіностудію імені Довженка? Про це та не тільки в інтерв’ю із заступником Міністра культури Юрієм ЗУБКОМ та генеральним директором легендарної студії Олесем ЯНЧУКОМ.
-
Чи планує держава все-таки надати кіностудії дотації?
– Юрій Зубко:
– Ми виділяємо кошти на відновлення матеріальної бази кіностудії. Наприклад, у минулому році з капітальних видатків ми виділили близько 500 тисяч гривень на ремонт приміщення, в якому планується розмістити музей кіностудії.
– Олесь Янчук:
– Я в минулому році подав кошторис на дев’ять мільйонів гривень на ремонти дахів кіностудії. І нам постановою Кабміну надали аж 570 тисяч. Це лише на ті аварійні ділянки, де просто на голову може впасти або цеглина, або якась балка з даху.
Студія зараз переживає не найкращі часи. За попередників держава робила вигляд, що студії взагалі немає. Хоча вона існує вже вісімдесят вісім років. І за цей у ній накопичилося багато цінних скарбів і здобутків: було створено тисяча двісті художніх фільмів. Деякі з них прославили студію і Україну на увесь світ. У нас зібрано понад сто тисяч костюмів, які не просто зберігаються, а підтримуються в хорошому стані. Деяким костюмам по п’ятдесят–шістдесят років. І вони придатні для використання при зйомках тих чи інших фільмів. Студія має старовинні меблі, безліч різного реквізиту, унікальний піротехнічний цех, де зібрано понад тисяча одиниць зброї різних часів, починаючи від козацької шаблі і закінчуючи сучасною зброєю. Все це потребує догляду і відповідних температурних умов, вологості. Також ми маємо великий парк антикварних автомобілів, деяким з них сімдесят-вісімдесят років. І вони всі «на ходу». Все це потрібно утримувати. Всі ці скарби потребують належного відповідального догляду. Для цього маємо фахівців, яким треба платити заробітну плату. Це велике господарство, не кажучи про те, що ми маємо п’ять знімальних павільйонів. І один з них найбільший в Європі. Але останні роки, я вважаю, студію навмисно хотіли довести до банкрутства.
Мені відомо, що за часів попередньої влади у того ж прем’єр-міністра Азарова вже був підготовлений наказ про те, що студія є нерентабельною, що вона підлягає приватизації. А чому так? Кіностудія знаходиться фактично у центрі міста. І займає територію понад сімнадцять гектарів землі. Це не давало спокою попередникам. І зараз так само не дає спокою деяким ділкам, які хочуть, аби студія перестала існувати. Коли ж відбулася Революція Гідності, цим злочинним планам не вдалося здійснитися. Однак кіностудія потребує набагато більшої та ефективної державної підтримки.
– А якщо заручитися допомогою іноземних інвесторів?
– Олесь Янчук:
– У мене навіть була розмова з моєю доброю знайомою Любою Кескі, віце-президентом одного з підрозділів голлівудської кіностудії «Metro–Goldwyn–Mayer». Вона мені щиро сказала, що ніхто до вас не приїде вкладати інвестиції, тому що в країні війна. Ніхто не хоче ризикувати. Ми навіть не можемо собі дозволити опалювання кіностудії в зимовий час. Тому що в минулому році (це була моя перша зима на посаді директора) я все ж таки спробував опалювати взимку. Чому люди повинні в холоді працювати? Але нам «Київенерго» виставив рахунок понад мільйон гривень за місяць. І ми зрозуміли, що не можемо таке собі дозволити.
– Юрій Зубко:
– Якщо у кіностудії буде багато замовлень, то кошти на опалення будуть. Звичайно опалювати пусті приміщення збитково. Зараз на нарадах ми будемо розглядати питання, щоб в рамках національного конкурсу кінопроектів виокремити ще такий напрямок, як підтримка молодих режисерів. І надати їм реальні технічні можливості кіностудії. Таким чином там знову почнеться кінопроцес. Також потрібно, аби кіностудія також брала участь у пітчингах. Сучасне законодавство надає усім суб’єктам підприємницької діяльності рівні умови. Тому, якщо реально дивитися на речі, кіностудія імені Довженка має такі ж права, що й приватні підприємства, і не може користуватися преференціями з боку держави, наприклад, при участі у конкурсах на кращі сценарії, які проводить Держкіно. Вже цього року кіностудія подала серйозні кінопроекти, розроблені відомими режисерами, які, я вважаю, заслуговують на підтримку. Гадаю, завдяки наявності такої потужної матеріально-технічної бази, при нормальній роботі кіновиробництва і сучасному підході до ринкових умов, кіностудія зможе реалізувати свій творчий потенціал. До того ж, вона має серйозні власні надходження від оренди павільйонів телеканалами, які знімають там свої шоу і реклами. Тому комплекс усіх цих речей дозволить кіностудії запрацювати. До речі, в минулому році завдяки зусиллям Міністерства ухвалене рішення уряду, що всі 100% надходжень від оренди залишаються у розпорядженні кіностудії.
– Олесь Янчук:
– Але у нас є багато вільних приміщень, які можна віддати профільним орендарям. І справді утримувати кіностудію за рахунок оренди. Але якби це зробити за ринковою ціною. Усе прописує Фонд державного майна. І складається враження, що він абсолютно не зацікавлений, щоб у нас тут відбувалося нормальне життя. Наприклад, якщо тут, в околиці, біля кіностудії, за квадратний метр беруть 100-120 гривень, то ми нещодавно одержали від Фонду державного майна лист, у якому йдеться, що у нас на території один квадратний метр коштує 289 гривень. Складається враження, що Фонд державного майна виконує чиєсь замовлення, щоби знищити студію і довести її до банкрутства. Ми, як можемо, боремося з цим, залучаючи і ті ж телевізійні канали, й деякі альтернативні проекти. Але цей дохід нестабільний. От нещодавно прилітала до нас на один день група з Ірландії для зйомок рекламного кліпу. І я їх запитав, чи варто їм з Ірландії сюди було летіти. На що вони відповіли «так», адже кошторис цього проекту в Україні втричі дешевше, ніж у них. І сюди міг би цілий світ прилітати, коли б були належні умови. Ми ж державна структура, як, наприклад, ті ж театри. Чому ж їх фінансово підтримують? Так, театри ставлять вистави і продають квитки. Однак, туди може прийти скажімо тисяча глядачів. А якщо ми транслюємо український національний фільм на якомусь телевізійному каналі, то це вже мільйони глядачів за один вечір.
– Тобто краще орієнтуватися саме на телебачення, а не на кінотеатри?
Олесь Янчук:
– При наших пенсіях і зарплатах все ж таки квитки в кіно недешеві. Крім того, як альтернатива є Інтернет, а там все, що забажаєте. Наприклад, усім мої фільми є в Інтернеті, хоча я нікому не давав офіційних дозволів на поширення. Це прикро.
– Юрій Зубко:
– Верховна Рада прийняла за основу законопроект «Про державну підтримку кінематографії в Україні», який пропонує механізми прямої підтримки кіноіндустрії, у тому числі і виробництва серіалів, чого ми взагалі не практикували раніше, тому що навіть якщо і знімали щось українське, воно було із залученням російських інвестицій і не відображало національну тематику, не сприяло розвитку національної свідомості, не висвітлювало історичних актуальних тем. Також цей закон спрямований на посилення захисту інтелектуальної власності та на боротьбу з піратством, зокрема, і в Інтернеті. Як це відбувається, наприклад, у Німеччині. Є спеціальні програми, які фіксують IP-адреси тих користувачів мережі, які дозволяють собі перегляд піратського фільму. Через дві доби вони отримують повістку в суд на сплату серйозного штрафу. І коли ми вирішимо цю проблему, то можемо починати розширювати мережу кінотеатрів, зокрема у районних центрах. Збільшення дистриб’юторської мережі дозволить значно підвищити надходження.
За п’ять років планується збільшення частки українських фільмів у касових зборах з сьогоднішніх 2,5 % до 25 % у 2021 році. Це також сприятиме залученню кіноінвестицій, розвитку інфраструктури і заповненню наших кіностудій, зокрема і кіностудії імені Довженка. Іноземні інвестори, які зніматимуть фільми про українські події, на території нашої держави, гарантовано отримуватимуть відшкодування певної частини витрат на ці інвестиції, що, звичайно, сприятиме активному їхньому залученню. Гадаю, що вже через два-три роки ми зможемо відчути серйозні позитивні зміни, а на телебаченні ще швидше.
Щороку будуть виходити десятки фільмів серйозного рівня з національним контентом. Саме тому при проведенні пітчингу ми надаватимемо пріоритет сценаріям, в яких розповідається про героїчну участь українських бійців в антитерористичній операції, у військових діях проти російських інтервентів, фільмам, які пов’язані зі сторіччям української національно-визвольної революції 1917-1921 років, а також присвячених ювілею Івана Франка. Це можуть бути як екранізації його творів, так і біографічні кінострічки.
Також у майбутньому ми плануємо вступити до «Єврімажу» (Європейського фонду підтримки спільного кіновиробництва і прокату кінематографічних та аудіовізуальних робіт). Це дозволить Україні отримувати фінансову підтримку на спільне виробництво кінопродукту з європейськими країнами. Однак зараз держава не може собі цього дозволити, адже вступний внесок складає близько одного мільйона євро, а є ще й щорічні внески.
Розмовляла Ольга СЕМИЛЯК
