В Києві експонуються картини Ігора Прокоф’єва – свідки окупації Бучі

Загальний вигляд-1-min

В столичній галереї «Триптих-арт» (вул. Десятинна,13) відкрилась унікальна і зворушлива виставка картин відомого українського художника Ігора Прокоф’єва «Зупинка Буча».

Прокоф`єв -2

Вже з назви зрозуміло, що експозиція має пряме відношення до міста Буча, яке стало символом трагедії мирних українців під час окупації російськими загарбниками. Ігор Прокоф’єв, видатний митець, майже класик сучасного українського мистецтва, прожив усі ці дні в своєму приватному будинку неподалік від бучанського вокзалу, і став свідком горезвісних подій, що вразили весь світ. Попри щоденну, щохвилинну загрозу життю, майстер не полишав працювати – і ця виставка цілковито створена у настрої та під впливом тих жахливих днів.

Буклет-афіша

Що, взагалі, відчуває митець, коли його життя різко і докорінно змінюється, а звичайний світ зникає у темряві?

Кілька жахливих тижнів, проведених в окупації, коли не знаєш, чи будеш живий наступного ранку, дуже сильно вплинули на свідомість автора виставки, який відноситься до типу людей, що дуже глибоко і напрочуд тонко відчувають на собі всі емоційні світоглядні зрушення.

Прокоф`єв -1

Не випадково у бучанських творах Прокоф’єва сповна проявилися всі ці психологічні моменти і нюанси.    

«Ми звільнились від багатьох зайвих речей, які здавалися нам дуже важливими у мирний час. Нема статусу, нема бідних і багатих, все змінило своє звучання, свій сенс… Але на тлі цього кошмару, жахів і невизначеності, іноді можна було вперше в житті відчути якесь дивне почуття повної свободи, коли зникає страх, немає зайвих бажань, прив’язок, а є лише чиста присутність тут і зараз… Люди, сусіди знайомились по-новому, жили по законам виживання, але якось дуже ввічливо і уважно один до одного, чого не було у мирний час. Мені повезло зберегти своє життя, свідомість і сили працювати…. Я не шукав медійних сюжетів на кшталт палаючих танків, а малював те, що було поруч, що було частиною нашого щоденного буття», – розказує майстер.

екс-машина виликим планом-min

Характерно, що саме в живопису можна зафіксувати те, чого не може передати жодна камера чи розповідь… Бо те, що фіксується на камеру, відбувається в одному миттєвому і просторовому моменті. А Художник годинами, чи навіть днями, малює одну картину, шар за шаром вкладаючи в неї частину історії, часу і простору, пропускаючи все крізь призму власного бачення. Проте, картини Ігора – це не просто замальовки з натури, чи перенесені на полотно свіжі враження.

Баклажки людей-min

Це своєрідні пам’ятки історії, такі собі змістові літописні коди, в яких зашифрована історична правда і колективна пам’ять, як вона є, без зайвих нашарувань чи штучних оцінок. Так, безумовно, все це – особисті бачення і відчуття майстра. Але варто лише прийти на виставку і відчути енергетику цих картин, і ви одразу потрапляєте у пронизливий, безчасовий простір, неначе сон у вісні, від якого неможливо прокинутись і який неможливо забути.

Відїздили...-min

Песики друзі

Всі ці тачки-авоськи, песики, остови залізних споруд орківської техніки, майже незмінний відеоряд, який став звичайним пейзажем місцевих бучанців щодня.

Купа машин-2+щиток-min

Піраміда згорілих авто виглядає зовсім не як купа металобрухту, а немов культові дольмени-капища, де боги війни колись правили свої диявольські меси. А чолов’яга з мотором на тачці сприймається як символ оптимізму і незламного духу простого «низового» українського людства, яке не буде сидіти склавши руки і дасть собі раду за будь-яких умов.

Мотор додому-min

І над усім цим чорною хмарою нависає зловісна тінь жорстких вбивств, катувань і трагедій, які під весь час окупації коїлися на вулицях, поруч за рогом, у сараях чи підвалах. Історія, якій немає виправдання і шрами від якої можуть боліти вічно. Чи це все насправді зараз у 21 столітті відбувається з нами? Чи людство усвідомлює, куди воно зайшло із його лицемірними цінностями, із жагою до зовнішніх атрибутів, торгівлею з тиранами на крові та лицемірною показухою на всіх щаблях? Може вже треба прокинутись, схопитись і подивитись собі під ноги, навколо, нагору? І зупинитись… Виставка «Зупинка Буча» напрочуд переконливо і образно показує, що час настав.

тіла

Було б дуже корисно і справедливо, якби ця виставка поїхала в турне по Європі, щоб якомога більше європейців долучилися до моментів істини, які на повний голос звучать з полотен Ігора Прокоф’єва.

В Києві експозиція буде працювати щоденно до 26 серпня, вхід вільний.