Два обличчя з минулого і сучасного життя і діяльністі – Ольги Ільків

2 3

   ,,Життя любить того, хто за нього бореться, а нищить того, хто йому піддається’’(приказка)

  “Я на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать…’’ (Л. Українка)

Замість бути принцесою i випромiнювала нiмб слави жіночої вроди, в царствi духа, її зараня  iсторична лиха доля поклала на неї важкий камiнь i вимагала мужности за право жити майбутнім поколінням серед гідних народів. У часи найважчого занепаду життя, у безпросвiтнiх  буднях вона навiть брала зброю до рук разом з мужчинами  i свiдомо несла спільну головну моральну вiдповiдальнiсть за честь свого роду, а отже, й за гiднiсть своєї нації. Час і пора поставили  амбітні завдання  перед усіма тими, як боротьбу за незалежність України, вважали небом на землі. Для яких головний дивіз звучав так – Мучусь, караюсь, але не каюсь та пишаюсь своїм минулим. Болію і переймаюся минулими і сучасними національними проблемами, готова продовжувати справу моїх однодумців і соромлюся всіх тих, хто  зневажає і недоцінює гідність українського народу на право жити в суверенній державі. Бо через кілька століть новонароджений Положишило може й не дізнатися про долю свого пращура чи, дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, – легка здобич для невсипущого Зла. На  свому 100-річчу від дня народження такі знаменні слова пані Оля Ільків чула від друзів і сама їх в подібній формі висловлювала. Справді життя, це історія, яку треба знати, вивчати, аби творити сучасне й майбутнє, не повторюючи помилок попередників. У цьому й полягає мудрість історії. А історія українського народу була від самого початку надто кривавою, одже пора сучасному поколінню тверезо  працювати над майбутнім свого народу.  У статті «Ми — незвичайний народ», що її написав спеціально до 100-річчя легендарної підпільниці історик, старший науковий співробітник інституту народознавства імені Івана Крип’якевича Юрій Зайцев, дуже докладно охарактеризував цю незвичайну відважну жінку. що не боялася смерти була Ольга Ільків, яка незважаючи на всякі негоди пішла з повною посвятою й завзяттям боротися за волю свого народу. Ольга Фаустинівна Ільків ( псевдо «Роксоляна», «О. Звіробій», нарродилася 21 червня 1920 р. в м. Стрию в родині Фаустина та Розалії-Катерини з дому Коцурів. Початкову освіту отримала у польській школі та Стрийській гімназії У літку 1933 р. Оля виїхала до мами до Варшави, де брала приватні уроки, зокрема у друзів Симона Петлюри, які  крім загальної науки прищипили вродливій дівчині почуття патріотичні і  глибоку любов до України. Згодом Оля згадувала, що її математику навчав  Іван Макух –міністер ЗУНР а гуманітарні предмети вчили її офіцери УНР.
З  Варшави О. Ільків переїхала до Перемишля. Де продовжувала навчання в Українському інституті  для дівчат у Перемишлі  (1936—1939), там вступила до ,,Пласту’’, де проявила надзвичайну активність серед молоді. З Перемишля переїхала до Кракова і тут в 1940 р. здала матуру. Взимку 1941 р. в ступила в ОУН. Після короткого вишколу була нелегально переправлена через «зелену границю» до Львова, де 24 липня 1941 р. скерована у похідну групу на Житомирщину. Однак, після проведених гестапо арештів членів ОУН у Львові, похід її відмінено. Відтак Ільків працювала у Головній дирекції Львівської залізниці друкаркою, де мала змогу виготовляти нелегальні документи для підпільників ОУН. Вже в тих молодих роках О. Ільків перейшла відповідну життєвою школу. В цій жийттєвій правдивій святині науки, при своїй вроді Оля  виконувала надзвичайно важкиві для організації завдання. Дуже високо вона цінувала Український інститут для дівчат в Перемишлі, за її словами, це була науково-національна майстерня. З цієї майстерні писала, я винесла не тільки книжне знання, але й незломні переконання про першенство життєвих вартостей в житті людини. А саме: добро Вітчизни це найвище добро, тут я навчилася служити  Богові й Україні настільки, що за ці загально-національні цінності готова була в кожен мить віддати своє життя. До окупації Львова більшовиками Оля Ільків навчалася у Львівському медіституті та відвідувала курси косметики. З 1942 р. Оля прийняла псевдо ,,Роксоляна’’ і очолила провідництво жіночої мережі ОУН Львова, яке підготовляло курси санітарок та вишколи підпільниць. 27 квітня 1943 р. ,,Роксоляна’’ взяла шлюб у храмі Преображення Господнього у Львові з Володимиром Ликом («Данилом»), керівником Стрийського Проводу ОУН, який загинув 17 березня 1948 р. в рядах УПА. Працюючи в підпіллю на терені львівщини, декілька разів її вдалося уникнути облав, які проводили радянські спецслужби.  Організаційно була  підпорядкувана Катрі Зарицькій. Від серпня 1944 р. — заступниця провідниці жіночої сітки Дрогобиччини, згодом — провідниця у Станіславівській (нині — Івано-Франківській) обл. Навесні 1945 р. скерована на курси пропагандистів в село Конюхи на Тернопільщині. Навчання перервала облава енкаведистів.
На жаль її маму на Різдво 1945 р. заарештували чекісти в помешканні при вул. Колонтая, 6 (тепер М. Менцинського) у Львові, Протягом 1945 р. Ольга Ільків  в підпільній праці головно очолювала курси і проводила різні наради. 11 липня 1946 р. перебуваючи в селі Конюхів Стрийського р-ну вона стала матірю, в неї народилася донька, яку назвала Звениславою. Головною опікункою Звенислави стала Олі мама, а вона дальше продовжувала свою підпільну працю. На чолі підпільниць «Роксоляна» прибула 12 жовтня 1946 р. до с.Княгинич і разом з мамою та дочкою і зайнялася там з подругою  «Монетою» влаштувати конспіративне квартиру для  Головного Командира УПА – Романа Шухевича. ,,Роксоляна’’ була одною із зв’язкови Р. Шухевичом, яка під сучасну пору одинока знаходиться при життю. Життя має свої закономірності. Внедовзі ,,Роксоляна’’ перебуваючи у с. Грімне Городецькогоп району, де  8 грудня 1947 р. вона народила передчасно сина Володимира. Стала матірю двох дітей, але праці підпільної не залишала. Муж ,,Роксоляни’’відвідував її  і дітей дуже рідко, був він заангажований в підпільній партизанській роботі. З  черги «Роксоляна» займалася так підпільною працею, як і опікою дітьми. А при тому вона з ранніх років свого життя захоплювалася поезією, писала вірші і партизанські відозви до населення. Її вірші з цього періоду були відомі під  псевдонімом – «О. Звіробій». Доречі пару її віршів  Марта Пашківська у 1948 р. поклала на музику. Після героїчної смерті мужа ,,Роксоляни’’ Володимира Лико, Головний Командир УПА – Роман Шухевич передав через зв’язкову Галину Дидик  для «Роксоляни»  «штафету», яка зберігається у ГДА СБУ, в якій рекомендував їй переїхати з родиною на Донбас та створити там осередок ОУН. 14 березня 1950 р. (за день до переїзду) «Роксоляна» рішила поїхала до Львова, щоб попрощатися з своїма подругами, а зокрема Мартою Гай (1922-2003), але Через донос завербованого двірника у березні 1950 р. Ольгу Ільків  заарештували у Львові.
Спеціяльною  нарадою при міністерстві держбезпеки СРСР її засудили на 25 років ув’язнення з конфіскацією майна. Дітям замінили прізвища на Бойко й таємно відвезли до інтернату, де вони навчалися до 1966 року. Ув’язнення відбувала в Олександровській, Володимирській централях та Іркутській області. Звільнена 6 лютого 1964 року. Від вересня 1964 р. працювала санітаркою в Львівській обласній лікарні, від 1966 р.  у домоуправі м. Львова двірником, щоб отримати помешкання та забрати дітей з інтернату. З 1972 р. до виходу на пенсію (1976) працювала у  Львівському історичному музеї. Згодом, у відділі фондів Музею народної архітектури та побуту у Львові  (1977-1979), збирала старожитності на Опіллі, зокрема, Ходорівщині. Треба підкреслити, що так під час слідства, як і у в’язниці Оля Ільків виступала рішуче проти большевицького глуму над національною зневагою і відстоювала навіть серед лютих катів кагебістів  свою честь і гідність. Тому не дивно, що на передодні розвалу радянського союзу, вона активно брала участь в демонстраціях і різних мітингах на терені Львова та брала участь в установчих зборах КУН у Києві (1992) та ОУН в Україні (1993). У 1995-2000 роках,  єї обрано заступником голови Всеукраїнської ліги українських жінок, від 2003 співпрацює у Львівському обласному громадському об’єднанні «Комітет Свободи». Під сучасну пору Ольга Ільків є учасницею наукових та виховних заходів, присвячених Визвольним змаганням українців. Вона була і залишається стійким символом відваги. Бере активну участь у політичному житті України. У 2012 році, за активну громадянську та життєву позицію, творчу діяльність, участь у наукових та виховних заходах, Ольга Ільків була відзначена у номінації «Львів’янин (львів’янка) року». Вона також є однієї з героїнь фільму ,,Три історії Галичини’’. 16 травня 2015 року під час засідання Політради Всеукраїнського об’єднання “Свобода” заступник голови Львівської обласної організації ВО “Свобода” Йосиф Ситник поінформував, що зв’язкова Головного командира УПА Романа Шухевича Ольга Ільків написала заяву на вступ до “Свободи”. За рішенням Політради Ольгу Ільків одностайно прийнято до лав націоналістичного об’єднання. За словами Йосифа Ситника, вступ до “Свободи” Ольги Ільків у час російсько-української війни є символічним і суттєво підсилить об’єднання у час боротьби з одвічним ворогом Росією.
Її присутність в громадсько-політичному житті України зміцнює і підсилює національну свідомість молодого поколкіння. Своєю особовістю О. Ільків представляє людину-легенду, яка своїм власним прикладом борні за вільну Україну ще більше мотивуватиме членство до боротьби з нашим одвічним ворогом – імперською Росією. Указом Президента України від 17 січня 2008 р. № 32 Ольга Ільків нагороджена Ордером княгині Ольги ІІІ-го ступеня. Слід підкреслити. що у звернені до Українського народу з нагоди 75-ї річниці створення Української Повстанської Армії, один з найсвідоміших президентів України,  Президент Петро Порошенко між іншим сказав: ,,Воїни УПА поставили собі за мету – боротись за повне визволиння всіх українських земель і українського народу від загарбників та  здобути Українськи Самостійну Державу’’. 14 жовтня Україна відзначає чотири значущі події. Свято Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва (наші легендарні предки вважали Покрову своєю заступницею), День захисника Батьківщини-України.  А також – 75-річчя з часу створення Української Повстанської Армії. 2017-й рік оголошено Роком УПА і це зовсім подія закономірна.  Наскільки масштабним явищем було це збройне формування, свідчить той факт, що у період із 1942-го по 1954 р., коли УПА воювала проти німецьких і радянських окупантів та польських реакційних загонів, в її лавах, за даними науковців, побувало понад 400 тисяч осіб. З нагоди відзначення 75-річчя УПА появилося надзвичайно багато цінної літератури. А взагалі про героїзм УПА видано, біля 60-ть документальних томів ,,Літописів УПА’’ та сотки спогадів, статей, есеїв і романів в яких висвітлюється героїчну боротьбу УПА та всесторонну пітримку народу повстанцям.  Всі хто тверезо розуміє національне значення визвольної боротьби УПА і те чим ця боротьба спричинилася для України, цей  з людською гідністю достойно осмислює велич і героїзм повстанців, а в тому героїзм українського жіноцтва.Українські вояки, навіть поранені, кидалися до остатнього вирішального бою і задавали собі смерть, щоб не попасти у ворожий полон. Серед повстанців УПА, було чимало поетів, письменників, художників, композиторів,  лікарів  та інженерів. В лавах УПА були мужчини і жінки, які завзято виконували свої підпільно-визвольні завдання. Були такі феномени, як видатний художник-різьб’яр Ніл Хасевич, який воював  і творив мистецтво та загинув геройською смертю, щоб не зрадити святощів українського воїна. Власне, УПА врятовувала  українську  культуру від спотворення в радянсько-російській машині асиміляції.
Можна називати сотки-тисячі заслужених імен, які треба систиматично повертати в нашу історичну пам’ять. Серед визначних постатей в УПА, до чолових належить Оля Ільків. Попри все, у 1980-х Ольга Ільків спромоглася повернутися до активного і повноцінного життя — була делегатом установчих зборів Конгресу українських націоналістів у Києві та ОУН в Україні, заступницею голови Всеукраїнської ліги українських жінок, підтримувала обвинувачення на громадському судовому процесі над КПРС («Нюрнберг-2») у Києві, працювала у Львівському обласному громадському об’єднанні «Комітет Свободи». 2012-го отримала почесне звання «Львів’янка року», стала героїнею фільму «Три історії Галичини», також видала книжку поезій «У тенетах «Двох закриток» (упорядники А. Бойко та О. Цимбал). Багато людей привітали пані Ольгу з ювілеєм. «Близько 25 років переслідувань, 14 років у радянських тюрмах суворого режиму і 100 років любові до України. Дякуємо за Ваш приклад для нашого покоління! Слава Україні! Слава Ользі Ільків!» — написав у соцмережах Львівський міський голова Андрій Садовий. «В день 100-річчя ми зичимо Ользі Ільків ще тривалих років щасливої старості», — говорить історик, архівіст, директор Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки Іван СВАРНИК і додає, що, на превеликий жаль, на загальноукраїнському рівні такі особистості, як пані Оля, менш відомі, менш популярні, ніж історії очільників визвольного руху. І далі — пряма мова Івана Сварника.  Всі ті, які йшли дорогами Олі, через неімовірні випробування. Уявіть собі: жити десятиліттями без своїх дітей і навіть не мати певності, що вдасться відшукати їх, працювати на технічних роботах, не мати можливості ні навчатися, ні зробити кар’єру…  І все це виключно через те, що вона була з переконання борцем.
Однак сам факт, що живі учасники цієї боротьби, живі люди, які особисто спілкувалися і з Шухевичем, і з Коновальцем, і з багатьма іншими історичними постатями, які справили колосальний вплив на формування українського народу, української політичної нації, дуже важливий. Про це, звичайно, варто завжди пам’ятати і завжди підкреслювати, що досі живі люди, які воювали за Україну, не залежну ні від Сталіна, ні від Гітлера, ні від Польщі. Це були люди, які мали мету у житті і чітко і послідовно боролися за її втілення.Тому і журналісти, і письменники, і документалісти, і вчені повинні працювати над тим, щоби це було якомога більше розкручене, популяризоване, якомога більше відоме для найширших верств суспільства. Тобто — не лише для науковців,  але для широких шарів, звичайно, потрібно про це постійно нагадувати. І в різних формах. Це може бути якесь оповідання в букварику чи в читанці шкільній. Наприклад, коротка історія про ту маму, яка сиділа в тюрмі, а її діти виховувалися чужими людьми в ворожих для неї умовах і як бачимо з сучасного нашого життя, що така робота надзвичайно дуже потрібна. Дуже загально до  творчої спадщини у тенетах двох «закриток»: поезія / Ольга Ільків. — Л.: Каменяр, 2011. — 183 с.: фотогр., ноти. — 1000 екз., статті; Ольга Ільків, «Роман Шухевич як літературний критик» // «Роман Шухевич: постать на тлі доби Воюючої України» (Т., 2005), Ольга Ільків, «Роман Шухевич у моєму житті» // «Літопис УПА. Т. 45. Генерал Роман Шухевич — „Тарас Чупринка“ Головний Командир УПА» (Торонто; Л., 2007). Ольга Ільків, «Провідник Роман Шухевич і жінки» // «Роман Шухевич: постать на тлі доби Воюючої України» (Т., 2005), Ольга Ільків долучилася до написання знакових сторінок історії визвольної боротьби 1940—1950-х років. Вона була однією з тих, хто розвивав тодішній український «Червоний Хрест», із часів визвольних змагань, вона єдина як в наш час виступає на вічах і в радіово-телевізійних передачах на тему історії визвольних змагань.В наш історично складний час Російської воєнної агресії в Україні, мусимо брати на своє озброєння цінні  ідейні надбання УПА.Із того варто здобувати науку, а не відмітити ювілейну подію. Серед розмаїття матерялів упівської тематики найцінніші спогади очевидців і учасників тієї страшної борні боротьби. Саме на прикладах таких людей, як Ольга Ільків, має міцніти та зростати сучасне українське суспільство. Бажаємо їй довгих і погідних дальших років життя на Славу України!

Ярослав Стех

 

Опубліковано Блоги.