Нещодавній приїзд Президента України на чергову сесію Генеральної Асамблеї ООН нагадав мені пресову конференцію Президента в Києві ще з січні цього року.На тему цієї конференції я писав 31 січня ц.р.:
“У своїх заключних проголошеннях Президент дуже гордився діяльністю України у РБОН, хоч правда поки що пройшов тільки один місяць відколи Україна зайняла там своє місце. Під кінець конференції пролунали такі слова Президента: “Ви не знаєте наскільки ми є активні сьогодні у Раді Безпеки (ООН)”. За цим твердженням криється дійсна правда і накручена. Дійсна полягає у тому, що дійсно журналісти в Україні переважно не знають. Накручена полягає у тому, що за місяць січень 2016р., від коли Україна посіла місце у РБОН, відбулося десь п’ятнадцять засідань РБ на такі теми: ситуація у Малі, в Кот д’Івор, Конго, Західній Африці, Середньому Сході, Судані і Південному Судані, Колумбії, Палестині, Центральні Африканській Республіці, Кіпрі і Сомалі і одна тему захисту цивільного населення у збройних конфліктах. Тільки при обговоренні захисту цивільного населення у збройних конфліктах вдалося представникові України порушити справу російської агресії проти цивільного населення у Волновасі, Маріуполі та Краматорську. Представник України Кислиця підтвердив у своєму виступі, що оскільки ці міста є далеко від конфліктної зони можна підозрювати, що особливо Росія бомбардувала цивільне населення.”
Від початку січня по 14 вересня ц.р. відбулося 176 сесій РБОН. Тільки одна сесія, тобто 28 квітня, була спеціально присвячена стану війни в Україні на підставі листа від 28 лютого 2014р. Постійного Представника до ООН, ще тоді Юрія Сергеєва. Ця сесія відбулась на прохання України та з участю заступника Міністра закордонних справ України Вадима Пристайка.
Обговорення членами РБОН передували представлення представника секретаріату ООН і двох послів Організації Безпеки і Співробітництва в Європі (ОБСЄ) з осідком у Києві.
Представлення офіційних речників ООН і ОБСЄ зводилось здебільшого до повторення домовленостей двох Мінських угод та труднощі з виконанням тих домовлень.
Обговорення цих представлень українським дипломатом Вадимом Пристайком зводилося здебільшого до загального, включно з окремим відмічанням недавньої річниці Чорнобиля, а також порушенням прав кримських татарів на території окупованої Росією та кількість жертв, дислокацій та російської зброї на території Донбасу. Окрему увагу звернено на гуманітарні питання.
Російський представник Віталій Чуркін намагався обернути обвинувачення за агресію на противну сторону не тільки України, але її союзників США і Великої Британії та для диверсії згадав про надходження річниці Одеських подій від 2 травня 2014 року де згинули російські авантюрники. Він навіть запропонував прийняти резолюцію з цього приводу, де в першій частині резолюції було би підкреслено конечність додержання умов мінського процесу, а в другій частині– дослідження агресії України в Одесі від 2 травня 2014 року.
Результатом обговорення було те, що сесія не тільки закінчилася без висновку, резолюції чи навіть голосування над якоюсь конкретною резолюцією з української сторони. Правда, така пропозиція і так зазнала би вето з сторони Росії. Фактично, китайський голова сесії запропонував перенести дискусію у кулуари, що і було зроблено. Не було заперечення.
На мою думку, Україна була вкрай непідготовленою і виступала без будь якої конкретики. Виглядало прямо, що Україна просила поставити питання війни в Україні на сесію для того, щоби ця тема не зникала з уваги РБОН.
На що це вказує? Можна по різному розуміти. Що Україна немає стратегії. Що Україна старається виграти час, тобто чим більше часу проходить тим сильніше Україна розвиває свої збройні можливості. У кожному випадку, незаперечним є те, що діяльність України в РБОН, про що хвалився Президент на пресовій конференції у січні ц.р., це байка. Справа війни в Україні є темою РБОН далеко рідше за час, коли Україна стала членом РБОН на початку цього року, ніж це було, коли Україна не була членом. Чи причиною цього є бездіяльність теперішнього постійного представника при ООН, про якого я писав чимало в минулому– вказуючи на його не тільки сумнівне походження, але і його проросійську орієнтацію під час служби на других форумах, а зокрема в Росії. Одне є незаперечним. Посол Єльченко не проявляє тієї ініціативи, що проявив посол Сергеєв. Чому тоді його поставлено на цей відповідальний пост? При цьому винуватий не тільки посол, але Міністр закордонних справ, а також і Президент– бо Президент головний архітектор закордонної політики.
Кому служить заморожений конфлікт? Аргумент влаштування оборонної індустрії та кадрів слушний тільки до якоїсь міри. Головна зброя проти Росії сьогодні– це санкції зі сторони США та Європи. Не є таємницею, що багато американських і європейських фірм невдоволені санкціями, оскільки вони короткотерміново негативно впливають на прибутки цих фірм. Не є таємницею також, що деякі політики США та Європи не підтримують політику продовження санкцій. Російська пропаганда працює з великим напруженням, зокрема серед пересічного населення сьогоднішніх союзників України. Для прикладу можна навести і кандидата на президенти США Трампа, який прагне якнайкращих відносин зі своїм другом Путіном.
20 вересня 2016 р. Аскольд Лозинський
