27 липня вступив у дію Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Відповідно до ухваленого закону російська імперська політика визнається злочинною та засуджується.
Процес деколонізації, який триває вже більше року, нарешті отримав правову основу. Ще донедавна імперські символи – назви та пам’ятні знаки, які вважаються маркерами московської імперської політики, прибирали з публічного простору на підставі рішень органів місцевого самоврядування. Відтепер закон визначає точні критерії, механізми і терміни деколонізації.
Зокрема, закон чітко забороняє пропаганду російської імперської політики, використання імперської символіки у публічних місцях, присвоєння назв, які глорифікують, увічнюють чи пропагують елементи колоніалізму населеним пунктам та юридичним особам. Символікою російської імперської політики визначено державні символи імперії від московського царства-улусу до сучасної так званої «російської федерації», пам’ятні знаки імперцям, гасла, цитати, топоніми, назви установ та товарних знаків, які пов’язані із втіленням колоніальної політики у різні історичні періоди.
Деколонізація стала логічним продовженням процесу декомунізації, розширивши його рамки та підкресливши чітке розуміння спільного коріння московського імперіалізму, незважаючи на те, під яким прапором чи у якій формі він би не існував: монархічній, більшовицькій чи авторитарно-путінській.
Основну частину роботи щодо демонтажу колоніальної спадщини повинні взяти на себе органи місцевого самоврядування. Для полегшення цієї робити, у день набуття чинності Закону про деколонізацію, у Верховній Раді України було зареєстровано депутатами з різних фракцій законопроект №9536 «Про внесення змін до деяких законів України щодо пам’яток Другої світової війни 1939-1945 років». За словами одного із ініціаторів законопроекту, народного депутата України Володимира В’ятровича, його ухвалення дозволить очистити меморіали, пам’ятники, пам’ятні дошки, пов’язані з Другою світовою, від комуністичної пропаганди і символіки. Комуністичні символи і написи мають бути демонтовані з місць пам’яті протягом року з дня набуття законом чинності. Російська пропагандистська назва «велика вітчизняна війна» має бути замінена на «Другу світову», а рік початку війни – з 1941 на 1939. Написи на меморіалах та інших місцях пам’яті Другої світової мають бути виконані українською мовою і можуть у разі потреби дублюватися іншими мовами справа чи внизу.
Подолання спадщини колоніального минулого не втрачало своєї актуальності від 1991 року. Проте, найгостріше це питання постало в часі повномасштабного імперського вторгнення. Законодавці зазначають, що метою нинішньої російської агресії «є позбавлення українського народу незалежності і суверенітету та повернення його до стану залежності, як було за часів російської імперії та СРСР». На противагу цій російській політиці новий закон проголошує відродження національної пам’яті українського народу й захисту українського культурного й інформаційного простору, започаткованого законами про Голодомор, про вшанування борців за незалежність України, про декомунізацію та про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму.
І саме ці постулати демонструють органічну альтернативу, окреслюють головні вектори поступу українського суспільства на найближчу перспективу. Адже, як правило, сама по собі заборона не приносить повного результату. Більш ефективний шлях – формування альтернативи, творення національних наративів, закріплення національної ідеї у суспільній свідомості. Не так складно демонтувати імперських бовванів із майданів та площ українських міст, як провести деколонізацію в умах і помислах тих, кого ще вчора зомбувала кремлівська пропаганда, хто потайки, а то і відкрито відвідує зборища філії ФСБ у форматі так званої православної церкви московського патріархату, хто вперто і принципово продовжує спілкуватися на «общєпонятном», слухає низькопробну російськомовну музику і захищає гібридний принцип «какая разніца».
У цьому контексті перед українським суспільством постають серйозні виклики і чим скоріше ці виклики буде прийнято, тим швидше відбудеться повне подолання нашого колоніального минулого. Проте, не лише внутрішніми справами потрібно перейматися воюючій Україні. На кону – питання повної деколонізації московської імперії, тобто – цілковитого її розподілу на держави вільних народів: Ічкерію, Татарстан, Інгушетію, Ойрад-Калмикію, Башкортостан, Чувашію, Ерзянь Мастор, Дагестан, Бурятію, Якутію та багато інших.
Відрадно, що про це також сьогодні говорять українські законотворці. Адже у Верховній Раді України ініційовано створення тимчасової спеціальної комісії для розробки державної політики щодо поневолених народів. Про це, зокрема, з парламентської трибуни заявив народний депутат України Ярослав Юрчишин. «Понад 30% населення Росії – не «русскіє», – наголосив Ярослав Юрчишин, – «рф» в її нинішніх тимчасових кордонах населяють десятки різних народів, зокрема і корінних, які опинилися під російським ярмом. А представники деяких із них навіть вибрали воювати на боці України, а не перетворюватися в пакетні війська Росії. Це чіткий показник того, що вони готові боротися за свободу».
Отож, деколонізація, в найповнішому значенні цього поняття, зараз абсолютно на часі!
Олег Вітвіцький
