Актуальні теми і парадокси

askoldflagНе визнання Голодомору Геноцидом Німецьким Бундестагом зовсім не логічне. У червні 2016 року Німецький Бундестаг визнав Вірменський геноцид 1916 року турками Геноцид. 20 років раніше Німеччина визнала єврейський Голокост та призначила день 27 січня Днем Пам’яті, що десять років пізніше визнали також Організації Об’єднаних Націй. Минулого тижня Міністерство Закордонних Справ Німеччини направило письмо до Бундестагу не визнавати Голодомор 1932-33 Геноцидом бо щойно у 1952 році Німеччина приєдналася до Конвенції ООН про запобігання та покарання Геноциду з 1948 року, мовляв до того часу Геноциду не було. От такі дива.

Посол України у Берліні обвинуватив бездіяльність української сторони окремої спільної комісії українських та німецьких істориків. Українську частину комісії очолює історик з Львова Ярослав Грицак який ствердив, що становище німців без сенсу але обвинуватив брак документації про намір Сталіна окрема карати українців як причину становища німців. Мабуть Грицаку невідомі такі документи як лист Сталіна до Кагановича з 11 серпня 1932 року де Сталін пише що треба придушити українські націоналістичні тенденції, постанова ЦК ВКП (б) і Раднаркому СРСР від 14 грудня 1932 “Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі і в Західних областях”., в якій Москва недвозначно визначила своє ставлення до українізації та пов’язала це ставлення з хлібозаготівлею та не наданням конечної допомоги продуктами а також Директиву РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про попередження масових виїздів голодних селян по продукти з 22 січня 1933. Ці три документи відносились тільки до українців і є незаперечним доказом геноцидного характеру Голоду 1932-33. Грицак відомий своїм українофобством і зухвалістю, але має покровителів на Українському Католицькому Університеті включно з Митрополитом, а сам Митрополит користується заслуженими привілеями самого Риму адже ж він вітав Папу Францішека коли той зустрічався з Московським Патріархом.

Колись я критикував Ярослава Грицака перед Митрополитом. А Митрополит був тоді тільки священиком, але відповідав за напрям УКУ. Критика була тому, що Професор закликав українців впасти на коліна перед поляками за події на Волині. Я вимагав його усунути з УКУ. Отець чемно навчив мене про академічну свободу на УКУ. Я зухвало запитався чи ця сама свобода була б причетною коли б Грицак був атеїстом. Отець промовчав мою зухвалість.

Коли вже говоримо про Рим то треба хіба і дещо сказати про русинський сепаратизм Мукачівської Єпархії. Стан справи на Закарпатті на початку 2019 року такий, що у Мукачівській Греко Католицькій Єпархії йде до проголошення русинської метрополії “свого права” окремої від Української Греко Католицької Церкви. Все це робиться декількома особами. Перед веде єпископ Мілан Шашік, словак за походженням який перший раз прибув в Україну щойно у 1991 році, перебував довгий час у Росії і якого у 2002 році Папа Іван Павло чомусь направив Адміністратором Мукачівської єпархії. Щойно у 2009 році Мілан Шашік прийняв громадянство України. Без публічного обговорення влаштували “партикулярне право єпархії” та подали на затвердження до Риму. Пробивають це словацькі та мадярські лобісти у Ватикані при фінансуванні русинських єпархій Америки. Для прикраси сепаратизм вдягнений у церковні шати. Служба Безпеки України у цьому бездіяльна хоч це підважує суверенітет держави. Вибачте, але ніде не читав я, що при зустрічах нашого Синоду УГКЦ з Папою цю справу порушується.

Відносини сьогодні між Білим Домом США та Києвом у напруженому стані через президента США Дональда Трампа який просто не любить демократичну Україну, а натомість йому дуже імпонує деспот не демократично обраний Президент Російської Федерації Владімір Путін. Тому дуже приємно було почути останні зізнання виконую-чого обов’язків посла США у Києві Вільям Тейлора який давав свідчення перед Конгресовою комісією яка розглядає імпічмент того ж Президента США. Посол Тейлор сказав:

Сьогодні є дві історії про Україну. Перша є ця яку ми дискутуємо сьогодні рано і яку Ви чуєте останні два тижні…У цій історії Україна є об’єктом…Але є друга історія про Україну — позитивна, понадпартійна. У цій другій історії Україна є суб’єкт. Це про молодих людей у молодій нації, які змагають звільнитися від минулого, надіючись, що нова влада остаточно принесе нову Україну, горду своєї незалежності від Росії, з бажанням долучитися до Західних інституцій та зажити безпечним та благоподобним життям. Ця історія окреслює націю яка влаштовує інклюзивний, демократичний націоналізм, подібний до цього що є у нас в Америці тобто у наші найкращі моменти…Через стратегічну важливість України у нашому бажанню творити єдину, вільну Європу, через Республіканські та Демократичні адміністрації через три декади ми підтримували Україну…Ми повинні гордитися нашою підтримкою та що ми дали відсіч агресії диктатора проти демократичного сусіда. Цю другу історію я лишаю з Вами сьогодні”.

От окреслення відносин між Україною та Америкою на яку нам треба надіятись, що такі відносини будуть довготривалими і не тільки з Америкою, але також з Німеччиною, Римом та іншими. А з нашими українофобами ми вже дамо собі раду. У кожному випадку треба працювати. Бездіяльність тут не вистарчає.

26 жовтня 2019 року Аскольд С. Лозинський

Опубліковано Аналітика.