Володимир Дубовський, Олександр Серпень, Аліна Савельєва
З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну посилився не лише тиск на політичних опонентів режиму, а й розпочалася системна кампанія переслідувань громадян росії, які мають українське походження або публічно ідентифікують себе українцями.
Одним із яскравих індикаторів цієї тенденції став офіційний список росфінмоніторингу, так званий реєстр «екстремістів» і «терористів». Станом на 9 липня 2025 року в цьому списку перебуває понад 13 694 особи. Проведений аналіз показує, що до 30% осіб, а саме 4 102 людини, включених у цей список, є громадянами російської федерації з українськими прізвищами. Ще близько 20% – громадяни України. Загалом до 50% усіх «терористів і екстремістів» у рф – українці.
Варто відзначити тенденцію, що якщо до початку повномасштабного вторгнення відсоток осіб з українським походженням і громадян України в реєстрі не перевищував 5%, то після 2022 року він почав стрімко зростати. Особливо це помітно в регіонах із історично вираженою українською присутністю.
Наприклад, найбільша кількість записів у реєстрі людей з українськими прізвищами – це вихідці з тих регіонів росії, де українці традиційно проживали. Це стосується регіонів Малинового, Зеленого Клинів, Східної Слобожанщини. Крім того, у цих регіонах зафіксовано аномально високий відсоток включених до реєстру, вищий, ніж у більшості інших суб’єктів рф. За сукупністю інших ознак це свідчить про упереджений, вибірковий характер репресій.
Один із найбільш тривожних аспектів репресивної політики росії щодо етнічних українців – це системна упередженість правоохоронних органів та судів під час порушення кримінальних справ, кваліфікації злочинів та винесення вироків. Останнім часом спостерігається стійка тенденція: етнічні українці, які потрапили в поле зору силових структур, частіше за інших отримують надмірно суворі обвинувачення та тривалі строки позбавлення волі, навіть за схожих або менш тяжких обставин у порівнянні з іншими підсудними.
На практиці це проявляється в тому, що одна й та сама дія: наприклад, підпал релейної шафи чи військкомату може кваліфікуватися як «диверсія» або «пошкодження майна» у випадку з громадянами рф, «без акценту на національність». Проте, якщо фігурантом справи є людина з українським прізвищем або українською ідентичністю, до неї одразу застосовують обвинувачення в тероризмі, державній зраді, створенні екстремістської спільноти, співпраці з «українськими спецслужбами» тощо.
Таке вибіркове застосування закону фактично перетворює національне походження на обтяжуючу обставину. Прикладів цьому безліч, і кожен із них – яскравий симптом глибоко вкоріненої дискримінації. Нижче наведені конкретні кейси, що ілюструють, як щодо етнічних українців у росії застосовується репресивна логіка, відмінна від загальних стандартів навіть авторитарної судової системи рф.
23 травня 2024 року Другий Західний окружний військовий суд засудив 35-річного бармена Володимира Малину до 25 років позбавлення волі за підпал релейної шафи в Московській області. Під час затримання і обшуку його били електрошокером і копали ногами. Також Володимира піддавали побиттю та тортурам у кількох відділах поліції і в управлінні МВС міського округу Домодєдово. Володимир Малина – етнічний українець. Його матір підтверджує це і повідомляла у ЗМІ, що під час обшуку співробітники ФСБ вилучили з їхньої домашньої бібліотеки всю літературу українською мовою. Крім того, вона заявляла, що під час зустрічі з сином у СІЗО їй заборонили говорити з ним українською.
Примітно, що в тому ж регіоні за аналогічні дії іншим обвинуваченим інкримінували значно м’якші статті. Так, 16 березня 2024 року в тій же Московській області було засуджено 21-річного мешканця Наро-Фомінська Кирила Кусакина до 12 років позбавлення волі за підпал релейної шафи, скоєний у квітні 2023 року. Незважаючи на те, що строк немалий, він майже вдвічі менший, ніж отримав Володимир Малина за аналогічний злочин. Більше того, Кусакин був засуджений лише за однією статтею – «вчинення диверсії», без додаткових обвинувачень у терористичній діяльності або державній зраді.
8 листопада 2024 року в Приморському краї, у місті Артем, було винесено вирок двом етнічним українцям – Роману Лозовому та Кирилу Гетману. Їх визнали винними у спробі підпалу Артемівського військкомату у вересні 2023 року. За версією слідства, Роман і Кирило діяли за замовленням українських спецслужб через Telegram і отримали винагороду за підпал. Вирок: Лозовому – 14 років суворого режиму, Гетману – 13 років, перші 2 роки – тюрма, далі – колонія суворого режиму.
Таким чином, формується практика, за якою етнічним українцям нерідко інкримінують більш тяжкі статті, ніж іншим громадянам росії за схожих обставин. Це не поодинокі випадки. Ба більше, доволі часто етнічних українців притягують до відповідальності з порушенням усіх законодавчих і правових норм рф.
Наприклад, етнічна українка Ніна Бєляєва, ексдепутатка Семилуцького району Воронезької області та біженка, яку переслідують за її етнічну належність і підтримку України, стала фігуранткою кримінальної справи за звинуваченням у закликах до терористичної діяльності. Але важливий навіть не сам факт порушення справи, а її зміст. За версією слідства, 5 квітня 2022 року Бєляєва дала інтерв’ю на YouTube-каналі «Ростислав Продакшн», у якому, як стверджується, закликала до насильницьких дій проти президента російської федерації. Слідство кваліфікувало це за ч. 2 ст. 205 КК РФ. Пізніше, 8 квітня 2022 року, невстановлена особа розмістила посилання на це інтерв’ю в інтернеті. Внаслідок цього проти Бєляєвої було порушено другу кримінальну справу – також за ч. 2 ст. 205, незважаючи на те, що йдеться про одне й те саме відео.
Викладені факти наочно ілюструють, як у справах проти етнічних українців порушуються навіть найелементарніші правові принципи – здійснюються спроби притягнути до подвійної відповідальності за інкриміновану дію, висуваються завідомо хибні або непропорційні звинувачення, ігноруються обставини, що пом’якшують вину, а українська етнічна приналежність де-факто стає обтяжуючою обставиною. Проблема ускладнюється тим, що ці люди опиняються в повній ізоляції. Більшість правозахисних структур всередині росії (включно з значною частиною ліберальної опозиції) не вважають таких людей політичними в’язнями. Ба більше, їхні дії називають «радикалізмом» або «тероризмом», ігноруючи політичний та етнічний контекст справ.
Міжнародна спільнота також у більшості випадків не визнає етнічних українців – громадян рф, які зазнають переслідувань, політичними в’язнями. На відміну від представників російської опозиції, за них не заступаються міжнародні правозахисні організації, їм надзвичайно рідко надають міжнародний захист або гуманітарні візи до безпечних країн Заходу.
Цих людей не включають до списків на обмін, їх не звільняють у результаті дипломатичних угод. Етнічні українці, які стали жертвами репресій у рф, опиняються забутими як всередині країни, так і за її межами.
Навіть у випадку громадян України, які потрапили до таких списків, надзвичайно рідко можна побачити дипломатичні ноти, звернення омбудсменів або офіційні заяви на їхній захист. Що вже казати про громадян рф українського походження, які зазнають переслідувань за етнічною ознакою – вони перебувають у повній правовій та інформаційній тіні.
Що ж може зробити Україна у складній ситуації? По-перше, визнавати актами геноциду переслідування етнічних українців з російським громадянством у рф, застосовуючи універсальну юрисдикцію. Це можна робити в рамках уже відкритої у 2022 році кримінальної справи про геноцид. По-друге, запровадити дружню міграційну політику щодо етнічних українців, змушених втікати з рф. Варто також ініціювати міжнародну кампанію за звільнення етнічних українців з російським громадянством, які перебувають у російських катівнях, що називають місцями позбавлення волі, сприяти широкому поширенню інформації про етнічно мотивовані переслідування українців із російським громадянством, лобіювати включення етнічних українців з російським і білоруським громадянством до списків на обмін між рф, Білоруссю та західними країнами.
Переслідування етнічних українців у росії – це не побічний ефект війни, а свідома політика залякування і випалювання всього українського з простору рф. Це політика державного терору, в якій українське етнічне походження стає вироком. Українське походження у сучасній росії все частіше перетворюється на «вину». І ті, хто сьогодні мовчать про це, стають співучасниками геноциду.
Переслідування етнічних українців у росії за ознакою походження, мови, використання української символіки та висловлення поглядів – це не поодинокі репресивні акції, а системний тиск із ознаками прихованої етнічної чистки: людей не знищують фізично, але ізолюють, цькують, дискредитують, позбавляють каналів самовираження та захисту, а іноді й свободи.
Що варто зробити зараз? Розповідати про це дослідження – у медіа, соцмережах, на міжнародних майданчиках. Закликати міжнародні правозахисні організації включити цих людей до списків політичних в’язнів і домагатися їхнього звільнення. Підтримувати розвиток правозахисних ініціатив, присвячених захисту етнічних українців з громадянством рф.
