25 листопада святійший отець Франциск, папа римський, проголосив про створення нової Ольштинсько-Ґданської єпархії УГКЦ у Польщі. По суті це є ствердження стану речей, утвореного внаслідок операції “Вісла”, коли українців з Надсяння і Лкмківщини примусово виселили на береги Балтійського моря, і вони організували всоє релігійне життя на нових землях. УГКЦ домагалася створення цієї епархії від 2014 року, нарешті переговорний процес у Ватикані дійшов до завершення. Досі ці території входили у склад Варшавсько-перемиської митрополії й та архиєпархії.
Першим єпископом новоствореної єпархії проголошено о. д-ра Аркадія Трохановського, дотеперішнього пароха парафії Воздвиження Чесного Хреста у Валчі та протопресвітера Кошалінського деканату. До часу канонічного переобрання владики Аркадія єпархією буде управляти перемисько-варшавський митрополит, архиєпископ Євген Попович як апостольський адміністратор.
З цієї нагоди Анна Винницька (Наше Слово, Варшава) зробила інтерв’ю з о. д-ром Аркадієм Трохановським.
Вітаємо Вас з обранням єпископом. Це велике відзначення, насамперед для Вас, але також для усієї української громади на Помор’ї, де Ви роками були душпастирем.
Дуже дякую за привітання. У валецькій парафії я душпастирював майже 20 років. Валчу я віддав багато серця і сьогодні справді відчуваю, що немовби став членом кожної валецької родини. Всі вони мені дуже близькі, про кожного можу сказати багато теплих слів, тому дуже важко мені буде розлучитися з валецькою спільнотою. Тішуся, що мав змогу душпастирювати саме тут, оскільки ми спільно працювали як для добра окремих вірних, сімей, так і загалом нашого народу й церкви. У Валчі справді відчувається об’єднання – ми завжди підтримували один одного. Особливо це було видно під час відзначення 60-ліття парафії, коли всі включилися у святкування ювілею. Було видно, що ми є спільнотою, яка об’єднує. Це був певного роду підсумок моєї душпастирської праці у валецькій громаді, за що всім валчанам дуже дякую. Я завжди буду їх згадувати у своїх молитвах, також подаватиму як приклад спільноти, котра мала бажання у різних, інколи дуже складних часах працювати саме спільно. Призначення мене єпископом – це справді велике відзначення для західного Помор’я, де я був теж протопресвітерем Кошалінського деканату більше 10 років.
Зараз я став єпископом новоутвореної Ольштинсько-Ґданської єпархії з осідком в Ольштині, тому це, по-моєму, велике відзначення для північно-східної Польщі, де проживають наші вірні, які роками просили для своєї території єпископа. Саме таке прохання виносилося на соборі Греко-католицької церкви, який пройшов у Перемишлі у 2014 році. Отож, після довгих років переговорів та молитов зараз опинилися ми у новій реальності. Греко-католицька церква зараз має три єпархії: Перемисько-Варшавську, Вроцлавсько-Кошалінську та новоутворену Ольштинсько-Ґданську.
Осідком нової єпархії буде Ольштин. Вона включає у себе території католицьких митрополій: Вармінської, Ґданської, Білостоцької та дієцезії Плоцкої з митрополії Варшавської. Створення нової єпархії покладено саме на Вас, отже перед Вами нові виклики.
Переді мною справді важливі завдання. Територія новоствореної єпархії велика – вона створена з частини Перемисько-Варшавської архиєпархії та частини Слупського деканату з Вроцлавсько-Ґданської єпархії. Отже, моїм першим завданням буде об’єднання цієї території та створення нових структур новоутвореної єпархії: скликання деканатів, призначення протисинкела, синкела, канцлера нової єпархії та організація роботи єпископської курії. Також потрібно буде визначити нові відділи, які будуть допомагати в роботі священникам, монахам, монахиням, вірним, а також мені.
Перед Вами важка робота по розбудові структур новоствореної єпархії. А які завдання ставите перед собою загалом у плані розвитку Греко-католицької церкви в Польщі? У час пандемії церква особливо переживає труднощі, отже єпископом стаєте у складний момент.
Насамперед ми мусимо подолати пандемію коронавірусу. Це для нас зараз найважливіше завдання. Ми мусимо зробити все, аби після пандемії наші вірні повернулися до церкви. А це означає, що ми наново мусимо катехизувати та євангелізувати наших вірних, тому що велика їх частина з огляду на епідемічні обмеження зараз не приходить до церкви. Отже, першим викликом, який стоїть переді мною, але також перед всіма священниками, – це прийти до вірних з Божим словом, повернути їх церкві та заново об’єднати. Ми мусимо розуміти, що фундаментом кожного християнина є Господь Бог, і на Нього ми маємо покладатися як у сімейному житті, так і парафіяльному.
Перед нами також робота з дітьми, молоддю, середнім поколінням, людьми похилого віку, а також молодими подружжями. Кожна група – це свої виклики як для церкви, так і окремих священників. Як церква ми мусимо для кожної з цих груп мати пропозиції роботи та розвитку. Іншим викликом, перед яким стоїть наша церква, є вміле об’єднання українців з України, аби вони почувалися у наших парафіях як у себе дома. Це для мене одні з перших завдань, але їх набагато більше.
Ми мусимо завжди покладатися на Господа Бога й все віддавати в Божі руки. Тому я віддаюся роботі у новій єпархії – хочу, щоби ми побудували спільноту, яка буде підтримувати себе не лише у важкий час, але й у щоденній праці. Ми, як священники, маємо бути для своїх вірних прикладом проголошення Божого слова та доброї спільноти. Пандемія принесла церкві певного роду медійний розвиток, тому мусимо вміло використати електронні засоби, зокрема телебачення, для того, аби евангелізувати наших вірних.
Автор фото – Томаш Маєвський
