У Філадельфії відбулась конференція студентів Колегії Святої Софії, яка була частиною Українського католицького університету в Римі. Конференція проходила 24-25 листопада, з нагоди 60-ліття заснування УКУ в Римі.
Конференція присвячена 60-літтю заснування УКУ в Римі
УКУ в Римі був заснований 1963 року у празник святого Климентія Папи Римського, який став патроном цієї інституції.
На конференцію зʼїхались колишні студенти Патріарха Йосифа Сліпого: о. мітрат д-р Андрій Чировський, о. д-р. Андрій Онуферко, протосинкел Української католицької єпархії Торонто і Східної Канади д-р Михайло Петрович, о. Тарас Лончина, о. мітрат д-р Михайло Димид, владика Гліб Лончина, апостольський адміністратор Єпархії Св. Володимира в Парижі, Мирослав Ціздин та Роман Гореєцький. Також онлайн був присутній о. мітрат д-р Іван Дацько. Дистанційно долучився президент Американської торговельної палати в Україні Андрій Гундер, який єдиний з вищеперелічених вже не застав живого Блаженнішого Йосипа в УКУ в Римі. Приймав гостей у своїй резиденції митрополит Філадельфійський Борис Ґудзяк.
У вітальному слові владика Борис зазначив, що ця зустріч – вдячність Богові за Патріарха Йосифа Сліпого, за його візію і за благодаті, які отримували юні хлопці, будучи студентами УКУ і Колегії Святої Софії. «Сьогодні ми згадуємо передовсім Патріарха Йосифа, наших ректорів ー владику Івана Хому, отця Івана Музичку і всіх викладачів. Зараз мало хто може зрозуміти наскільки ідея УКУ в Римі була неправдоподібною. Не завжди було світло, не все було ідеально. Зараз ми маємо нагоду осмислити, якою була воля Божа, промисл, який це мало плід, які були успіхи та невдачі».
Митрополит також наголосив, що для молодшого покоління, яке брало участь у конференції, вона стала унікальною нагодою, у присутності учасників процесу 60-х, 70-х та 80-х років послухати і побачити, яка була візія та концепція Церкви: «Церква прагнула залучати людей, які мали власну думку, бачення розвитку суспільства, культури, політики та людини ХХ, а згодом ХХІ століття».
Вступну доповідь 24 листопада виголосив о. мітрат д-р Андрій Чировський. Він представив концепційно-богословські засади створення та діяльності УКУ в Римі і плоди цієї діяльності для УГКЦ. «Патріарх Йосип – найбільша людина, яку всі ми мали змогу колись запізнати, це була людина, яка наче “вискочила” зі Святого Письма, ми на нього дивилися, як на Мойсея. Патріарх нам дав місце, де ми могли бути тими, про кого мріяли отці Берестейської унії XVI століття, хотіли оживити літургійне життя, як св. Йосафат. Це було віднайдення і відновлення всього, що наші предки нам залишили», — промовив крізь сльози отець Андрій.
Наступний день розпочався з Божественної Літургії та Панахиди за жертв Голодоморів в Україні.
Першу сесію про основи УКУ в Римі відкрив о. мітрат д-р Іван Дацько з доповіддю про ідею створення УКУ в Римі, передумови та перші кроки. Він долучався онлайн з Мюнхену. Отець Іван, який був особистим секретарем Блаженнішого Йосифа, детально розповів про те, як Патріарх боровся з усіма перепонами: брак коштів, холодне ставлення Синоду єпископів та деяких чиновників Ватикану. «Не було більшого демократа, ніж Блаженніший, який під час зібраннях літургійної комісії казав, що він не буде свою волю навʼязувати, але закликав вирішувати питання в дискусії», — згадував доповідач.
Владика Гліб Лончина, який приїхав до Філадельфії з Парижа, свою доповідь присвятив феномену літніх курсів УКУ. Він детально розказав про їхній розвиток з 1970 року та, як із богословських курсів для богопосвячених осіб вони трансформувалися в культурно-богословські вакаційні курси для мирян, з мандрівками у Флоренцію та проведення спільного часу з пластунами. Батько владики — проф. Богдан Лончина був директором цих курсів. Він згадав також всіх викладачів та працівників літніх курсів. Підсумовуючи доповідь, владика сказав: «Літні курси збирали в Римі наукові сили української діаспори, які вважали своїм завданням зберегти і розвивати у вільному світі українську науку та культуру у єдності з плеканням релігійної духовності. Курси були зосереджені на вірі, професори і студенти могли щодня користати з Літургії, релігійна атмосфера була присутня, однак ненав’язливо. Сучасна доля України часто була предметом розмови, а виклади давали тло, на якому можна було будувати майбутнє. Вони давали молодим людям підґрунтя, на якому можна було зустріти нову дійсність — вільну Україну».
Згодом розпочалася друга сесія конференції про динаміку УКУ та Колегії Святої Софії в Римі. Її розпочав о. д-р Андрій Онуферко з доповіддю про священичу формацію в колегії. Він детально описав духовні, інтелектуальні, душпастирські, пасторальні, культурні та соціальні аспекти життя студентів.
«Між духовним вихованням та інтелектуальним розвитком існує тісний взаємозв’язок. Семінарист осмислює духовне життя завдяки своєму розумові, а духовне життя є підставою висловлювання — сredo ut intelligam — вірю, щоб розуміти. У семінарії інтелектуальне виховання веде до поглибленого розуміння таїнств віри, а отже до успішного священичого служіння, передумовою його є інтелектуальне дозрівання та академічна цілісність, – згадував о. Андрій. – Блаженніший хотів нас бачити з докторатами, щоб ми були провідними особами на церковному полі».
Доповідь доктора Михайла Петровича з Чикаго стосувалася вивчення богословʼя у римському контексті: «Ми, студенти УКУ, як богослови-новаки, ледве могли тоді усвідомлювати усі нюанси та процеси творення нового постсоборового богословʼя, очевидно католицького. Але були зацікавлені і обнадієні цим процесом, бо вдома, в УКУ, часто чули від Блаженнішого, що Українська Церква має бути собою і що місія УКУ і нашого покликання — віднайти автентичну українську католицьку богословську традицію, нею жити і покласти її в основу нашого церковного служіння».
Третя сесія про студентське життя розпочалася доповіддю отця Тараса Лончини. Він розповів про заангажування студентів у діяльність Українського католицького університету. Отець Тарас перший, серед присутніх на конференції, став студентом УКУ в Римі, тому його досвід і перспектива має особливе значення. «Ми були допоміжною силою Патріарха Йосифа Сліпого», — згадує він. Першим служінням для студентів було прислуговування при Блаженнішому Йосифові на Богослужіннях. Вони також записували та друкували проповіді митрополита, пакували і висилали книги видавництва УКУ до провідних бібліотек світу, переписували рукописи Блаженнішого, показувати собор та музей гостям і туристам, обслуговували гостей при святкових обідах, були водіями. Також займались господаркою, гасили пожежі, чистили фонтан, збирали мед з вуликів.
Емоційною була доповідь отця-мітрата доктора Михайла Димида, який приїхав на конференцію зі Львова. Його промова була наповнена історіями-спогадами про життя студентів в кінці 70-тих і на початку 80-тих років. У анотації до своєї доповіді доктор підкреслив: «Осмислення “римського періоду” розвитку Українського католицького університету є актуальним. Воно потрібне не тільки, щоб зафіксувати історію розвитку цієї установи, а й щоб показати, як в умовах великих криз потрібно інвестувати в людей. Щоб вони при перших змінах могли не тільки продовжити, а й розвинути задуманий проєкт».
Із прикінцевою промовою третьої сесії виступив Андрій Гундер, президент Американської торгової палати в Україні. Він приєднався до конференції онлайн з Києва, який саме в цю ніч зазнав найбільшої атаки дронів за всю історію російсько-української війни. Пан Гундер ділився спогадами з життя студентів після смерті Патріарха Йосифа у 80-ті та на початку 90-х років. Він, який приїхав до Риму два дні після похорону Патріарха, розповідав, що часто зі студентами читали заповіт Блаженнішого та жили його візією: «Дивлячись на УКУ у Львові, гадаю, що Патріарх Йосип задоволений», – поділився Андрій Гундер.
Юрій Гореєцький, один з учнів Патріарха Йосифа, поділився спогадом про своє навчання в Римі: «Блаженніший мав свій спосіб на нас впливати. Лекції були такими, щоб після них кожен себе запитував: “А я? Що я можу зробити?”. Що би це не було – чи слово, чи діло щоденне, але я можу комусь допомогти, щоб разом йти вперед. Ніхто не може сам видряпатися на гору, поки хтось зверху не дасть руки. Наша спільнота завжди собі допомагала».
О. д-р Юрій Щурко, декан Філософсько-богословського факультету УКУ у Львові, підбив підсумки дискусії: «Український католицький університет – це про людей. Про сильних духом, які мають почуття гумору, про живих, які мають сильні і слабкі сторони, але також вміють працювати, не жаліються. Тому УКУ живий і має успіх. Через наше минуле ми маємо себе запитати, як хочемо рухатися, чи не забуваємо візію, задля якої було створено УКУ».
Загальну дискусію модерував владика Борис Ґудзяк. Він зокрема хотів почути молодих людей, які не були студентами УКУ в Римі, і які вперше стали свідками цього ділення. Софія Захарчук, керівниця апарату Філадельфійської Архиєпархії, зазначила: «Не всі люди чітко розуміють, що ця історія була, і чому вона важлива. Маємо рухатися вперед, знаючи нашу історію, усвідомлюючи, що ви пережили і які виклики були в той час. Дивлячись на нинішні виклики, розуміємо, що маємо бути гнучкими в різних ситуаціях».
Уляна Дзюрах, випускниця програми богословʼя УКУ, поділилася: «Бути студентом теперішнього УКУ – це гордо, відчуваєш атмосферу і зростаєш. Але сьогодні УКУ для мене персоніфікувалось в багатьох постатях, які зокрема присутні на цій конференції, які є свідками. Для мене ці свідчення були дуже важливі».
Марія Іванів, яка працює над докторською дисертацією, яка присвячена сприйняттю Другого Ватиканського Собору в Філадельфійській Архиєпархії, що співпадає з роками заснування УКУ в Римі, зазначила: «Для мене було цікаво слухати Михайла Петровича, який говорив про тягар цієї ідеї, який ліг на вас, молодих, амбітних та впевнених, і як ви той тягар прийняли і знайшли відвагу його нести. Є купа інших викликів, які ви переживали, через які ви це все могли залишити, і як в тій глибині ідеї ви пізнавали світ, будували парафії, писали докторати, — як ви зберігали себе, щоб іти далі».
Учасники конференції також обговорювали питання спадкоємності ідей та візій Блаженнішого Патріарха та дійшли висновку, що команді, яка перейняла управління структурами відразу після його смерті часом бракувало рішучості та зрілості, щоб продовжувати втілювати його візію.
Матеріали конференції згодом вийдуть окремою книгою.
