Для німців із селища Біберах, що є передмістям Гайльбронну, у рамках «Культурного міста» відбувся захід, присвячений сім’ям, які дали прихисток нашим співвітчизникам. Українська громада радо прийняла своїх і німецьких друзів: подарувала присутнім танці, пісні, музику. Дивували німців кулінарним мистецтвом: українськими варениками, налисниками, пиріжками.
Україна це не тільки борщ, голубці і вареники.В першу чергу, одна з найбільших європейських країн за територією і населенням, впровадженням передових науково технічних і комп’ютерних технологій, носій однієї з найбільш популярних мов планети. На сьогодні світ завдячує нам надійним воєнним захистом від світового варвара російської недоімперії. Крім того наші люди є в усіх країнах Європи і на всіх континентах.
Святкова площа церкви прикрашена прапорами України, Німеччини, Євросоюзу, плакатами, які розповідають про звірства рашистів на нашій землі, українським вбранням минулого століття. На фото портрети відомих носів культури: Володимира Івасюка, Василя Сліпака, Руслани Лижичко, Ірини Федишин.
Для німецьких сімей, які прихистили українців, був присвячений концерт від співаків, танцюристів, музикантів-українців, які сьогодні проживають в Гайльденберзі, Гайльбронні.
Виступи митців, це лише легкий штрих до великої культури однієї з найбільш давніх європейських культур у світі. Усіх чарував спів Анни Доблер, Анастасії Коломієць, випускниці Київського інституту музики імені Глієра та Київської Національної музичної академії імені Чайковського, танцювального колективу «Мальви», Анастасії Турчин, бандуристки, Замира Закиєва, скрипаля.
Мистецтво великого музичного рівня відомих українців Дмитра Бортнянського, Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Мирослава Скорика, Анатолія Кос-Анатольського, Ігоря Білозіра, Володимира Івасюка, втілене у життя сьогодні, дарувало присутнім радість.
Грузинський хлопець заграв «Ще не вмерла Україна» в супроводі Вадима, скрипаля
Німці, сприймали виступи українців гучними оплесками, підспівували і, навіть, пішли у танок. Були щирими і відвертими. Дякували за кулінарне мистецтво наших господинь, які приготували для гостей багато смачних страв: вареники, пиріжки, налисники та інші, які смакували присутнім.
Добрі слова прозвучали від німців і українців на адресу організаторки зустрічі, жительки Біберах, активістки, громадської діячки Анастасії Козак, яка згадувала передвоєнні, часто повторювані нагінки в масмедіях Путіним та колишніми канцлерами Ґ. Шредером та Гельмутом Шмідтом, що не існує української нації. Підкреслимо, що Путін, як каґебіст, знає, що майже 400 років царські укази нищили українску культуру, але вона живе, і що не вдалось стерти українську націю.
Голова Східно-Європейського Історичного Інституту в Авґсбурґу протиставився їхньому твердженню, підкреслив, що і Україна, як інші європейські народи створили і боролися приблизно 150 років тому за свою національну державу. Хотілось німцям порівняти, як латинська абетка має в кожній державі свою національну абетку: відрізняєтся в Німеччині з окремими буквами, у Франції з різними додатковими акцентами. Мені хотілось порівняти що кирилиця має таке ж значення у словянських народів: кожна країна різниться алфавітом зі своєрідними буквами, писані тексти відзеркалюють типову писану картину. До цього часу багато людей ідентифікують кирилицю виключно з російським алфавітом.
Коріння нашої культури сягають сивої давнини, коли разом з іншими народами запроваджено кирилицю у написанні українських текстів. Усе це було показано на стендах, розміщених таблиць у залі церкви.
Наші європейські культури пов’язанні давніми і сьогоднішніми зв’язками. Очевидний зовнішний знак є прийняття у 988 р. християнства Володимиром Великим та підготовчі розвідки Княгині Ольги у 966 р. в Німеччині та згодом в Візантії.
Філологи та різні вчені-дослідники мов у Європі створили дерево мов, яке вказує на спільне мовне коріння. Так що, ми разом з німцями, французами, англійцями плекаємо надвелику європейську культуру. Як струмки насичують річку, так ми насичуємо спільну оазу.
Модеруючи цей приємний захід, за яким стояла дружна команда української громади Гайльбронна, відчувала загальну необхідність таких акцій
Віра Марущак, журналістка, письменниця
