Національний художній музей України
Артфундація «Дукат»
презентують виставку
«Анатолій Лимарєв. Сонцесхід»
Відкриття: 27 березня 2026
Кураторська група: Олена Грозовська, Михайло Кулівник, Катерина Лісова
Менеджмент проєкту: Оксана Баршинова, Людмила Назарко
Архітектура експозиції: Олександр Бурлака
Дизайн: Дар’я Подольцева
З 27 березня по 21 червня в Національному художньому музеї України триватиме виставка «Сонцесхід», присвячена творчості визначного українського художника, представника неофіційного мистецтва, неперевершеного майстра кольору та світла Анатолія Лимарєва (1929–1985). У п’яти залах музею представлено близько 100 творів живопису й графіки, а також архівні світлини, виконані самим Анатолієм та його дружиною Світланою Лимарєвою. Мультимедійну інсталяцію для виставки створили художник Вітя Кравець і композитор Олексій Шмурак.
Мрія Анатолія Лимарєва про велику виставку своїх творів у Національному музеї здійснюється лише зараз, через 40 років після смерті митця, оскільки за життя він не здобув належного визнання: попри відсутність у його роботах прямої політичної крамоли, радянські худради методично їх відкидали. Це був занадто сміливий живопис — своєрідна імпровізація, «джаз у фарбах». Експозиція концептуально окреслює магістральні вектори творчості художника. Уродженець Донеччини, художник щоліта повертався з Києва до рідної Амвросіївки в пошуках особливого південного світла. Глибока любов до цієї землі робить Лимарєва справжнім апостолом степу. Три зали експозиції присвячені землі та людям Донеччини. Окремі блоки виставки представляють портрети родини й друзів художника, автопортрети. Важливу частину експозиції складають роботи з шевченківського циклу, в яких образ поета постає як альтер его самого Лимарєва.
Діалог фотографії та живопису в просторі експозиції породжує силову лінію напруги. Світлини тут — ніби уламки розбитого дзеркала, друзки минулого. Споконвічний світ донецького степу сьогодні перетворюється на руїни внаслідок російських бомбардувань, що стирають із лиця землі сотні сіл і містечок, знищуючи пам’ять разом з її носіями — людьми, їхніми оселями, старими фотоальбомами. Живопис, на противагу «моментальності» знімка, акумулює в собі час: у роботах Анатолія Лимарєва момент продовжує тривати, реальність його полотен — це те, що відбувається зараз. «Донеччина: земна й небесна» постає як головний герой оповіді у подвійній експозиції, як ландшафт спогадів і снів.
