Олесь Городецький, голова Християнського товариства українців в Італії
3 липня 2013 року в Києві відбулися Парламентські слухання “Українська трудова міграція: стан, проблеми та шляхи їх вирішення”. Пройшли вони для українського суспільства майже непомічено. Парламентськими слуханнями їх можна назвати лише умовно. Бо відбувалися вони не у залі Верховної Ради, а у кінозалі на вул. Банковій 6-8. Та й парламентарів було рекордно мале число. Від Свободи – 3, включно з головуючим, від Удару – 2, Бют, ПР, КПУ – по одному депутату. Була відсутня пряма трансляція. Виконавча влада була представлена не вище заступника міністра. Декілька журналістів, котрих можна було перерахувати на пальцях однієї руки. Одним словом, це все більш нагадувало вдало проведену владою спецоперацію з повної невтралізації заходу, мабуть, найбільш реальної опозиції в країні.
І якщо поведінка влади була більш менш прогнозованою, то ставлення парламентської опозиції до цього питання відверто вразило! Чому фракції опозиції не добилися проведення слухань в сесійній залі? Чому депутати масово не прийшли на слухання, щоб за їх результатами зробити депутатські запити до органів виконавчої влади чи просто для себе зрозуміти суть явища трудової міграції? Чому не було прямої трянсляції, адже це було «їх» засідання – без руки Чечетова і провладної більшості, виключно українською мовою? І таких «чому» до опозиційних депутатів багато…
Вивляється, що опозиція ставить собі в заслугу сам факт, що захід відбувся, адже в понеділок, вже коли більшість учасників з за кордону прибули в Україну, слухання взагалі хотіли перенести, або й відмінити. Тому й підтримали пропозицію Адама Мартинюка перенести їх в «гекачепівський» зал на Банковій. Згадується старий радянський анекдот про «доброго» Чапаєва: то нічого, що нахамив, а «мог і шашкой порубіть».
І хоча, Руслан Кошулинський і вибачився за такий нестардантний формат слухань ( попередньо УВКР виступила з заявою, з вимогами до влади про такі вибачення за «неповагу до закордонного українства»), негативний осад залишився.
Адже справа не в неповазі. Не в тому, що представники мігрантів хотіли постояти за трибуною ВР чи дати інтервю якомусь каналу ТБ. Справа в тому, що таке ставлення ще раз підтверджує: проблемами мільйонів власних громадян в цій країні ніхто не збирається займатися. Повне ігнорування. Мігрантів нема. Вони не голосують і не палять відділки міліції. Тому вони не цікаві.
А гроші і так будуть пересилати. Нікуди не дінуться. Адже вони, на відміну від влади, дбають про вирішення соціальних проблем своїх рідних. Відсутність такої великої кількості активних громадян в країні лише на руку владі. Менше клопоту.
Представники мігрантів виступали дуже чітко і конкретно. Хоча за три хвилини не багато можна сказати. Завдяки попередньому узгодженню, питання були розділені між виступаючими і практично не було повторень. За це подяка Григорію Селещуку, голові Комісії УГКЦ у справах мігрантів, Михайлу Ратушному, голові УВКР та Павлу Садосі, голові профільної комісії СКУ. Не було традиційного «фолькльору», розмов про досягнення і плачів про порятунок. Були чіткі визначення проблемних і питань і пропозиції для їх вирішення.
З депутатських виступів запам’яталася цікава і по суті доповідь Руслана Кошулинського, запевнення галицької регіоналки Ганни Герман про те, що цей Парламент ніколи не допустить оподаткування переказів трудових мігрантів і «українізація» виступу комуніста Сергія Баландіна, який під тиском залу перейшов на державну мову.
Приємним винятком стала робота Валерія Пацкана. Попри те, що власне комітет ВР, котрий він очолює і був основним організатором слухань, пан Пацкан зібрав після слухань представників мігрантів і запропонував співпрацю по конкретних питаннях. Першим питанням, за згодою всіх присутніх, стала «паспортна криза». Вже зранку наступного дня відповідні запити були надіслані до прем’єра та міністра закордонних справ. Чи то дався в знаки особистий мігрантський досвід закарпатського депутата, який за його словами, в свій час 2 роки відпрацював в Чехії, чи дійсно в Парламенті починають розуміти важливість феномену трудової міграції. Нехай і поки що поодинокі депутати.
Варто зазначити, що попри все, певний результат, нехай і мінімальний, слухання дали. Через декілька днів консульства отримали нові паспорти, в сесійній залі заговорили про відміну оподаткування переказів. Але хіба це державницький підхід до проблеми?
Вже під час слухань керівництво УВКР офіційно оголосило: буде зустріч групи закордонних українців з Президентом. Не зважаючи на дуже критичне ставлення українців за кордоном до Януковича, всі розуміли, що в сучасній Україні він є головним центром прийняття рішень і така зустріч може реально щось змінити в державній політиці. Ця новина була головною інтригою протягом декількох днів. І 5 липня розвіялася. Замість Януковича з представниками закордонного українства зустрівся …гуманітарний віце-прем’єр Грищенко. Зустріч тривала 35 хвилин. Таке відношення влади до мільйонів громадян за кордоном.
На всі запитання, чому слухання відбуваються не під куполом Верховної Ради, офіційні речники відповідали – депутати приймають важливі закони. Досить глянути стенограму вечірнього засідання парламенту ( http://iportal.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/5030.html ) , на якому не було прийнято жодного рішення, і яке закрилося після півгодинної балаканини, щоб зрозуміти – мігрантів просто «забанили». Хто зна, можливо повернення на батьківщину під впливом кризи в Європі значної кількості українців і стане тим детонатором, котрий розпочне реальні зміни в Україні…
