Сказали мені представники українських громадських культурних і освітніх організацій, що у Республіці Молдові проживає понад половина мільйона українців та що це становить найбільшу національну меншину у Республіці. У них школи, культурні ансамблі, музей. Сама Молдова зачисляє заледве 4 мільйони населення. Молдовани, тобто аборигени, такі котрі вважають себе ні румунами, ні росіянами шанують та люблять українців як братніх слов’ян, а москалів не так дуже.
На терені працюють кілька українських організацій між ними найповажніша це Товариство Української Культури в Республіці Молдова (ТУКРМ). Організаційні питання не найкраще влаштовані. Є 12 місцевих громад але потрібно їх об’їхати та тримати постійний бодай комунікаційний до речі комп’ютерний контакт. Не усі комп’ютеризовані. Потрібно газету бодай комп’ютерного вигляду. До речі я закупив у магазині в Кишиневі дуже звичайний комп’ютер для централі, що викликало подив і велику вдячність серед членів Товариства.
Туди завдяки Злученому Українському Американському Допомоговому Комітету (ЗУАДК) також повіз я трохи допомоги у формі американських доларів (3000) призначених на адміністративні технічні потреби організаційної ділянки та комунікації, шкільництво та культуру. Це теж викликало велику вдячність. Маю надію, що другі західні українські громади відгукнуться також.
Одначе американські долари це не основа правдивої допомоги чи радше справжнього піклування. Молдова граничить з Україною. Потрібно участі України. Мешканці Молдови мають зв’язок і потреби в Україні, тобто потреба відвідин родичів, тощо. Тут дійсно потрібно запрацювання українських структур і відповідного законодавства.
Для ілюстрації можна подати один для мене незрозумілий закон який прийняла Україна, ще у 2004 році який багато вважали буде на велику користь українців в діаспори. Представляю цей приклад для аналізи не тільки Молдови але пояснення як влада в Україні не розуміє свою діаспору. У первинному напрямку Закону не вірно було представлено, що закордонний українець немов одержує ті самі права і привілеї що і громадянин України крім очевидно активного і пасивного голосу. Правда це не вписано у Законі.
Натомість у Законі вказано:
“Стаття 8. Порядок в’їзду та перебування закордонного українця на території України
В'їзд в Україну та виїзд з України закордонних українців здійснюються відповідно до Закону України 'Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства'”
Це трохи інакше чим сподівалося. Скаржились мені наші люди у Молдові, що мають родичів в Україні і з цим статусом можуть поїхати там тільки на 90 днів подібно як і всі другі громадяни Молдови. Що з того що вони закордонні українці. Вони фактично не мають жодних більших прав при приїзді в Україну чим молдовани, хіба у користуванню шкільною системою в Україні.
Ця свого роду ілюзія симптоматична державі, що не думає щиро про своїх земляків котрі проживають поза її територією. До речі ТУКРМ звернуло увагу Міністерстві закордонних справ України і деяким причетним народним депутатам України на цю прогалину і чекають розв’язки. На разі МЗСУ передало це питання Державній міграційні службі України і немов чекає на відповідь. Це було 22 травня 2018.
Правда українці в США чи Канаді для України цікавіші для України бо вони самі можуть допомогти у політичній чи гуманітарній, а то і комерційні площинах. Українці з Молдови, Росії, Польщі, Білорусі чи других колись радянських чи сателітних держав самі потребують допомоги від України, а Україна цю допомогу дуже рідко приділяє. Про брак виконання умов з своєї сторони відносно серйозних двосторонніх до-мовлень між Україною (Міністерство освіти і науки України) і Молдовою говорили мені також у Міністерстві просвіти Республіки Молдови, і сказали, що справи пов’язані з місцевою українською громадою в Молдові майже ніколи не є темою обговорення речниками України.
У Молдові домінують три мови: молдовська, румунська і російська. Різниці між молдовською і румунською незначні. Українська громада зацікавлена бодай у тому щоби у місцевостях компактного проживання українського населення існувала українська мова не тільки для спілкування але також для науки. При цьому служить Молдова, її державні структури і навіть фінансуванням. Правда фінансування досить скромне але сама Молдова фінансово не багата. До речі за статистикою Молдова найбідніша держава Європи. Одначе, за державний кошт працюють понад двадцяти українських шкіл різних рівнів. Правда у Міністерстві Молдова кажуть що їх понад сорок. Колись, тобто у 1990их роках було понад сімдесят. За СРСР не було однієї. Тобто Молдова не погано ставиться до українців. Зрештою самі пересічні молдовани приязні до українців як вже було вказано.
Україна натомість могла б більше допомагати взаємними домовленостями, підручниками тощо. Москва активно працює в Молдові на інформаційному просторі книжками, журналами намагаючись витиснути українство. Сам президент Молдови дружить з Путіним. Проходить процес не так русифікації молдаван як зросійщення української національної меншини. Проти цього не бореться Україна, а українська громада дуже різноманітна за походженням і не зовсім національно свідома.
Ось у чому є суть потреби. Можна очікувати чи навіть вимагати протидії і допомоги від України. Будь який успіх мабуть займе багато бюрократичного часу і зусилля, я вже не говорю про емоції. Тому потрібно також зацікавити зорганізовану українську діаспорну громадськість на Заході з поважними структурами і засобами. Це мабуть більш перспективне. От ЗУАДК зрозумів це і подав перший добрий приклад. Другі організації поки що не дуже цікавляться бідними та мало впливовими. А українці в Молдові належать якраз до таких. Бідні українці у Молдові такі самі українці як бідні українці на Україні. І не треба обмежуватися до бідних українців Молдови. Вони є також у Придністров’ї, Білорусі, Росії, і де інде. Наразі їду в Придністров’я.
1липня 2018р. Аскольд С. Лозинський
