Павло Лоза
«На роботі використовую технічну маску, призначену для лакування підлоги. Інший лікар привіз мені захисну маску, мабуть, зі свого гаражу», – говорить українець, який працює у лікарні у Плонську біля Варшави. Він та інші медики – представники української громади, що діляться своїм досвідом, спостереженнями і побоюваннями, пов’язаними з пандемією коронавірусу.
Військово-медичний інститут (Wojskowy Instytut Medyczny) – одна з кількох лікарень у Варшаві, у якій знаходиться інфекційний відділ, де прймають хворих на коронавірус.
Не перевіряють усіх
«У Польщі набагато більше осіб з коронавірусом, ніж ми бачимо у статистичних звітах. Просто їм ще не зробили тестів, – каже Ярослав (всі імена подаємо без прізвищ або зміненими на прохання героїв), українець з Вроцлава, керівник команди лікарів однієї з вроцлавських лікарень. – Не лише у Польщі, але загалом у Європі зараз багато випадків захворювань на грип чи застуду, але через епідемію люди перелякані, думають, що мають коронавірус, і одразу повідомляють Санітарно-епідеміологічну службу. Але тестів замало, щоб перевірити усіх».
Тести не робляться не лише тим, хто перебуває на карантині, а й тим, хто повертається з-за кордону. За словами одного з працівників санепіду, який хоче залишитися анонімним, Міністерство здоров’я відмовилося від процедури тестування усіх, хто в’їжджає до Польщі. Тести роблять людині тільки тоді, коли у неї є виразні симптоми коронавірусу.
«Дзвонить жінка, бо чоловік її не слухається»
Зараз процедура виглядає так, що людина, яка помічає у себе симптоми коронавірусу, повинна дзвонити до санепіду. Проте, як показує досвід, щоб зв’язатися з санепідом, треба чекати навіть кілька днів.
«Знаю, що є проблеми зі зв’язком. А у нас телефон не замовкає, люди дзвонять з усілякими питаннями – і це головна проблема. Дзвонила матір, яка казала, що її дитина захлинається, а ще жінка з питанням, що має робити, бо чоловік не хоче її слухатися», – розповідає Галина, працівниця санепіду у Битові (Поморське воєводство). Вона звертає увагу і на іншу проблему. Трапляється багато випадків, коли лікарі одразу відсилають людей до санепіду, якщо вони кажуть, що мають задишку або контактували з особою, яка приїхала з Іспанії, Німеччини чи іншої західної країни.
«До нас о третій годині ночі задзвонив чоловік, який сказав, що жоден лікар не хоче його прийняти. Виявилося, що в нього був інфаркт. Тільки коли керівниця нашого відділення подзвонила у „швидку”, вони поїхали до хворого. Це абсурд. Ми – інституція, у якій не працюють лікарі, а всім сказали „дзвоніть до санепіду”. Тож маємо таку складну ситуацію», – вважає українка з Битова.
Санітарно-епідеміологічна служба контролює та спостерігає за людьми, які перебувають на карантині. Це стосується також тих, хто після 15 березня приїхав до Польщі з-за кордону. «Люди, які перетинають кордон з Польщею та в’їжджають на нашу територію, мусять повідомити місце свого перебування, – пояснює процедуру працівниця служби. – Ми „моніторимо” таких людей. Протягом карантину щодня дзвонимо до них і запитуємо про стан здоров’я. Якщо з’являються cимптоми коронавірусу, інформуємо лікаря, який зв’язується з такою особою. Тільки після рішення лікаря можна вислати „швидку”, яка привезе людину до лікарні, де їй зроблять тест. Якщо у хворого виявляють коронавірус, ми мусимо знайти усіх членів його сім’ї та інших осіб, які могли мати з ним контакт».
За словами пані Галини, люди досі не мають уяви, якою загрозою є коронавірус та попри карантин виходять з дому. «Чого дивуватися, якщо у нашому місті навіть ординатор одного з відділень місцевої лікарні не зміг адаптуватися до ситуації, – каже жінка. – Після того, як під кінець лютого він повернувся з лижного курорту Італії, одразу пішов на роботу. Добре, що працівники лікарні відреагували. І певно, це був не єдиний такий випадок у Польщі».
Допомога для лікарів
Вже всі встигли помітити, що через особливу епідеміологічну ситуацію у всій країні бракує масок. Це стосується не лише магазинів з медичним обладнанням чи аптек. Не вистачає їх теж у лікарнях.
«У нас є маски, але в основному хірургічні, а це слабкий бар’єр перед коронавірусом, – розповідає Ігор, який вчиться в аспірантурі та проходить практику у повітовій лікарні у Плонську біля Варшави. – Маски проти пилу добрі.
Якщо використовувати їх відповідно до рекомендацій, то тривалість їхньої дії – 2-3 дні. Тому ми намагаємось самі забезпечити себе, наприклад, окулярами чи захисними масками для обличчя. На роботі я використовую технічну маску, призначену для лакування підлоги. Ця маска має фільтр і тому підходить. Інший лікар привіз мені захисну маску, мабуть, зі свого гаражу». На його думку, відсутність відповідної кількості обладнання у лікарнях – це не поодинока проблема. «Якщо до нас потрапить пацієнт, і виявиться, що він має коронавірус, то у нас немає добре організованих ізоляційних приміщень, – зазначає молодий українець. – Не проводилися тренінги, як поводитися з таким пацієнтом. Але якщо мене направлять до роботи з хворим на коронавірус, то я не можу відмовитися».
З огляду на такі ситуації у лікарнях, зараз з’являється все більше активістів, приватних фірм, які самі шиють маски для лікарень або виготовляють їх за допомогою власних 3D-принтерів. «Маємо багато випадків, коли люди забезпечують нас масками, фартухами, рукавичками та іншими засобами індивідуального захисту», – розказує Ольга, яка працює у дитячій лікарні у Варшаві. За її словами, різні ресторани та підприємства щоденно доставляють у лікарню їжу, переказують гроші, а також допомагають батькам, що перебувають зі своїми дітьми у відділеннях лікарні. «Це велика підтримка, і кожен з нас її дуже цінує», – додає вона.
Чи жити окремо від родини?
«Маска – це лише один із засобів захисту, – пояснює лікар Ярослав із Вроцлава. – Ми намагаємося проводити якнайкоротші розмови з пацієнтами, щоби контакт між людьми був найменшим».
Він знає процедури, які мають проводитися, коли у лікарню потрапляє особа з коронавірусом. Проте не приховує, що як і кожен, боїться: «Ми з товаришами-лікарями щодня розмовляємо про загрози. Розуміємо: якщо захворіємо, через нас можуть захворіти і члени наших сімей. Ми будемо джерелом коронавірусу. А ризик великий, бо ми мусимо ходити на роботу. Ні лікарі, ні медсестри, ні медики-рятівники, ні поліцейські, ні працівники прикордонної служби не можуть собі дозволити роботу на відстані».
Трапляються випадки, коли лікарі на час епідемії самі ізолювали себе від сімей. Вони приїжджають додому, але не заходять всередину. З дітьми, дружинами бачаться лише через вікно, і навіть спільно обідають – лікар назовні, а сім’я в домі. «Моя дружина запропонувала, щоб я жив на час епідемії поза домом. А як усе це буде тривати два-три місяці (а все вказує, що так може бути)? – задумується Ярослав. – Не у кожного є можливості, щоб знімати квартиру і жити окремо від родини».
Батьки малих пацієнтів теж мусять брати до уваги обмеження. «У нас з дитиною може перебувати тільки одна здорова особа. Правила такі, що коли хтось із батьків увійде до лікарні, то не зможе залишити відділення до кінця перебування там своєї дитини», – зазначає Ольга, що працює у варшавській дитячій лікарні. Вона розповідає, що з огляду на безпеку, команда лікарів поділена на дві групи, котрі міняються щотижня: «У разі контакту когось з медиків з вірусом, це забезпечує „виключення” цілої команди».
Самотні свята
У Ярослава, вроцлавського лікаря, зараз на роботі два пріоритети: лікувати хворих та дбати про безпеку своїх колег. «У лікарні, де я працюю, ми ще не мали пацієнтів з коронавірусом, – зазначає українець. – Проте я та інші лікарі кожного дня контактуємо з багатьма пацієнтами, тож ніхто з нас не може знати, коли ми можемо захворіти».
Він рекомендує усім обмежити свої зв’язки з іншими людьми до мінімуму: «Тоді повинно бути менше захворювань. Завдяки цьому медичні служби будуть більш спроможні боротися з епідемією. В іншому випадку все провалиться, не буде можливості лікувати усіх людей. Знаю, що скоро будуть свята, проте нам треба змиритися з тим, що вони будуть іншими, ніж до цього. Я б не рекомендував їхати до близьких. Імовірно, деякі з нас будуть самотні на свята. На жаль. Але ситуація, яку маємо зараз, вимагає cамовідданості від усіх».
Фото автора статті
Джерело: Наше Слово, Варшава
