Політична криза в Україні, спричинена подіями на Майдані, викликала жваву реакцію української діаспори в усьому світі, а також привернула увагу міжнародної спільноти. Віднині революція в Україні належить не тільки українському суспільству, але й всьому світові. Цю точку зору висловив у своєму інтерв’ю французький театральний режисер і фотограф українського походження Юрій Білак.
Чоловік народився 1961 року у Франції в родині українських емігрантів. Його батьки походять з села Барна Віжницького району Чернівецької області. В 1941 році його батько воював на боці німців проти радянської армії в батальйоні «Буковинський курінь», що був створений ще 1917 року. Разом з німцями батько відомого фотографа дійшов до Києва. Згодом, за наказом німецького командування, він дійшов до Білорусії, де продовжив битися проти Червоної Армії. Частина солдатів перейшла на бік УПА, де продовжила боротьбу проти німців і Радянської Армії. Надісланий у Францію в 1944 році, батальйон переходить на бік французького руху Опору. Вісімсот бійців опинилися на Сході Франції, в комуні Візуль, в регіоні Франш-Комте. Решта, серед яких був батько нашого співрозмовника, перебувала в цьому ж регіоні, в місті Безансон. Після підписання Ялтинських угод в 1945 році радянська делегація вимагала повернення усіх радянських громадян в СРСР. П’ятсот бійців вирішили вступили до французького Іноземного Легіону, аби уникнути повернення додому і подальшої боротьби з червоноармійцями. Так вчинив і батько майбутнього фотографа, маючи при собі німецький паспорт. Пізніше українці перебували в Алжирі. З поверненням до Франції вони знайшли пристановище в Ліоні, де вже перебували їх співвітчизники, котрі прибули після Першої Світової війни.
Мати режисера була вивезена з Буковини німцями. Потрапивши в концтабір, вона звільнилася в 1947 році і працювала в німецькій селянській родині. Згодом, завдяки зусиллям її брата, вона змогла потрапити в Ліон, де зустріла майбутнього чоловіка.
Ця родинна історія спонукає Юрія Біляка до подальших етнографічних розвідок на Буковині. В 2004 році він здійснив подорож до села Бабин Косівського району Чернівецької області, де відвідав на Коломийщині музей народного гуцульського вбрання, створений Богданом Петерчуком. Результатом цього візиту стало видання фотоальбому «Гуцули у тіні Карпат». Спогади про родинну історію і міркування про українську культуру передували роздумам про політичний розвиток України. Зокрема, митець порівняв дві українські революції: Помаранчеву і Євромайдан. Під час Помаранчевої революції Україна була розділена на Схід і Захід. На його думку, цей поділ також мав місце і на початку теперішньої кризи. Але ж згодом Євромайдан втратив свій префікс «євро», об’єднавши всі регіони Україні, в тому числі й Південний Схід внаслідок подій 30 листопада 2013. Початковий стимул до революції у вигляді відмови Януковича підписати Асоціацію з Європою, проти якої виступила молодь, перетворився на загальний спротив режиму. Найбільше фотографа вразило існування на Майдані прямої демократії і проведення народного віче. На його думку, відсутність тиску з боку Північного сусіда могла би гарантувати побудову нової демократії в Україні, якої, можливо, ще не знала Європа.
Фундаментальним перетворенням в Україні, на думку Юрія Біляка завадило обрання після отримання незалежності президента-комуніста в 1991 році. Революція ж 2004 року не вдалася через нездатність Ющенка до реформ і недостатню мобілізованість суспільства. В 2004 році, за спостереженнями фотографа, майже не було людей похилого віку. Під час нинішньої кризи на київському Майдані були присутні всі вікові групи і соціальні класи. Цілковито новою ідеєю, на думку митця, була готовність пенсіонерів вийти на площу «заради майбутнього дітей». Після побиття студентів 30 листопада 2013 року визначною рисою стала готовність людей боротися «до кінця». Хоча, за спостереженнями митця, жоден з них не міг відповісти, що мав на увазі. Повалення режиму Януковича і подолання корупції стали фундаментальними бажаннями, які, на думку фотографа, згуртували всю країну. Присутність нового покоління на теперішньому Майдані може гарантувати успіх перетворень в країні. Ці люди, що мали десять років в 2004 році, вже виросли і набули професію. Декотрі з них, побувавши в Європі, зрозуміли, за словами митця, що її мешканці «не є фашистами», за словами митця. Їх мобільність здатна подолати путінську пропоганду на Сході, зокрема, маніпуляцію мовним питанням. Здійснивши подорож через всю Україну в 2007 році від Харкова до Ужгорода, Юрій Біляк переконався в прагненні українців до єдності, навіть на Сході, не дивлячись на посилену пропаганду. Він згадав, як за часів СРСР КДБ змушувало українців з діаспори покинути країну протягом доби, як ворогів радянського режиму. Падіння «залізної завіси» сприяло появі другої хвилі української еміграції у Франції. Не дивлячись на велику кількість новоприбулих і той факт, що багато з них розмовляли російською, старій хвилі еміграції вдалося залучити декотрих з них до суспільного життя діаспори. Таким прикладом співпраці став літній дитячий табір «Чорногора» в регіоні Рона-Альпи на півдні Франції, заснований українськими емігрантами першої хвилі в 1973 році. Новоприбулі проводили там ремонтні роботи, а також навчали дітей української мови. Митець заглибився у вивчення української гуцульської культури і свого коріння, також підтримуючи і сучасні перетворення в Україні. Зокрема, завдяки його ініціативі французький актор П’єр Рішар виступив на «П’ятому каналі» з підтримкою української революції 2004 року. Останнім творчим досягненнями Юрія Біляка стало проведення фотовиставок, присвячених гуцульській культурі в Канаді, Франції і Україні.
Записала Марія Романова 20.05.2014
