У перший же день перебування на посаді спікера нижньої палати парламенту Чеської республіки, чех японського походження Т. Окамура (Tomio Okamura) – зняв український прапор із будівлі Палати депутатів, який там було піднято ще з перших днів широкомасштабного вторгнення росії в Україну. Про це написали чи не всі чеські ЗМІ, включно з українськими Інтернет-ресурсами у цій країні, інформацію яких підхопили й низка видань у країнах Євросоюзу, включно з більшістю засобів масової інформації в самій Україні.
Однак вже ввечері того ж дня й на ранок наступного, на парламентській будівлі з’явились щонайменше три українські стяги, які на знак солідарності з Україною, вивісили з вікон своїх кабінетів – депутати з опозиційних партій: ODS, STAN, Piraty та TOP09. Отже, замість одного українського прапора в Палаті депутатів майорять – кілька. Чеські ЗМІ пишуть про 3:0 на користь Києва. А між політичними силами та по соціальних мережах Чехії розгорнулась запекла дискусія, стосовно гідності такої поведінки, фактично третьої посадової особи в Чеській республіці, за партію якої (Окамура – лідер SPD) проголосували всього 7,78% виборців, з 68,95% які прийняли участь у жовтневих парламентських виборах.
На своє виправдання, чеський політик, який власноручно тримав драбину під час зняття українського прапора, сказав, що в передвиборних зустрічах з виборцями пообіцяв відстоювати тільки права чеських громадян й, що ніби на чеських державних будівлях – мають і будуть майоріти тільки державні прапори. На знятий у Празі український прапор, відреагували також й в самій Україні а точніше у Верховній Раді, де в стінах українського парламенту поряд з державним прапором розмістили й чеський прапор на знак вдячності Чеській республіці за кількарічну, всебічну та щиру підтримку України у кривавій війні проти агресора – росії.
Більшість виважених думок з поміж чеських політологів та журналістів, очевидні: часи безапеляційної підтримки України в Чехії, як й у більшості країн Європи – у минулому. Тобто, в країні вже не пишаються українськими прапорами на Національному музеї та на більшості державних будівель а також мільярдами крон, зібраних для допомоги Україні. Вже й забулося, що саме перші танки, що прямували українцям – були з Чехії, вслід за якими, першого європейського прем’єр-міністра Київ зустрічав саме з Чехії, яка була зразковою в прийомі сотень тисяч біженців. Здавалось, що така ейфорія правди, справедливості та солідарності – буде продовжуватись завжди.
Але, зоряний час ніколи не триває вічно. З часом, для багатьох чеських громадян, через здороження продуктового кошика, енергоносіїв, комунальних послуг та інші негаразди, які на європейський континент принесли відлуння російсько-української бійні, українці та їх країна – стали тим громовідводом, куди соціально менш захищені люди спрямували своє чи не вічне невдоволення: статусом, оточенням, владою й ще бозна чим. Саме цим й скористались, більшість політичних сил на останніх парламентських виборах, що й привело до влади опозиційні партії, які наперебій обіцяли «покінчити з допомогою Україні», що неодмінно має покращити економічну ситуацію в самій Чехії. Правда, першою «перемогою» опозиції стало – лише зняття українського стягу, як кепкує свідома громадськість цієї центральноєвропейської країни.
На противагу чеським політикам, які не обтяжують себе реальними фактами та цифрами тієї ж допомоги Україні, місцеві аналітики до їх честі є більш об’єктивними й з’ясували, що за весь час конфлікту Чеська республіка, наприклад, витратила на підтримку України, 1,2% від суми, яка мала б бути виділена на декарбонізацію економіки країни (урядова Програма задля виконання європейського кліматичного та енергетичного зобов’язань, з метою збільшення виробництва електроенергії з відновлюваних джерел, яка розрахована до 2030 року). Більше того, за підрахунками Я. Кунеша (Jakub Kuneš) з чеського Ліберального інституту, допомога українським біженцям, склала лише 3,7% цьогорічних витрат на соціальні виплати в Чехії. І це при тому, що в період з 24 січня 2022 року по 30 червня 2025 року витрати Чеської республіки на фінансову, військову та гуманітарну допомоги Україні склали біля 390 мільйонів євро.
Ще більш чесними є коментарі журналістів, які констатують, що поки «ми розряджаємося прапорами, наша допомога Україні, насправді – це досить непоганий бізнес, який оплачують данці, голландці, німці та самі українці». Тобто, як з’ясувалось «зброя та боєприпаси з Богемії течуть на Схід за чужі гроші, а не за наші», бо вже «давно минули ті часи, коли зброя з урядових складів йшла в Україну. Ми довго заробляємо на цій війні». Однак, чеські політики не переймаються фактами й надалі оперують міфами про фантастичну допомогу Україні, про що тільки й хочуть чути виборці: одні – як доказ того, що все відбувається за рахунок чеських громадян а інші – як доказ щедрості Чеської республіки.
Натомість, Україні навряд чи потрібно більше прапорів по Європі. Зате, їй нагально потрібні: зброя, боєприпаси, кошти, ліки та все необхідне для ведення масштабної війни у Європі, яку світ не бачив з 1945 року. А ще Європі, не менше аніж українцям – важливо розуміти чи готові самі європейці захистити себе, чи мають достатньо амуніції, чи запрацювали вже військові виробництва, чи затверджені, накінець протоколи, за якими країни НАТО будуть знищувати повітряні, морські та наземні цілі, які вже сьогодні загрожують Європі, включно з тими політиками, які запросто можуть скинути стяги країни, яка вже четвертий рік у смертельному клінчі з російським агресором. Але, державний прапор, як бачимо – реальний символ перемоги кожної країни.
Підготував Ю. Ключівський,
керівник IASEED,
Прага, листопад 2025
