На початку листопада у Варшаві відбувся Варшавський безпековий форум, на якому серед інших був присутній уже колишній голова Світового Конґресу Українців (СКУ) Євген Чолій. Він виступав у рамках панелі під назвою «Російський конфлікт. Чи Україна залишається зараз поза увагою?». Є. Чолія супроводжувала Марина Ярошевич – директорка Представництва СКУ зв зв’язків з міжнародними організаціями в Брюсселі. «Наше слово» скористалося нагодою, щоб поспілкуватися з нею про те, чим зараз займається нещодавно створений офіс СКУ в Брюсселі.
Два роки тому СКУ відкрив свій офіс у Києві. Яка його роль, чому потрібно було це зробити в столиці України?
Минулого року СКУ святкував своє 50-ліття. Традиційно, осередком роботи була Канада, тому що, як ви знаєте, українська діаспора в Канаді є найчисленнішою після російської і, звичайно, на сьогодні – найвпливовішою та найвагомішою. Тому з самого початку, з 1967 року, штаб-квартира СКУ завжди була розташована в Торонто. Після того як Україна стала незалежною, дуже довго мова йшла про потребу налагодити більш тісне співробітництво з українськими державними органами влади. Але, власне, ніколи не випадала така нагода, щоб справа дійшла до цього.
І лише події 2013–2014 років, а саме Революція гідності й російська агресія, стали тим вирішальним моментом, що спонукав українську діаспору організуватися. Коли вона почала надавати дуже суттєву гуманітарну підтримку Україні, щоб усі ці потоки якось скоординувати, в 2015 році ми відкрили два офіси в Києві. Один із них займається виключно проектами, пов’язаними з гуманітарною допомогою, координацією допомоги з усього світу. Тривалий час його очолювала Уляна Супрун, яка сьогодні є виконуючою обов’язки міністра охорони здоров’я України. Другий офіс, на чолі якого став Сергій Касянчук, займається більше політичними, економічними, соціальними функціями та завданнями, спілкуючись із відповідними органами влади. А ле навіть коли було відкрито цей офіс, ми вирішили не зупинятися, тому що, знову ж таки, дуже активною була взаємодія між Україною та міжнародною спільнотою. Щоб по-справжньому допомогти Україні, недостатньо було лише координувати зусилля волонтерів, – потрібно надавати більш системну, дієву, масштабну підтримку. Власне, тому я почала спочатку працювати як зв’язкова з європейськими інституціями, а потім ми відкрили офіс в Брюсселі в лютому 2017 року на третю річницю подій Євромайдану. Нині він називається Представництво Світового конгресу українців зі зв’язків з міжнародними організаціями у Брюсселі.
Чим ви займаєтеся в Брюсселі?
Після того як я почала працювати, ми дуже швидко зрозуміли, що перед нами – набагато ширше завдання і що український порядок денний потрібно також відслідковувати в міжнародних організаціях. Тож тепер із Брюсселю ми співпрацюємо з п’ятьма міжнародними організаціями та інституціями – ООН, НАТО, Організацією з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), яка запустила спеціальну спостережну місію в Україні; ЄС, включаючи Європарламент, Єврокомісію та Європейську сліжбу зовнішньої дії, та Раду Радою Європи, зокрема з Парламентську асамблею Ради Європи, де зараз відбувається дуже активна боротьба за недопущення повернення Російської Федерації до цієї організації.
Крім того, займаємося налагодженням і вибудовуванням двосторонніх відносин із діаспорами інших держав, в основному країн – членів ЄС. А також з урядами цих держав, тому під час Варшавського безпекового форуму ми також мали двосторонні зустрічі з польськими представниками влади, з метою наближення українсько-польських позицій, особливо в ці непрості для наших стосунків часи.
Брюссельський офіс також займається роботою з неурядовими організаціями, зокрема науково-аналітичними центрами, для того щоб відслідковувати, що Захід думає про Україну, які рекомендації надає нашій державі і в чому він вбачає розвиток двосторонніх відносин.
Чи ваша робота закінчується лише на зустрічах і розмовах?
В основному ми кваліфікуємо свою роботу як «політичну адвокацію». Намагаємося висвітлювати ключові питання під певним кутом і схиляти наших перемовників до тих чи інших позицій. Такі переговори можуть вестися або за зачиненими дверима, якщо це дуже делікатні питання, або на публічних заходах, якщо це питання для широкого обговорення. Я думаю, працювати та впливати треба на всіх рівнях. Кожна розмова дає свій результат, кожна інституція може по-різному реагувати на ті чи інші наші адвокаційні заходи.
На щастя, зараз в України є багато вірних і відданих друзів. Особливо, звичайно, в Європейському парламенті. Через те, що вибори в Європарламент будуть відбуватися вже в травні наступного року, термін служби євродепутатів наближається до свого закінчення. За ці роки, звичайно, вони вже показали своє справжнє обличчя, і тому ніхто тепер не відкладає ніякі питання в довгий ящик, а навпаки – все те, що хотіли зробити, але ніколи до цього не доходили руки, робиться зараз. Тому, зокрема, можна сказати, що нашим спільним напрацюванням стало те, що в Європарламенті прийнято рішення присудити премію Сахарова Олегу Сенцову.
Інший випадок коли в Страсбурзі відбувалося пленарне засідання Європарламенту і розпочалася агресія Росії в Азовському морі, то це питання було заслухане в терміновому порядку і за результатами прийнято відповідну резолюцію. І хоча нас там фізично не було, над цими питаннями ми працюємо вже дуже довго й, зокрема, надавали свої пропозиції як СКУ щодо цієї резолюції. Ми бачимо, що в принципі та риторика, якою ми оперували, так чи інакше прослідковується в ухваленому документі. Тому це наочний результат того, що до нас дослухаються, нас підтримують і з нами хочуть надалі співпрацювати.
Над якими важливими питаннями ви ще працюєте, але які ще не вирішені?
2017 рік став дуже успішним, тому що набула чинності угода про асоціацію та безвізовий режим між Україною і ЄС. Це той максимум, який ми можемо досягти на сьогодні у процесі просування українсько-євросоюзних відносин. А ле ми не зупиняємося. І далі звертаємося до організацій, щоб вони продовжували приділяти увагу Україні, допомагали їй, оскільки агресію не припинено, тому завдання залишається актуальним. Ми так само наполягаємо на об’єднанні міжнародних сил для створення та запуску миротворчої місії ООН. Очікуємо рішення з цього питання, але й активно працюємо над тим, щоб усе більше країн долучалися до переговорного процесу й тиснули на РФ, аби вона дала згоду на ті умови, які висуває українська сторона.
Також на сьогодні є дуже болючим питання Криму, немає міжнародних організацій або держав, які б порушували проблему окупації півострова. Тому ми намагаємося бути якраз тим голосом, який постійно наголошує на необхідності повернення Криму до складу української держави. Говоримо про порушення прав людини, котрі інтенсифікуються в Криму.
Щодо більш позитивних питань, то ми продовжуємо інформувати міжнародне співтовариство про досягнення України у сфері реформ, змін на всіх рівнях.
Якщо мова йде про короткострокові проекти, то напередодні президентських виборів в Україні ми прекрасно розуміємо, що російська дезінформаційна машина буде запускатися на повну потужність і пропаганда далі працюватиме, тому долучаємося зараз до ініціатив українських та західних громадських організацій, науково-аналітичних центрів, які створюють групу з відслідковування підготовки до виборів і стану громадянського суспільства. Наша організація буде пильно за цим стежити й інформуватиме про спроби дезінформації чи втручання в українські вибори.
Фото: Марина Ярошевич. Джерело: MIOK.lviv.ua
