Полтавська облдержадміністрація та північно-східний відділ Українського Інституту Національної Пам’яті (УІНП) спільно з коледжем мистецтв, краєзнавчим музеєм та полтавським Національним педагогічним університетом влаштували інформаційно-просвітницький тур «Місця пам’яті Василя Верховинця у Полтаві».
Захід присвятили 140-й річниці з дня народження хореографа, діяча товариства «Просвіта», першого теоретика українського народного танцю, композитора, диригента і фольклориста, жертви комуністичного режиму Василя Костіва (Верховинця), ювілей якого з ініціативи УІНП та згідно з Постановою ВР цьогоріч відзначається на державному рівні.
Спочатку учасники туру зібралися у малій залі Полтавського коледжу мистецтв імені М.В. Лисенка, де їх привітали директор закладу Микола Демченко та регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар. Останній розповів, що значна частина життя Василя Верховинця, уродженця Івано-Франківщини, пов’язана із Полтавою. Тут вони разом з дружиною Євдокією Долею створили жіночий колектив театралізованого співу «Жінхоранс», який із шаленим успіхом гастролював містами СРСР. Тур присвячено також і 135-літтю акторки театру, співачки, дружини Василя Верховинця Євдокії Долі, а самого митця не можна розглядати лише як видатного хореографа і фольклориста, наголосив Олег Пустовгар.
«Так, він зібрав і зберіг 300 народних пісень, так він є автором унікального аранжування триколінного гопака. Але говорити про нього лише як фольклориста недоречно. Адже він водночас вплітає національну культуру у світовий контекст. Завдяки йому Україна,зокрема танець «Триколінний гопак» за постановкою і музикою Верховинця переміг на Першому міжнародному фестивалі народного танцю, який відбувся 1935-го у Лондоні. Він поклав на музику цілу низку пісень, які виконувалися у часи Української національної революції. На полтавські сторінки життя Верховинця припадає злет його творчої кар’єри. Але чим усе завершилося? Нетривалий період українізації завершився сфабрикованою справою «Спілки визволення України» і знищенням української еліти. Це наслідок втрати незалежності, наслідок окупації УНР більшовицькою Росією. Нинішня війна з Росією – це теж боротьба за незалежність. Доля тисяч інтелектуалів,діячів української культури,науки, в т.ч. й Василя Верховинця, якого розстріляли у 1938 році російсько-більшовицькі кати – це історичний урок для нас».
Завідувач музею «Музична Полтавщина» мистецького коледжу Віктор Кучер провів учасникам туру екскурсію музеєм. Зокрема, тут можна побачити записи, виконані рукою Верховинця, спогади артистів, фото з гастролей та відзнаки.
Далі учасники туру попрямували до Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, де старший науковий співробітник Наталія Кузьменко познайомила присутніх із частиною експозиції «Розстріляне відродження», присвяченою Василю Верховинцю.
Серед експонатів – фортепіано композитора, його авторські нотні записи – партитура опери «Сорочинський ярмарок» та чи не останній прижиттєвий портрет митця, подаровані дружиною. Верховинця тричі заарештовували у «Справі СВУ» за вигаданими звинуваченням у шпигунстві на користь Польщі, у організації повстання проти радянської влади.
Потім здійснили автомандрівку екскурсійним автобусом до будинку, в якому мешкав Василь Верховинець зі своєю дружиною Євдокією Долею у нинішньому Подільському районі Полтави (колишня вул. Різницька, потім Гора Марата, нині вул. Василя Верховинця). Євдокія розділила долю свого чоловіка – її як дружину «ворога народу» заслали на 5 років у Казахстан, – і повернулася у Полтаву в 1944 році. Коли їй було вже за вісімдесят (прожила Євдокія Доля 103 роки), вона жила у маленькій частині свого колись великого будинку, бо решту довелося продати, щоб вижити у 40-х роках.
Нині тут мешкає Діана Синиця, яка доглядала Євдокію Долю та її сестру Тетяну до кінця життя. Жінці викладачка коледжу мистецтв і провідник обласної ОУН Ірина Баб’як вручила коровай, а Олег Пустовгар – тематичний календар УІНП «Українські жінки ХХ століття» , у якому згадується і про полтавську артистку. Діана Синиця ж, у свою чергу, показала автентичне фото артистів Полтавського музичного товариства «Боян» ,яке діяло на Полтавщині у роки Української революції 1017-21 рр. та розповіла про знайомство з Євдокією. «Люди чудові були, хоч і пережили стільки всякого… Її поважали всі, багато приходили і з музичної школи, ті, що знали її колись, колишні сусіди», – згадувала вона.
Завершився тур у Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка, де учасники поклали квіти до меморіальної дошки В. Верховинцю на фасаді ПНПУ.
«Ми гордимося з того, що серед достойників, пов’язаних з нашим вишем, і цей хореограф, мистецтвознавець, великий «духовний чоловік», як називали його. Він очолював кафедру мистецтвознавства в нашому університеті, 1926 року удостоєний звання професора Полтавського інституту. Трагічна його доля, але насправді його творчий доробок ще належно не поцінований. Бо не тільки танець, не лише українське весілля, а те, що становить окремішність нашої нації, йому вдалося вібгати в його нечисленні, але грунтовні праці», – зазначив ректор ПНПУ Микола Степаненко. З нагоди 120-ї річниці з дня народження Верховинця у педуніверситеті була відкрита аудиторія-музей, експозиція якого побудована на архівних матеріалах і документах, чимало з яких передав син митця Ярослав Верховинець, розповіла Наталія Дем’янко, викладач ПНПУ та одна з авторів музею. Тут відбулося мистецьке дійство за участю студентів факультету.
Окрім іншого, професор Верховинець – педагог-новатор, автор курсу музичних дитячих ігор «Весняночка» (пережила 5 видань).
Кілька пісень зі збірки виконала зразкова аматорська група народного співу вокально-хорової студії «Домінус».
Підготовлено Північно-східним міжрегіональним відділом УІНП за матеріалами сайту Полтавської облдержадміністрації
